Вступ

Актуальність теми. Сьогодні хіба що не найважливішою стає проблема розбудови молодої держави України, вибір шляху розвитку якої було остаточно зроблено із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України. Зокрема згідно із її статтею 1, Україна є демократичною, правовою, і соціальною державою. Безперечно, таке проголошення в умовах сьогодення відображає не стільки реальну дійсність, скільки прагнення та орієнтацію Української держави, є декларацією її намірів. Водночас це конституційне положення поставило перед суспільними науками і, в першу чергу, перед теорією держави та права актуальне завдання: визначити й дослідити сутність, завдання, ознаки та функції саме правової держави, обґрунтувати її загальнотеоретичну характеристику, визначити шляхи побудови такої держави в Україні.

Мета. Метою курсової роботи є поглиблення загальнотеоретичних уявлень стосовно сутності, завдань, ознак правової держави.

У сучасний період правова держава становить предмет зацікавленості представників різних суспільних наук: правознавців, політологів, економістів, соціологів, філософів. Зокрема потрібно відзначити праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як О. Аграновська, С. Алексєєв, В. Бабкін, М. Баглай, Д. Баялджиєв, О. Беребіна, П. Гончаров, М. Гриценко, Р. Дарендорф, А. Етціоні, М. Козюбра, В. Копєйчиков, І. Ледях, О. Лукашова, Л. Мамут, Т. Мацонашвілі, В. Медведчук, В. Новіков, П. Рабінович, Г. Ріттер, В. Роїк, В. Селіванов, А. Сіленко, О. Скакун, О. Скрипнюк, Ф. Фабрициус, К. Хессе, Х. Цахер, В. Четвернін, Й. Штрассер, І. Яковюк, В. Якушик та інші.

1. Історія ідеї соціальної держави

Ідея соціальної держави сформувалася наприкінці XIX - початку XX століть як результат об'єктивних соціально-економічних процесів, що відбувалися в житті буржуазного суспільства, коли в протиріччя увійшли два його найвагоміших принципи - принцип свободи і принцип рівності.

Теоретично склалися два підходи до співвідношення цих принципів. А. Сміт, Д.С. Мілль, Б. Констан, Д. Локк та інші захищали теорію індивідуальної свободи людини, відводячи державі, як основний обов'язок охороняти цю свободу від будь-якого втручання, у тому числі й від втручання самої держави. При цьому вони розуміли, що врешті-решт свобода спричинить нерівність, однак вважали свободу за найвищу цінність.

Інший підхід використовував Ж.-Ж. Руссо, який не заперечував значення індивідуальної свободи, проте вважав, що все повинно бути підпорядковано принципу рівності, забезпечувати який є завданням держави.

Власне, концепцію соціальної держави вперше було сформульовано в працях німецьких учених ХIХ століття: Л. фон Штейна, Ю. Оффнера, Ф. Науманна, А. Вагнера. Соціальна концепція стала проголошенням нової ролі держави, яка бере на себе відповідальність здійснювати соціальні функції, що були раніше державі не притаманні.

Науковий пріоритет у розробці першої теоретичної концепції соціальної держави, що містила новаторські для свого часу ідеї, належить відомому німецькому державному діячу, економісту й історику Л. фон Штейну, яким власне вперше було визначено поняття «соціальна держава». Л. фон Штейн вважав, що ідея держави полягає у відновленні рівності і свободи, у піднятті нижчих класів до рівня багатих та сильних. Соціальна держава згідно зі Штейном, повинна не тільки узаконювати й охороняти пануючі класи, але й свідомо слугувати інтересам народу.

Необхідно також підкреслити, що в ідеологічному плані перша концепція соціальної держави була породженням консервативної думки, а сам Л. фон Штейн був яскравим представником консервативного напряму в науці та політиці. Метою концепції Л. фон Штейна став пошук шляхів для усунення протиріч, що створюються в капіталістичному суспільстві засобами самої держави. При цьому першочергове значення мало вирішення так званого «соціального питання», загострення якого бачилося як головна загроза стабільності суспільства. Згідно з Штейном, місія соціальної державна рівні управління реалізується у конкретних управлінських функціях держави, зокрема: усунення юридичних перепон, вільному міжкласовому переходу за допомогою надання всім громадянам однакових прав, передусім прав власності; турботи про суспільні потреби, що забезпечують кожній особистості фізичні умови самостійності;сприяння праці, яка не має капіталу, в досягненні господарської самостійності, наприклад, через страхові справи, самодопомогу у вигляді різних союзів тощо.

Визначаючи сутність соціальної держави Л. фон Штейн писав: держава «зобов'язана підтримувати абсолютну рівність у правах для всіх різних суспільних класів та для окремої особистості, що самовизначається, завдяки своїй владі.Вона зобов'язана сприяти економічному та суспільному прогресу всіх своїх громадян, тому що за кінцевим рахунком розвиток одного стає умовою розвитку іншого, і саме в цьому сенсі говориться про соціальну державу». Як єдиний гарант рівності та соціальної справедливості, держава, у розумінні Л. фон Штейна, безумовно, стоїть над усіма іншими суспільними інститутами та інтересами. У цьому зв'язку дослідник П. Козловскі вважає Л. фон Штейна апологетом держави та захисником ідеї повної незалежності держави від влади суспільства. Штейнівське визначення соціальної держави вважається класичним. Саме ним було подолано підхід до держави як до арени класової боротьби і вперше утверджено пріоритет співвідношення «особистість - держава» на противагу попередньому «суспільство - держава», а головною метою держави проголошено економічний та соціальний прогрес. З визначення Л. фон Штейна можна виокремити такі характеристики соціальної держави, які розкривають його сутність та особливості.

Соціальна держава не тільки зобов'язана, але й спроможна виконувати свої функції.

Соціальна держава сама зацікавлена у виконанні взятих на себе зобов'язань.

Новими функціями, що випливають з теорії соціальної держави Л. фон Штейна, є наступні:

обмежувальна функція - виявляється щодо пануючих класів, за її допомогою вирішуються такі завдання, як обмежування монополізації, регламентація трудових відносин, регулювання економіки, концентрація коштів на соціальні програми та потреби;

забезпечувальна функція - виникає під час вирішення таких завдань, як соціальне страхування, соціальне забезпечення, надання можливостей для отримання освіти;

гарантуюча функція - надаючи гарантії й закріплюючи їх на конституційному рівні у вигляді системи прав людини та громадянина, держава по суті надає йому право не просто отримувати допомогу від держави, але й вимагати її надання.

Серед ліберальних учених погляди Штейна поділяв Ф. Науманн. Його уявлення щодо активного втручання держави в господарські та соціальні відносини стали традиційно суттєвим елементом раннього німецького лібералізму.

Ліберали ставили перед державою завдання не тільки захистити власність і соціальний порядок, а також матеріально і морально підтягнути нижчі класи через широкі соціальні реформи. Найбільш радикальну теоретичну основу інтервенціоністської соціальної держави висунув у 1879 р. німецький учений А. Вагнер, видатний економіст часів Бісмарка, один з яскравих представників школи Державного соціалізму, прибічник державного і християнського соціалізму, котрий визначає свої погляди як соціально-правові.

Концепція А. Вагнера передбачала перетворення буржуазної держави у «державу культури та загального добробуту», одержавлення залізничних доріг, гірничих підприємств, банків і страхових організацій, інтеграцію робітничого класу у державу і суспільство при заперечуванні політичних і соціальних революцій.

Ідеї соціальних реформ через перетворення буржуазної держави на народну, яка бачить добробут усіх громадян як своє головне завдання, традиційно користувалися широкою підтримкою в німецькому робітничому русі, в його різних союзах, політичних та профспілкових організаціях. Як наслідок у другій половині ХІХ - початку ХХ століття в країні було напрацьовано та законодавчо закріплено низку заходів державного та суспільного характеру щодо захисту соціальних інтересів нижчих класів. Так, наприклад, у 1910 р. у Німеччині було введено загальне пенсійне страхування. Боротьба трудящих за свої права, ідеологічні та наукові дискусії щодо шляхів спрямування діяльності держави в русло соціальних реформ в цей період спостерігалися і в інших індустріальних країнах, передусім - у Англії та Франції.

Потужним поштовхом для подальшого розвитку теорії та практики соціальної держави стала світова економічна криза 1929-1933 років та Друга світова війна.

«Новий курс» Рузвельта показав приклад інтенсивного втілення практики соціальної держави, попередив соціальну революцію, на десятиріччя передбачив основні напрями соціальної політики американської держави.

Особливу роль у створенні соціальної держави в західних країнах відіграв так званий «План Беверіджа», який було надано британському парламенту у 1942 р. Автор запропонував цей план як частину «загальноохоплюючої політики «соціального прогресу» і передбачав нову організацію всієї системи соціального забезпечення через поширення соціального страхування до охоплення їм майже всіх громадян держави, а також через гарантію єдиного національного середнього доходу, якого б було достатньо для підтримки гідного рівня життя. Ядром плану був тісний взаємозв'язок соціальної політики з державною економічною політикою, що спрямована на забезпечення повної зайнятості. Передбачалося створити безоплатну державну систему охорони здоров'я, яка була б доступна всім громадянам, контроль над заробітною платою та цінами, поступово усунути приватну власність на засоби виробництва та інші заходи. План Беверіджа було використано у соціальній діяльності повоєнних урядів Бельгії, Данії та Нідерландів, Німеччини, у створенні сучасної системи соціального забезпечення Швеції, яка є найкращою в Європі.

Звертаючись до практики суспільного розвитку, можна сказати, що теорія соціальної держави, яка виникла у ХІХ столітті, стала ідеалом політики в Європі, ознакою приналежності до Європейської цивілізації, засобом досягнення важливих соціальних гарантій і високих стандартів життя.

2. Співвідношення держави і особи: загальна теоретична характеристика