1. адміністративне судочинство як галузь юридичної науки;

2. позитивне (об'єктивне) адміністративне судочинство як галузь законодавства.

Адміністративне судочинство як галузь юридичної науки розглядає чинне законодавство і судову практику його застосування, його історію та теорію, законодавство інших держав, яке регулює визначені правовідносини.

Характерними рисами адміністративного судочинства як галузі законодавства можна визначити такі [24, с. 94]:

- воно є формою реалізації адміністративного права як права матеріального;

- направлене на регулювання публічно-правових відносин;

- одним із суб'єктів завжди виступає суб'єкт владних повноважень;

- він має специфічний, лише йому притаманний метод -- імперативно-диспозитивний з певними особливостями;

- його норми встановлюються Верховною Радою України, що є вищим органом законодавчої влади;

- воно дістає вияв як у законах України, так і в міжнародних нормативно-правових актах.

Позитивне (об'єктивне) адміністративне судочинство є сукупністю юридичних норм, направлених на з'ясування таких питань [24, с. 95]:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги адміністративного позову та заперечення проти нього, і якими доказами вони підтверджуються;

- чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

- яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин;

- чи належить задовольнити позовні вимоги;

- як розподілити між сторонами судові витрати;

- чи є підстави допустити негайне виконання постанови суду;

- чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову.

Адміністративне судочинство як галузь законодавства включає в себе [24, с. 98]:

- загальні положення (завдання адміністративного судочинства, визначення понять, які вживаються в КАС, законодавство про адміністративне судочинство, принципи адміністративного судочинства, положення щодо правової допомоги при вирішенні справ в адміністративному суді);

- організацію адміністративного судочинства (адміністративну юрисдикцію і підсудність адміністративних справ, склад суду, відводи, судові виклики і повідомлення, фіксування адміністративного процесу, норми щодо учасників адміністративного процесу тощо);

- провадження в суді першої інстанції (звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі, підготовче провадження, судовий розгляд справи тощо);

- перегляд судових рішень (апеляційне провадження, касаційне провадження, провадження за винятковими обставинами, провадження за нововиявленими обставинами);

- процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах;

- заходи процесуального примусу;

- прикінцеві та перехідні положення.

Завданням адміністративного судочинства є певний результат, заради досягнення якого й здійснюється адміністративне судочинство.

Адміністративне судочинство виникло у зв'язку з необхідністю здійснення захисту прав, свобод і інтересів фізичних осіб у сфері публічно- правових відносин від порушень з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій. Зазначений захист і є завданням права адміністративного судочинства.

Завдання захисту прав, свобод та інтересів зумовлене тим, що учасники публічно-правових відносин мають, як правило, нерівні можливості. Адже з одного боку у зазначених правовідносинах виступає суб'єкт владних повноважень -- державний орган чи його посадова/службова особа або інший суб'єкт при здійсненні ним наданих державою владних управлінських функцій, тобто, як правило, з одного боку це фактично держава, а з іншого -- фізична чи юридична особа, права якої порушені або обмежені даним суб'єктом владних повноважень [1, с. 220].

У зв'язку з цим на адміністративний суд покладено обов'язок активно сприяти фізичним та юридичним особам у захисті їхніх прав, свобод та інтересів, що дістає вияв, зокрема, у реалізації частин 3, 5 ст. 71 КАС. Водночас слід зауважити, що наведене зовсім не означає, що суд в адміністративному процесі виконує роль захисника фізичних чи юридичних осіб і тим самим упереджено ставиться до суб'єкта владних повноважень, чим обмежує його права. Сторони в адміністративному процесі наділені рівними процесуальними правами та обов'язками, суд однаково сприяє і позивачеві, і відповідачеві у забезпеченні можливості виконати покладені на них законом обов'язки, якщо виникають ускладнення при виконанні їх самостійно. Наприклад, згідно з ч. З ст. 71 КАС суд сприяє в реалізації обов'язку надати докази і витребовує необхідні докази, якщо особа, яка бере участь у справі (склад осіб, які беруть участь у справі, передбачений ст. 47 КАС), не може самостійно їх надати, зазначить суду причини, в силу яких ці докази не можуть бути надані, а також де та які саме докази знаходяться чи можуть знаходитися.

При розгляді адміністративних справ суди обов'язково повинні з'ясувати, чи рішення, дії або бездіяльність прийняті (вчинені) [1, с. 231]:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано;

- з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тобто обґрунтовано;

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- протягом розумного строку;

- неупереджено;

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом;

- з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Слушною є думка І. Самсіна, який вважає, що ч. 1 ст. 2 КАС необхідно викласти у такій редакції: «Завданням адміністративного судочинства є захист прав та інтересів учасників публічно-правових відносин». Такої ж думки дотримується і А. Селіванов, який зазначає, що «сучасне адміністративне судочинство стає, у певному розумінні, важливою формою захисту публічних прав та свобод людини і громадянина, а також законних інтересів публічних осіб».

Критеріями поділу права на галузі є предмет та метод правового регулювання.

Під предметом слід розуміти певну сукупність однорідних суспільних відносин, на яку поширює свою дію дана галузь права. Предметом адміністративного судочинства є відносини, які виникають у результаті звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом для вирішення спорів [2, с. 138]:

- фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

- з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

- між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

- за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

- щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Таким чином, предметом адміністративного судочинства є відносини, які виникають у зв'язку з порушенням публічно-індивідуального права суб'єкта. І тому право адміністративного судочинства як процесуальне право спрямоване саме на забезпечення чіткого застосування норм матеріального права до конкретних життєвих ситуацій таким чином, щоб унеможливити виникнення при цьому фактичних та юридичних помилок.

Компетенція адміністративних судів не розповсюджується на [2, с. 140]:

- публічно-правові справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

- публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

- публічно-правові справи про накладення адміністративних стягнень;

- публічно-правові справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції;

- справи щодо рішень, дій чи бездіяльності, щодо яких Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Метод адміністративного судочинства -- це сукупність способів та засобів виливу на коло суспільних відносин, визначених предметом правового регулювання.

Методами адміністративного судочинства є [2, с. 145]:

- імперативно-диспозитивний;

- метод автономії та рівності сторін.

Особливістю імперативно-диспозитивного методу адміністративного судочинства є те, що він є поєднанням методу, характерного для публічного права, з методом, який застосовується для регулювання відносин, що виникають в приватному праві.

Імперативний метод є методом владних приписів, який, зазвичай, містить заборони вчинення певних дій. Імперативність методу адміністративного судочинства полягає у тому, що адміністративний суд, крім того, що сам діє в межах та у спосіб, визначених КАС, забезпечує також дотримання вимог КАС всіма особами, які беруть участь у справі.

Диспозитивний метод надає суб'єктам можливість вибору варіантів поведінки, однак в межах закону. Диспозитивність методу знаходить свій вияв у тому, що сторони адміністративного процесу мають рівні процесуальні права, якими зобов'язані добросовісно користуватися, і обов'язки, що повинні неухильно виконувати.

Водночас диспозитивність методу адміністративного судочинства має певну особливість, пов'язану з публічно-правовим характером відносин, що регулюються адміністративним судочинством. Зазначена особливість полягає у тому, що незважаючи на рівність процесуальних прав і обов'язків сторін, все ж має місце певна нерівність їх процесуального положення, що закріплена ч. 2 ст. 71 КАС, згідно з якою обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під методом автономії і рівності розуміється однакове процесуальне положення один перед одним позивача і відповідача та їх рівність перед законом і судом. Кожна зі сторін є самостійною у виборі своєї поведінки та можливості реалізації наданих їй процесуальним законом прав і здійсненні покладених на неї обов'язків.