Необхідно сказати, що ототожнення адміністративного процесу з діяльністю адміністративних судів має багато аргументів на свою користь, два з яких фактично є «залізними». Йдеться про аналогію із кримінальним та цивільним процесами, де також у судовому порядку розглядаються справи конфліктного характеру. Другий аргумент -- позиція законодавця ( Кодексу адміністративного судочинства України [14, ст. 3] чітко зазначає, що адміністративний процес -- це правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства). Другий підхід, згідно з яким адміністративний процес -- це виконавчо-розпорядча діяльність органів публічного управління. Варто зазначити, що донедавна таке бачення адміністративного процесу було домінуючим як в українській, так і фактично у всій пострадянській юридичній науці. Це відтворення так званого широкого підходу до розуміння сутності адміністративного процесу. Ступінь «широти» у різних авторів різна: сюди відносять у різних комбінаціях, послідовності, вибірково чи разом такі можливі суспільні відносини, що виникають під час: правотворчої діяльності; контрольно-наглядової діяльності; видання індивідуальних адміністративних актів; притягнення до адміністративної відповідальності, застосування заходів адміністративного примусу тощо. Аргументи, котрі висуваються як обґрунтування широкого (його ще називають управлінським) підходу -- такі: по-перше, це необхідність визначення чіткого порядку втілення у життя справ позитивного характеру (реєстрація, ліцензування, атестація тощо); по-друге, це намагання звести до мінімуму дискреційні повноваження органів публічної адміністрації, тобто перелік випадків, коли чиновник на власний розсуд вирішуватиме те чи інше проблемне питання. Разом з тим широке розуміння сутності адміністративного процесу демонструє і певні проблеми, котрі ще не знайшли свого вирішення: поєднання в межах такого розуміння адміністративного процесу позитивних проваджень та застосування заходів примусового характеру, котрі є різними за спрямованістю видами діяльності. У цьому контексті має рацію Е. Демський, критикуючи широке розуміння адміністративного процесу та вказуючи, що до нього відносять як створення та забезпечення відповідних правил і здійснення позитивної управлінської діяльності, так і застосування примусових заходів, передбачених санкціями матеріальних норм [8, 108]; захоплення широким підходом створює ілюзію можливості вирішення будь-якого складного методологічного, наукового чи практичного питання реалізації норм адміністративного права шляхом додаткового «розширення» адміністративного процесу. Це певною мірою потенційно призведе до розмивання початкових уявлень про правову природу, сутність та призначення адміністративного процесу. Третій підхід, згідно з яким адміністративний процес -- це діяльність із притягнення до адміністративної відповідальності та застосування заходів адміністративного примусу, є проявом так званого вузького чи юрисдикційного підходу до сутності адміністративного процесу. Аргументи, котрі висуваються на користь такого розуміння, такі: по-перше, це спосіб забезпечення загальнообов'язковості виконання норм матеріального права; по-друге -- це максимальний ступінь унормованості застосування державою адміністративного примусу. Проте юрисдикційний підхід до розуміння сутності адміністративного процесу має і певні проблемні аспекти: певний «конфліктний ухил» подібного бачення адміністративного процесу. Адже фактично основна увага приділяється регламентації суспільних відносин, які виникають у юрисдикційній діяльності, переводячи автоматично позитивні завдання держави (повсякденну неконфліктну діяльність) на другий план. Але ж в умовах побудови правової держави виконавчо-розпорядча діяльність публічної адміністрації і в кількісному, і в якісному відношенні є більш соціально значущою, ніж притягнення до адміністративної відповідальності; віднесення численних проявів виконавчо-розпорядчої діяльності органів публічного управління до адміністративних проваджень фактично робить співвідношення явищ «адміністративне провадження» та «адміністративний процес» як цілого та частини, що не відповідає усталеним серед наукової громадськості уявленням про ці категорії. Четвертий підхід свідчить про домінування у вирішенні складних питань адміністративного процесу явища, яке називається адміністративною процедурою. Концепція адміністративно-процедурного права, як зазначає О. Миколенко, «спрямована також і на примирення прибічників різних підходів щодо розуміння адміністративного процесу... Адміністративний процес є всього лише різновидом адміністративної процедури» [24, с.54]. Проте в межах такого бачення складно обґрунтувати: зв'язок адміністративного з іншими видами юридичного процесу, адже така постановка питання (адміністративна процедура ширша, ніж адміністративний процес) є непоширеною;