ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1.Поняття та види джерел (форм) права

РОЗДІЛ 2. Судовий прецедент як форма джерела

РОЗДІЛ 3. Місце та сутність правового прецедента у правових системах світу

РОЗДІЛ 4. Перспективи становлення судового прецеденту як джерела права України

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТОК

судовий прецедент право

ВСТУП

Формування правової держави та правової свідомості не буде повноцінним без дослідження джерел, чи, як ще часто їх називають у правовій науці, форм права. Саме джерела права і є центром уваги нашої курсової роботи. Поняття права, його джерела, класифікація форм права, нормативно-правовий акт у ракурсі основного джерела права, - безперечно одні з найважливіших моментів у правовому світогляді, правовій культурі громадянина України.

Розвиток теорії держави і права в нашій країні вимагає критичного переосмислення ряду її фундаментальних категорій, виходу на новий рівень досліджень, покликаний з'єднати досягнення правової науки і суміжних галузей знання. До числа категорій, що вимагають поглибленої розробки, відноситься категорія "судовий прецедент". Тому тема курсової роботи звучить актуально і має на увазі більш глибокий рівень дослідження, який не став можливий через недостатню наукову базу.

Актуальність теми дослідження. Правові системи сучасних країн не існують ізольовано, а перебувають у тісних зв'язках між собою. Відбувається їх взаємопроникнення, запозичення кращих надбань. В останні десятиліття спостерігається тенденція поширення у країнах романно-германського типу правової системи, де пануюче становище займає закон, правового прецедента, який є основним джерелом права в англо-американських державах. В оточенні науковців-юристів все активніше ведеться дискусія про необхідність законодавчого закріплення правового прецедента в Україні. Багато сучасних вчених і практиків в окремих судових рішеннях знаходять риси нормативності. Але, перш ніж офіційно визнати прецедент як джерело права необхідно з'ясувати особливості його функціонування в англо-американських країнах.

Основна мета курсової роботи - з'ясувати місце та роль правового прецедента як самостійного джерела права. Для досягнення цієї мети поставлено такі основні завдання:

сформулювати поняття джерела (форми) права;;

визначити судовий прецедент як форми джерела;

з використанням прикладів зарубіжної практики відобразити особливості функціонування прецедентів у правових системах;

визначити місце правового прецедента в Україні.

Об'єктом курсової роботи є прецедент як особливий феномен дійсності й одне з джерел права.

Предметом курсової роботи є теорії, концепції, доктрини, ідеї, погляди, присвячені дослідженню правового прецедента як самостійного джерела права;міжнародно-правові акти, законодавчі та інші правові акти України і зарубіжних країн, матеріали судової практики.

Методологічну базу дослідження складає діалектичний метод пізнання, загальнонаукові засоби (аналіз, синтез, індукція, дедукція), системний аналіз. В роботі використовуються також спеціально-юридичні методи: порівняльно-правовий, історико-правовий, структурно-функціональний.

При формулюванні результатів дослідження використовувались досягнення загальної теорії права, галузевих юридичних наук, дані з інших наукових сфер - філософії, соціології, досягнення вітчизняної і зарубіжної правової доктрини

Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

Перший розділ розкриває поняття джерел або форм права, та його основні різновиди. Другий розділ роз'яснює поняття та значення судового прецедента, як форми джерела. Третій розділ розкриває місце та сутність правового прецедента у правових системах світу. Четвертий визначає перспективи становлення судового прецеденту як джерела права України. Висновок узагальнює тему курсової роботи та сформульовує пропозиції запровадження судового прецедента в Україні.

РОЗДІЛ 1.Поняття та види джерел (форм) права

Проблема співвідношення форми права та джерела права є одним з ' дискусійних питань теорії права.

Так, представники концепції юридичного позитивізму джерелом права вважають нормативно-правовий акт. Представники соціологічної школи права стверджують, що сукупність норм права в суспільстві завжди відображає лише якусь частину права, як певного порядку суспільних відносин який склався, а отже, коріння права слід шукати в самому суспільстві. Представники природно-правової доктрини переконують, що природа вписує в свідомість людей їх основні права і свободи (такі права і свободи одержали назву невідчужуваних відлюдний, природних). Прихильники психологічної школи права розглядали право як явище людської психіки і дійшли висновку, що так звані "джерела права" є не чим іншим, як "самим правом, видом позитивного права" .

Матеріальні джерела права являють собою сукупність природних, історичних, культурних, релігійних, політичних, економічних та інших правотворчих факторів об'єктивного характеру, які обумовлюють виникнення, розвиток та зміст права. Ідейним джерелом права виступає правосвідомість як правотворчий фактор суб'єктивного характеру, через який об'єктивні правотворчі чинники впливають на майбутній зміст норм права. Інституцій ним джерелом права у найбільш широкому, загальному розумінні визнається держава, державна влада, у силу того, що саме держава опосередковує зв'язок права з об'єктивно існуючими суспільними відносинами та надає правовим установленням загальнообов'язкового характеру. У більш вузькому значенні інституційним джерелом права є правотворча діяльність держави (через уповноважені органи), що спрямована на встановлення або санкціонування норм права. Нарешті, формальним джерелом права виступає результат правотворчої діяльності держави - форми вираження і закріплення норм права [5; c.246].

В юриспруденції склалися такі підходи до розуміння терміна "джерела права":

- джерела виникнення права як соціального явища, сила, що творить право (правоутворююча сила);

- пам'ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існували історично та мали значення для чинного на той час права;

- певний вид діяльності державної влади з утворення норм права;

- матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства;

- способи зовнішнього виразу, існування та перетворення права. Джерелами права визнаються як фактори, що створюють зміст права, так і фактори, які надають праву загальнообов'язкового значення.

Поняття "форми права" і "джерела права", - зазначають М.Г. Матузов і О.В. Малько, - тісно взаємопов'язані, але не співпадають. Якщо "форма права" показує, яким чином організовано та виражено зовні зміст права, то "джерела права" - це витоки формування права, система факторів, якими зумовлюється його зміст.

Тому при аналізі понять "джерела" і "форми" права виникає потреба зазначати їх нетотожність. Дійсно, всі форми права є джерелами, але не кожне джерело права набуває якостей офіційної форми права. Для того, щоб джерело права набуло якостей державної обов'язковості та загальності, необхідне його офіційне визнання, тобто санкціонування органами правотворчої влади. Іншими словами, джерела права прагнуть набути статус офіційної форми права, але через об'єктивні та суб'єктивні причини (особливості правової системи) вони не завжди трансформуються у формально закріплені носії правової матерії. Що ж до форм права, то вони, будучи офіційними способами і засобами зведення в закон державної волі, завжди "виділяють" з себе правову енергію і, отже, спочатку формуються як джерела норм права.

Форма права це сукупність визнаних конкретною державою офіційно-документальних способів зовнішнього виразу та закріплення норм права

Потрібно розуміти, що для суб'єктів, які встановлюють норми права, і для суб'єктів, які їх застосовують, джерела права різні. Так, у випадку правотворчості джерелами є юридичний мотив, суспільні відносини, що мають правову природу, типові види правомірної поведінки, конкретні фактичні правовідносини, правові принципи, конституція, міжнародно-правові угоди, загальнолюдські цінності, правова культура та правосвідомість. В іншому випадку, для суб'єктів, які здійснюють правозастосовну діяльність джерелами права можуть бути юридична практика, юридична наука тощо [11;c. 208].

Залежно від рівня регульованих суспільних відносин (держава, союз держав, держави усього світу) форми права можна поділити на: внутрішньодержавні, регіонально-континентальні і міжнародні.

До внутрішньодержавних форм права слід віднести (Додаток №1):

Правовий звичай - акт-документ, що містить правило поведінки, яке склалось стихійно протягом тривалого часу і ввійшло в звичку людей, санкціонований, гарантується і охороняється державою.

Правовий прецедент - акт-документ, що містить рішення конкретної юридичної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов'язковим для вирішення подібних справ у майбутньому.

Нормативний правовий акт- це виданий в особливому порядку офіційний акт-документ компетентного правотворчого органу, що містить норми права.

Нормативний правовий договір - це сумісний юридичний акт, що виражає взаємне виявлення волі правотворчих органів, яким утворюється правовий акт.

Правову доктрину - акт-документ, що містить концептуально оформлені правові ідеї, поняття, юридичні категорії розроблені вченими з ціллю удосконалення законодавства.

Релігійний текст-акт-документ, що містить релігійну норму, санкціоновану державою і забезпечену нею (прикладом релігійного тексту можуть бути Веди, Біблія, Коран).

Принципи права - об'єктивно властиві праву нормативні основи, незаперечні вимоги, що пред'являються до учасників суспільних відносин з метою встановлення соціального компромісу.

До регіонально-континентальних форм права ймовірно слід віднести форми права Євросоюзу (форми первинного і вторинного права; форми прецедентного права; загальні принципи права та ін.).

До міжнародних форм права потрібно віднести міжнародно-правовий акт. Міжнародно-правовий акт - спільний акт-документ двох або більше держав, що містить норми права про встановлення, зміну чи припинення прав і обов'язків у різноманітних відносинах між ними[12; c.60].

РОЗДІЛ 2. Судовий прецедент як форма джерела

Правовий прецедент насамперед є однією з форм права, тобто його зовнішнім виразом.

Прецедент (від лат. praecedens - той, що передує) - це поведінка в певній ситуації, яка розглядається як зразок при аналогічних обставинах [11, с 342]. У звязку з наданням нормативного характеру актам суду чи адміністративного органу під правовим прецедентом розуміють акт-документ, який вносить в ранг загальнообов'язкового правила поведінки рішення судового чи адміністративного органу для вирішення подібних справ у майбутньому на підставі цього рішення.

Правовий прецедент має специфічні ознаки, які відрізняють його від інших джерел права:

) є актом волевиявлення правозастосовчого органу (судового або адміністративного);

) формується суб'єктивно;

Оцінивши факти суддя під час розгляду справи може керуватись або точними логічно-раціональними побудовами, або ідеєю справедливості.

Отже, створення судового прецедента залежить від його субєктивних настанов.

) має нормативний характер - містить нові норми або принципи права, адже у ньому закріплюються визначені правила поведінки;

) виникає за наявності прогалин у нормативно-правовому регулюванні в процесі вирішення конкретної юридичної справи; в результаті негнучкості, недосконалості та суперечності законодавства.