Курсова робота

Сутність адміністративного судочинства та його співвідношення з адміністративним процесом

Зміст

• Вступ 3
• 1. Характеристика становлення та розвитку адміністративного судочинства 5
• 1.1 Еволюція адміністративного судочинства 5
• 1.2 Розмежування адміністративної та господарської юрисдикції 9
• 2. Адміністративне судочинство в Україні 15
• 2.1 Завдання, предмет та метод адміністративного судочинства 15
• 2.2 Принципи адміністративного судочинства 21
• 3. Проблеми співвідношення понять «адміністративне судочинство» та «адміністративний процес» 28
• 3.1 Погляди сучасних українських вчених на сутність адміністративного процесу 28
• 3.2 Співвідношення категорій «адміністративне судочинство» і «адміністративний процес» 32
• Висновки 37
• Список літератури 40
• Вступ
• Забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина належить до найважливіших функцій держави. Конституцією України визначено, що права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності, їх закріплення та забезпечення є головним обов'язком держави. Реалізація цієї конституційної норми залежить від формування та ефективного функціонування інститутів публічної влади, зокрема - адміністративної юстиції, процесуальною формою реалізації якої є адміністративне судочинство.
• Адміністративне судочинство як судовий порядок вирішення спорів у публічно-правовій сфері здійснюється у чіткій відповідності до цілої системи принципів шляхом реалізації відповідних судових процедур. Визначення сутності принципів адміністративного судочинства є проблемою багатоплановою, а тому її аналіз має здійснюватися за різними напрямками.
• У юридичній науці останніх років досліджувались, в основному, загальні питання запровадження адміністративної юстиції, проблеми визначення сутності адміністративного процесу, адміністративної юрисдикції. Такий стан дослідження проблеми становлення і розвитку адміністративної юстиції обумовлений тим, що сам інститут адміністративної юстиції та його процесуальна форма реалізації - судовий адміністративний процес - є порівняно новими проблемами для юридичної науки.
• Таким чином, необхідність забезпечення та захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина, удосконалення інституту адміністративного судочинства, відсутність належних теоретичних розробок з цих питань обумовлюють актуальність дослідження теми курсової роботи.
• Питанням адміністративного судочинства значну увагу приділяли такі вчені як Н. Саліщева, В. Сорокін, Б. Лазарєв, Ю. Козлов, Ю. Старилов. Нові тенденції відображені у працях В. Авер'янова, А. Селіванова, В. Стефанюка, Ю. Педько, І. Бородіна, О. Кузьменка, В.Г. Перепелюка, М.М. Тищенка та ін..
• Метою даного дослідження є дослідження суті адміністративного судочинства та його співвідношення з адміністративним процесом.
• Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
• - здійснити характеристику становлення та розвитку адміністративного судочинства;
• - розкрити суть адміністративного судочинства в Україні;
• - з'ясувати проблеми співвідношення понять «адміністративне судочинство» та «адміністративний процес».
• Об'єктом дослідження виступає теоретично-правовий аспект адміністративного судочинства.
• Предметом дослідження являються адміністративно-правові відносини, які виникають у зв'язку із провадженням адміністративних справ.
• У ході дослідження застосовувалися такі методи дослідження: історичний, порівняльно-правовий метод, метод системного аналізу, узагальнення та систематизації.
• Відповідно до мети, завдань, предмета й логіки дослідження курсова складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Визначений Конституцією України курс на розвиток демократичного, соціального, правового суспільства вимагає нових підходів до вирішення питань підвищення ефективності роботи судової гілки влади.

Здійснення судочинства адміністративними судами свідчить про їх ефективність у період становлення правової демократичної держави та впровадження економічних реформ. Надію на захист від незаконних дій чиновників, з часу їх створення, мають мільйони громадян, і отримують цей захист, не зважаючи на супротив посадових осіб органів державної влади. Разом із тим, на практиці спостерігається зміна організації роботи суб'єктів владних повноважень, які все частіше намагаються забезпечити задекларовані конституційні принципи прав та свобод людини, але труднощі в роботі державних органів виникають через законодавство, яке не повною мірою адаптоване до сучасних реалій, оскільки прийняте воно ще задовго до ухвалення Конституції України. Суперечки виникають і на підставі законодавства, яке приймалось вже на виконання вимог Конституції України, але є ще не досконалим.

Наявність цілої низки невирішених проблем в діяльності адміністративних судів є результатом економічного стану в країні, відсутності норм, які би регулювали адміністративні процедури в органах виконавчої влади та, як відомо, політична заангажованість.

Пошук оптимальної моделі функціонування судової влади та здійснення судочинства завжди були головним і досить складним завданням держави. В частині використання набутого іншими країнами досвіду функціонування адміністративних судів вище зазначене співпадає з думкою В.В. Онопенка, що впроваджувати європейські стандарти на українську судову систему треба вивірено, виважено. У найбільш розвинутих державах, таких як, скажімо, Німеччина, Франція чи Англія, відмінні від України історичні, соціальні, політичні, правові та економічні чинники. І пересаджуючи на український ґрунт без урахування національних особливостей їхні моделі судочинства, немає впевненості в тому, що ми отримаємо очікуваний позитивний результат.

Становлення та розвиток адміністративного судочинства нерозривно пов'язанні з етапами розвитку української держави в цілому - починаючи з окремих норм у звичаєвому праві у часи Київської Русі, через виникнення адміністративних судів в Австро-Угорській і Російській імперіях, періоду становлення і укріплення української державності, УНР, революцій і т.д. Зокрема слід зазначити, що «в Росії починаючи з часів Петра I відбуваються реформування та вироблення справедливих підходів до діяльності суду. Саме в ті часи ставилося питання про здійснення правосуддя професійними суддями, які перебувають на службі в державі. Під час правління Катерини II було започатковано принцип, за яким вся влада в губернії належала губернатору, в той же час він не міг без суду нікого наказувати» [1, с.465]. Цього ж принципу дотримувалися і керівники Радянської влади, після перемоги Жовтневої революції, які зробили спробу сформувати національну судову систему в 1918-1921 роках. У Конституції УНР 1918 р. було задекларовано в цілому прогресивні принципи організації і діяльності національних органів судової влади. Так, у звіті про діяльність Полтавського Військово-Революційного Комітету та його відділів у 1919 р. ми знаходимо наступне: «в настоящее время самой неотложной задачей юридического отдела является налаживание судебного аппарата по всей губернии» [10, с. 88]. Реалізуватися цим принципам не дозволило те, що в 20-х роках XX ст. в Україні почала формуватися система радянського судоустрою, яка функціонувала до припинення існування СРСР у 1991 р.

Судова система УРСР керувалася у своїй діяльності Положенням про судоустрій УРСР на території республіки, затвердженим Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом, яким вводилась єдина система судових органів на чолі з Найвищим Судом УРСР.

У радянських конституціях принцип розподілу влади не знайшов свого належного продовження. У них закріплювалась судова система, але нічого не говорилося про судову владу як окрему гілку влади.

Безумовно, в незалежній Україні, не зазнавши змін, не може існувати суд за зразком радянського часу. Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24.08.1991 р. і схвалений всеукраїнським референдумом, призвів до проведення різного роду реформ у державі. Саме на період 1992-1993 років припадає проведення першої демократичної судової реформи, під час якої було прийнято важливі закони України про судоустрій, статут суддів та ін. Але реалізувати повною мірою цю реформу не дозволяла відсутність належних конституційних положень про правосуддя.

Помітний крок було зроблено з підписанням Конституційного Договору «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08.06.1995 р., за яким державна влада будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Уперше в законодавстві України з'явилося поняття судової влади. Останню здійснюють виключно суди. Стаття 36 визначала судову систему України, до якої входили Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди.

Важливою подією в розвитку національного судоустрою і судочинства стало прийняття у 1996 р. чинної Конституції України [18, ст. 6, 124], яка закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову та визначила, що правосуддя в Україні здійснюється лише судами. Даючи оцінку цьому факту, В.Ф. Погорілко підкреслив, що «із прийняттям чинної Конституції український конституціоналізм істотно збагатився не лише якісно новою системою прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій, а й принципово новою системою народовладдя, організації і здійснення державної влади, місцевого самоврядування та інших інститутів влади» [23, с.3]. Знаменним досягненням становлення судочинства в Україні став той факт що в Основному Законі діяльність судової влади регламентують два розділи, це VIII «Правосуддя» та XII «Конституційний Суд України», яких не існувало в попередніх конституціях УРСР.

Проте реалізації норм Основного Закону стало на заваді застаріле законодавство про судоустрій в Україні. Проголошення судової реформи в Україні та закріплення її пріоритетних напрямів у Законі України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. створило об'єктивні передумови для підвищення ефективності функціонування судів загальної юрисдикції. Необхідність свого існування та спроможність справедливо вирішувати правові конфлікти в суспільстві та державі суди загальної юрисдикції доводили неодноразово.

Наочними прикладами є вибори Президента України в 2004 р. та вибори 2006 р. до Верховної Ради України, коли зазначені вище суди вирішували правові конфлікти, пов'язані з помилками в роботі дільничних виборчих комісій. адміністративний судочинство господарський юрисдикція

Керуючись Законом України «Про судоустрій України» [9, ст. 1], судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства. У цілому профільний закон розкриває засади діяльності судової влади в Україні, її законодавче регулювання, фінансове та матеріально-технічне забезпечення, гарантії здійснення правосуддя.