Право на позов у процесуальному розумінні -- це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежується. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільних правовідносин, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. [10]

Якби законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов'язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлювало б хиткість фактичних відносин, оскільки вони завжди перебували б під загрозою недовіри та оскарження. Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в Цивільному кодексі України або в інших нормативних актах.

Позовна давність не поширюється:

1) на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав. Особливість особистих немайнових прав полягає в їх безстроковості, тому законодавець і не обмежує можливість їх захисту в часі. на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у кредитні установи;

2) на вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров'ю громадянина;

3) про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної особі; [6]

4) вимоги власника або іншого володаря про усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння;

5) на вимогу власника про визнання недійсними актів державних органів чи органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном;

6) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

У цивільному праві застосовуються два види строків позовної давності:

1) загальні;

2) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності. Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від суб'єктного складу відносин.

Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки порівняно із загальними можуть бути або скороченими, або продовженими.

Строки позовної давності тривалістю один рік поширюються на вимоги:

1) про стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної ЗМІ;

3) про недоліки проданого товару;

4) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності;

5) про розірвання договору дарування;

6) про перевезення вантажу, пошти;

7) про оскарження дій виконавця заповіту;

За деякими вимогами скорочені строки позовної давності встановлені в транспортному законодавстві. Так, відповідно до ст. 388 Кодексу торговельного мореплавства України, до вимог, що виникають із договору морського перевезення вантажу, незалежно від того, здійснюється перевезення у каботажному чи закордонному сполученні, застосовується річний строк позовної давності.

Дворічний строк позовної давності застосовується до вимог, що виникають з договорів перевезення пасажирів і багажу, фрахтування судна без екіпажу, фрахтування судна, буксирування, морського страхування, угод, укладених капітаном судна в силу наданих йому законом прав, здійснення рятувальних операцій [3, ст. 398].

У законодавстві передбачені й випадки, коли строк позовної давності встановлено більш продовжений порівняно із загальним строком. Так, ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» передбачає, що право на подання позову про відшкодування радіаційної шкоди, заподіяної майну чи навколишньому середовищу, діє протягом десяти років із моменту заподіяння шкоди.

П'ятирічний строк позовної давності застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Десятирічний строк також встановлюється до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. [4, ст.263]

Встановлений законом строк, протягом якого сторона, право якої порушено, зобов'язана перед тим, як звернутися з позовом до суду, направити порушникові претензію називається претензійним строком. Мета претензійного порядку -- звільнити судові органи від розгляду спорів, які можуть бути врегульовані сторонами самостійно в досудовому порядку.

Залежно від підстав та категорії спору розрізняють строки пред'явлення та розгляду претензій.

Чинне законодавство не обмежує потерпілу сторону часом звернення з претензією, окрім випадків, передбачених у транспортному законодавстві. Претензія підлягає розглядові протягом одного місяця від дня її отримання. Якщо ж обов'язковими для сторін правилами чи договором передбачене право перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, то претензії, пов'язані з якістю та комплектністю, розглядаються протягом двох місяців. [9]

Законодавство, практика, наука цивільного права дозволяють захищати порушене суб'єктивне право власними односторонніми діями і без звернення до юрисдикційного органу. Це, зокрема, має місце при застосуванні оперативно-господарчих санкцій. Так, при порушенні зобов'язань контрагентом потерпіла сторона може відповідно на це відреагувати:

1) скасувати знижки з ціни, які надавалися: відмовитися від оплати неякісної продукції, яку постачальник поставив;

2) відмовитися від поставки продукції, строк поставки якої прострочений;

3) в односторонньому порядку розірвати договір.

Але застосування заходів оперативного впливу повинно бути пов'язане з необхідністю дотримання сторонами певного порядку й строків, що встановлюються законом чи договором. Так, при односторонньому розірванні договору поставки (наприклад, якщо постачальник поставляє неякісну продукцію) відповідно до Положення про поставку необхідно, щоб недобросовісна сторона договору була письмово повідомлена про це за місяць.

Існують також «присікальні строки», що не використовуються законодавством, як термін, але широко вживаються у цивільно-правовій науці. На відміну від строків позовної давності присікальні строки -- це строки існування прав та обов'язків, на них не поширюються загальні правила щодо зупинення, перерви чи поновлення строків позовної давності. [11]

Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону захисту суб'єктивного цивільного права в примусовому порядку через суд, але це не виключає можливості, що відповідач, незважаючи на закінчення строків позовної давності, добровільно виконає покладені на нього обов'язки. Закінчення ж присікального строку припиняє існування самого права, оскільки присікальні строки, за загальним правилом, не можуть бути продовженими, поновленими, зупиненими.

Присікальні строки передбачені різними елементами цивільних правовідносин. До присікальних строків можна віднести загальний строк дії довіреності, який не може перевищувати три роки [4, ст. 244]; 6-місячний строк для збереження загублених речей, після чого їх власник втрачає на них право [4, ст. 338]; інші строки.

В юридичній літературі пропонують розрізняти такі присікальні строки:

1) строки, протягом яких виконання обов'язку веде до припинення суб'єктивного права;

2) строки, протягом яких невиконання обов'язку є перешкодою для виникнення суб'єктивного права;

3) строки, протягом яких нездійснення права тягне його припинення взагалі.

Також цивільне право оперує поняттям «гарантійні строки». Ці строки встановлюють з метою збільшити відповідальність за якість продукції та товарів, які призначаються для довготривалого користування. Гарантійні строки -- це строки, протягом яких продавець відповідає перед покупцем за якість товару. Гарантійні строки визначаються стандартними та технічними умовами. Якщо у стандартах чи технічних умовах гарантійні строки не передбачені, вони можуть бути встановлені договором.

Протягом гарантійного строку покупець або замовник, який виявив недоліки у товарах, має право вимагати від контрагента:

1) замінити товар;

2) зменшити ціну;

3) безоплатно усунути недоліки;

4) розірвати договір з відшкодуванням збитків.

Розрізняють гарантійні строки:

1) експлуатації,

2) збереження,

3) придатності. [4, ст. 709]

Залежно від виду гарантійного строку змінюються і правила його обчислення: гарантійні строки експлуатації продукції обчислюються від дня початку використання продукції; на товари -- від дня їх продажу через роздрібну торговельну мережу; на будівельні об'єкти -- від дня підписання акта про їх приймання відповідною комісією.

Гарантійні строки збереження та придатності обчислюються від дня виготовлення продукції чи товарів.

Гарантійний строк експлуатації (використання) поширюється як на основний виріб, так і на комплектуючі вироби, і цей строк закінчується для них одночасно, якщо інше не передбачене стандартом чи технічними умовами. Гарантійний строк експлуатації продовжується на той час, протягом якого усувалися недоліки, або починається наново у випадках заміни неякісної продукції на іншу.

За своїм характером гарантійні строки є присікальними, оскільки вони визначають у часі межі відповідальності продавця, поставщика, виготовлювача за якість товару. [12] Закінчення гарантійного строку припиняє право споживача вимагати усунення недоліків чи надання відповідної компенсації.

Існують також строки набувної давності - це строки, впродовж яких особа, що не є власником майна, але добросовісно, відкрито і безперервно володіє цим майном, може стати його власником. Даний інститут відомий законодавцю багатьох країн. Так, Цивільним кодексом Російської Федерації встановлено два види строків набувної давності:

право власності виникає на стороні безтитульного володільця, якщо він володів нерухомим майном протягом 15 років;

рухомим майном -- протягом 5 років [8, ст. 234].

строк позовний присікальний гарантійний

Розділ 3. Перебіг строків позовної давності

Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту порушеного матеріального права.

За загальним правилом перебіг строку позовної давності починається з того моменту, коли у особи виникає право на позов. Право на позов виникає від того дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення свого права. [4, ст. 261] Так, якщо за договором позики боржник повинен був повернути борг 1-го числа, але не повернув, то право на позов виникає у кредитора з 2-го числа, оскільки він знає, що боржник порушив строк виконання своїх обов'язків. Законодавець не випадково побудував диспозицію цієї норми так, що перебіг строку позовної давності починається не тільки з того моменту, коли особа дізналася про порушення свого права, а й з того моменту, коли вона повинна була дізнатися про це.

Наприклад, завод поставив підприємству 1-го числа браковану продукцію. Підприємство прийняло продукцію за якістю і склало акт про прийомку лише 25-го числа. Право на позов виникає у покупця, однак, не 25-го числа, а з того моменту, коли він був зобов'язаний виявити дефекти. Приймання продукції за якістю повинно бути здійснене: