ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ ЯК САМОСТІЙНА ФОРМА ПРАВА

1.1 Поняття, ознаки та особливості правового прецедента

1.2 Види правового прецедента та їх характеристика

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ТА СУТНІСТЬ ПРАВОВОГО ПРЕЦЕДЕНТА У ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ СВІТУ

2.1 Юридичний прецедент у системі джерел права

2.2 Правовий прецедент - основна форма права англо-американських держав

2.3 Особливості дії прецедентної норми права у часі та просторі

2.4 Правовий прецедент в Україні

РОЗДІЛ 3. СПІВВІДНОШЕННЯ ЗАКОНУ І ПРЕЦЕДЕНТА В АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКИХ ДЕРЖАВАХ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Правові системи сучасних країн не існують ізольовано, а перебувають у тісних зв'язках між собою. Відбувається їх взаємопроникнення, запозичення кращих надбань. В останні десятиліття спостерігається тенденція поширення у країнах романно-германського типу правової системи, де пануюче становище займає закон, правового прецедента, який є основним джерелом права в англо-американських державах. В оточенні науковців-юристів все активніше ведеться дискусія про необхідність законодавчого закріплення правового прецедента в Україні. Багато сучасних вчених і практиків в окремих судових рішеннях знаходять риси нормативності. Але, перш ніж офіційно визнати прецедент як джерело права необхідно з'ясувати особливості його функціонування в англо-американських країнах.

Мета і завдання дослідження. Основна мета курсової роботи - з'ясувати місце та роль правового прецедента як самостійного джерела права. Для досягнення цієї мети поставлено такі основні завдання:

сформулювати поняття правового прецедента та виділити його специфічні ознаки;

визначити критерії класифікації правового прецедента й провести аналіз його окремих різновидів;

з використанням прикладів зарубіжної практики відобразити особливості функціонування прецедентів у правових системах іноземних держав, визначивши при цьому його місце у системі джерел права, дію у часі та просторі прецедентної норми, а також її співвідношення із нормами закону;

визначити місце правового прецедента в Україні.

Об'єктом курсової роботи є прецедент як особливий феномен дійсності й одне з джерел права.

Предметом курсової роботи є теорії, концепції, доктрини, ідеї, погляди, присвячені дослідженню правового прецедента як самостійного джерела права;міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України і зарубіжних країн, матеріали судової практики.

Методологія дослідження. Методологічну базу дослідження складає діалектичний метод пізнання, загальнонаукові засоби (аналіз, синтез, індукція, дедукція), системний аналіз. В роботі використовуються також спеціально-юридичні методи: порівняльно-правовий, історико-правовий, структурно-функціональний.

При формулюванні результатів дослідження використовувались досягнення загальної теорії права, галузевих юридичних наук, дані з інших наукових сфер - філософії, соціології, досягнення вітчизняної і зарубіжної правової доктрини.

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ ЯК САМОСТІЙНА ФОРМА ПРАВА

1.1 Поняття, ознаки та особливості правового прецедента

Правовий прецедент насамперед є однією з форм права, тобто його зовнішнім виразом.

Прецедент (від лат. praecedens - той, що передує) - це поведінка в певній ситуації, яка розглядається як зразок при аналогічних обставинах [11, с 342]. У зв'язку з наданням нормативного характеру актам суду чи адміністративного органу під правовим прецедентом розуміють акт-документ, який вносить в ранг загальнообов'язкового правила поведінки рішення судового чи адміністративного органу для вирішення подібних справ у майбутньому на підставі цього рішення.

Правовий прецедент має специфічні ознаки, які відрізняють його від інших джерел права:

1) є актом волевиявлення правозастосовчого органу (судового або адміністративного);

2) формується суб'єктивно;

Оцінивши факти суддя під час розгляду справи може керуватись або точними логічно-раціональними побудовами, або ідеєю справедливості.

Отже, створення судового прецедента залежить від його суб'єктивних настанов.

3) має нормативний характер - містить нові норми або принципи права, адже у ньому закріплюються визначені правила поведінки;

4) виникає за наявності прогалин у нормативно-правовому регулюванні в процесі вирішення конкретної юридичної справи; в результаті негнучкості, недосконалості та суперечності законодавства.

Відомий британський юрист Е. Дженкс писав про прецедентне право, що «така правотворчість є надзвичайно плідною в тих випадках, коли треба пристосувати чинне право до нових умов і коли за якихось причин визнається небажаним парламентський акт». [ 17, с. 453]

Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини в правовому регулюванні чи є потреба юридичної кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншими органам держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання юридичних норм. [2, с. 164]

5) набуває обов'язкового значення через поширення своєї дії на аналогічні справи в майбутньому, спираючись на справедливість однакового розгляду однакових справ;

6) є письмовим актом;

7) становить «модель» конкретного рішення;

8) має юридичну силу, похідну від суб'єкта його творення;

9) забезпечується державою. [6, с. 214]

Прецедент забезпечується виключно фізичним примусом. Хоча останні пів століття спостерігається тенденція до застосування переконання та моральних аспектів впливу.

Ця форма права характеризується казуїстичністю, оскільки створюється на основі вирішення конкретних, поодиноких випадків;множинністю;певною неузгодженістю і неупорядкованістю. До позитивних якостей можна віднести те, що: прецедент - це результат логіки і здорового глузду, що призводить до адекватного і точного регулювання конкретного випадку. Він має велику переконувальну силу, бо аргументи на користь прийнятого рішення містять велику кількість доказів. Прецедент набагато динамічніший від нормативно-правового акта.

1.2 Види правового прецедента та їх характеристика

Правовий прецедент можна класифікувати за такими критеріями:

За способом виникнення:

1. Нормативно-правові - ті, що містять нові норми, які складаються переважно з гіпотези чи диспозиції, або принципи права;

2. Правотлумачні - ті, що виникають внаслідок тлумачення норм права (наприклад діяльність конституційних судів);

3. Правозастосовчі - ті, що виникають в результаті втілення правової норми в життя;

За часом дії:

1. Необмежені в часі;

2. Обмежені в часі(наприклад, до прийняття відповідного нормативно-правового акта);

За суб'єктом правозастосовної нормотворчості:

1. Судові(наприклад рішення Палати лордів у Великій Британії, правотворчість Верховного суду США);

2. Адміністративні(рішення органів виконавчої влади, що можуть міститись в їх листах, інструкціях).

Адміністративний прецедент - рішення органу управління або посадової особи в конкретній адміністративній справі, обґрунтування якої стало правилом при вирішенні аналогічних справ. [6, с. 214]Цей вид прецедента відіграє важливу роль у правовому регулюванні управлінської діяльності держави. Адміністративний прецедент з'являється і у випадку відсутності правових норм чи їх недосконалості на розсуд відповідного органу, який забезпечує індивідуальне правовове регулювання. Він може закріплюватись у формі як індивідуального акта «квазісудового» органу адміністартивної юрисдикції чи органу виконавчої влади на основі вирішення конкретних справ так і у формі акта тлумачення норм позитивного права. Адмінстративний прецедент можуть створювати органи вищої інстанції виконавчої влади і (в окремих випадках) органи нижчої інстанції виконавчої влади.

Судовий прецедент - рішення з конкретної справи, яке завдяки обґрунтуванню стає правилом, обов'язковим для всіх судів тієї або нижчої інстанції при розгляді аналогічних справ. Будь-який судовий прецедент є продуктом судової правотворчості, але не кожен результат судової правотворчості має прецедент ний характер. [19, с. 238]

Судовий прецедент з'являється тоді, коли за судом визнається право офіційного формулювання правових норм. Він має обов'язковий характер для всіх нижчих судів, а вищі суди зв'язані своїми попередніми рішеннями. Підставою для застосування судового прецедента є обґрунтування, що жодна із всіх чинних правових норм не відповідає даному випадку. [18, с. 268]

В судовому рішенні слід вирізняти ту його частину, яка містить основний принцип, ідею вирішення справи(ratio deciendi) і «сказане між іншим» (obiter dictum). [ 9, с. 120]Отже, будова судового прецедента така:

ratio deciendi (правова позиція) - висновки, в яких викладено суть позиції судді, на яких ґрунтується рішення або вирок;в них визначається наскільки факти з даної справи відповідають фактам попереднього прецеденту. [6, с. 215]

obiter dictum (попутно сказане) - докази й висновки, які не є обов'язковими для правової позиції суду, не пов'язують суддю безумовно. Однак згодом судді можуть використати аргументи цієї частини судового рішення.

Офіційно вважається, що суд не має права творити нові норми права, займатись правотворчістю, а лише роз'яснювати, тлумачити норми закону і практику його застосування. [4, с. 37]На думку деяких юристів, «судовий прецедент не створює нові норми права, а фактично формулює те, що походить із загальних засад права, які закладені в людській природі». [8, с. 2]

Таким чином можна зробити висновок про те, що правовий прецедент є цілком самостійною формою права і являє собою акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якому надається загальнообов'язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Прецедент не характеризується такою абстрактністю як, наприклад, закон і є казуїстичним, множинним, неупорядкованим, неузгодженим, але разом з тим - досить визначеним і динамічним.

Найпоширеніший вид правового прецедента - судовий прецедент. Він є рішенням суду з конкретної справи, яке стає загальнообов'язковим для всіх подібних справ у майбутньому. Містить дві частини:правова позиція та «попутньо сказане» (носить рекомендаційний характер). Судовий прецедент фактично «відкриває» право, формулює те, що випливає з його основоположних засад.

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ТА СУТНІСТЬ ПРАВОВОГО ПРЕЦЕДЕНТА

2.1. Юридичний прецедент у системі джерел права

Судовий прецедент і судова практика визнавались джерелами права ще в Стародавньому Римі. Адміністративними прецедентами були рішення преторів і магістратів, які визнавались обов'язковими при розгляді аналогічних справ. На підставі правових прецедентів сформувалось багато інститутів римського права. Однак пізніше Кодекс Юстиніана встановив, що тільки закони мають юридичну силу. Починаючи з ХIII ст., прецедентне право набуває поширення в Англії, де воно утворюється королівськими судами. [7] Нині правовий прецедент розкриває своєрідність англо-американської правової системи і застосовується в Англії, США, Канаді, Австралії та інших країна. У цих країнах найзначущішим є судовий прецедент. В Англії наприклад він обґрунтував невідповідальність монарха («король не може бути не правий»), санкціонував інститут контрасигнатури («король не може діяти один»).