Питання про співвідношення таких понять, як держава й особистість, було важливим для юридичної науки в усі часи. Вся величезна кількість теорій і поглядів, що існували в історії політико-правової думки і стосуються співвідношення «держава - особа», можна звести до трьох підходів: 1) індивідуалістичний, особистий, гуманістичний (природно-правовий підхід). Цей підхід випливає із розуміння особи як цілі, держави - як засобу для досягнення мети. Його зміст - права належать людині від природи. Вона має їх незалежно від держави. Ці права є невід'ємними. Завдання держави і суспільства полягає в тому, щоб додержуватися цих прав, не допускати їх порушення; створювати умови для їхньої реалізації. Конкретні зміст і обсяг прав змінюються і розширюються в міру розвитку суспільства, самі ж фундаментальні права залишаються незмінними; 2) державний, статичний (юридико-позитивістський). Цей підхід випливає із розуміння держави як мети, а особи - як засобу для досягнення мети. Його зміст - свої права людина одержує від суспільства і держави, природа цих прав патерналіс-тична; держава - джерело і гарант прав людини завдяки закріпленню їх у законі; право і закон не мають істотних відмінностей; права особи змінюються залежно від державної доцільності і можливості. З) юридико-позитивістським підходом багато в чому схожа марксистська теорія, яка схильна підкоряти права людини державній доцільності. Відмінність між ними полягає у тому, що марксизм орієнтований на соціально-економічну, класову детермінацію права (право - зведена в закон воля пануючого класу), а не на його раціональну самоцінність. При марксистському підході ставлення питання про права особи стає зайвим внаслідок розуміння особи як виразника сукупності суспільних відносин. Якщо перший підхід є характерним для демократичних держав, то другий - для антидемократичних, тоталітарних. В СРСР (до середини 80-х років XX ст.) переважав статичний підхід до прав людини; для демократичного камуфляжу до законодавства (Конституції) було введено розділи про права, свободи та обов'язки особи. Лише в наші дні відбувається набуття справді демократичного уявлення про права людини. У відносинах «людина - держава» пріоритет належить людині, а держава та її структури (гілки державної влади - законодавство, управління та правосуддя) покликані підкорити свою діяльність охороні й захисту прав людини.

У наш час питання про співвідношення держави, права й особистості набуло ще більш актуального значення, оскільки Україна будує правову демократичну державу, головною метою якої є задоволення потреб людини, охорона її прав і свобод. Відповідно до Конституції України (ст. 3): "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

2.1 Поняття особистості

Для характеристики індивіда використовується спеціальне поняття особистість. Кожна людина, вступаючи в життя, застає світ речей, предметів, зроблених попередніми поколіннями людей, різні політичні, соціальні інститути та установи, а також історично сформовані соціальні норми, правила мислення і граматики, естетичні смаки й інші форми суспільної свідомості. Щоб стати повноправним членом суспільства, брати особисту участь у його справах, індивід повинен у тій або іншій мірі засвоїти наявні дані про природу і суспільство, опанувати мовлення і правила граматики, вивчити чинні соціальні норми, освоїти професію і прилучитися до досягнень культури. Сукупність властивостей, що характеризують людину як соціальну істоту, учасника суспільних відносин, і охоплює поняття особистості. "Сутність "особи особистості", - писав К. Маркс, - становить не її борода, не її кров, не її абстрактна фізична природа, а її соціальна якість". Особистістю не народжуються, а стають, і не будь-хто може виступати в цій ролі. Так, особистістю не є дитина і душевнохвора людина.[ 7, 14-15]

Для особистості як продукту суспільства характерна єдність індивідуальних соціальних і біологічних рис, зокрема таких:

Ознаки, що характеризують соціальні зв'язки і відносини людини (економічні, політичні, національні, класові, юридичні, моральні й інші).

Набуті особистим досвідом знання, навички, звички, культурний рівень.

Біологічно зумовлені риси: інстинкти, темперамент, по чуття, елементарні потреби, стан здоров'я.

4. Риси індивідуальної психіки і мислення, можливості пізнавати світ, створювати, добутки літератури, науки, мистецтва.

Конкретна особистість завжди індивідуальна. Психологічні риси, соціальний досвід, вид діяльності, темперамент, а також інтенсивність прояву цих рис у кожній людині поєднуються з найрізноманітнішою уявою і визначають неповторність особистості, її відмінність від усіх інших членів суспільства. У природі не буває однакових, схожих особистостей.

Однак слід зазначити, що і в наш час суспільство не в змозі створити необхідні умови для того, щоб кожен індивід міг формувати себе як особистість відповідно до своїх можливостей, інтересів та потреб і застосовувати свої можливості і знання на практиці. Хоч, безперечно, сучасне цивілізоване суспільство створює більш сприятливі умови для формування особистості, ніж попередні історичні періоди. Вирішальну роль тут відіграє ступінь свободи особи, яку їй надає і закріплює держава у вигляді правового статусу громадян.

2.2 Правовий статус особи

Для того щоб докладніше охарактеризувати місце і роль людини в суспільстві, її зв'язки з державою, необхідно проаналізувати її юридичний статус, що складається з системи прав, свобод і обов'язків, закріплених законом.

Таке поєднання і взаємообумовленість основних елементів правового статусу є невипадковим, оскільки будь-якому суб'єктивному праву відповідає певний юридичний обов'язок. Неможливо отримати повну уяву про права, свободи і обов'язки особи, розглядаючи їх як відокремлені один від одного явища (адже вони невіддільні один від одного і утворюють певну систему), тому їх слід розглядати комплексно, у складі правового статусу особи.

Отже, правовий статус особи - це система взаємопов'язаних прав і свобод та обов'язків, які закріплені в законодавстві і визначають правове положення особи в суспільстві.

Суть правового статусу особи полягає у визначенні і законодавчому закріпленні правового становища особи в суспільстві. Правовий статус, що включає права, свободи і обов'язки, цілеспрямовано впливає на створення збалансованих способів взаємодії людей між собою і формування впорядкованих відносин між індивідом, суспільством і державою.

Основні принципи правового статусу особи - це головні засади, які визначають суть цього статусу і закріплюють його найважливіші ознаки. Ці принципи закріплені в Конституції України і повністю відповідають загальновизнаним світовим стандартам. [1, с 207]

Для правового статусу особистості в державі характерні такі риси.

Права, свободи й обов'язки,що становлять правовийстатус, є рівними, кожна особистість (у межах свого статусу) має рівні юридичні можливості скористатися наданими їй правами і виконувати покладені на неї обов'язки.

Права, свободи й обов'язки, зафіксовані в правових нор мах, охороняються державою, їхня реалізація забезпечується як державою, так і самим громадянином.

Права, свободи й обов'язки гарантовані в інтересах су спільства й держави, кожної особистості зокрема.

Права, свободи й обов'язки особистості виступають як єдина система, що постійно розширюється і поглиблює свій внутрішній зміст у міру цивілізованості суспільних відносин.

Права, свободи й обов'язки на всіх етапах існування дер- жави є необхідною умовою і передумовою всебічного і гармо нійного розвитку особистості, виражають природу держави.

Права, свободи й обов'язки, які входять до правового ста- тусу особистості, характеризуються єдністю, що виявляється в їхньому соціально-економічному призначенні.

Правовий статус є цінним правовим явищем, вищим досягненням сучасного права, що виражає те високе значення, яке має особистість у суспільстві[7, с 20]

Види правових статусів особи

Правовий статус особи можна розглядати у трьох аспектах - міжнародно-правовому, конституційному і галузевому.

1. Міжнародно-правовий статус особи (його ще називають "загальним") містить права, свободи і обов'язки, закріплені у міжнародно-правових документах, їх охорона і захист передбачені не лише внутрішнім законодавством держав - учасниць міжнародних угод з питань прав і свобод людини, але й нормами, які вироблені світовим співтовариством і є для цих держав обов'язковими.

Міжнародно-правовий (загальний) статус особи містить перелік основних прав і свобод - таких, що є універсальними, пріоритетними для захисту як внутрішньодержавними, так і міжнародно-правовими засобами. Всі вони відображені в Міжнародному Біллі про права людини, в Європейській конвенції із захисту прав людини і основних свобод, Європейській соціальній хартії. Всі ці права і свободи мають бути визнані кожною державою-учасницею незалежно від їх конституційного закріплення. Пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини стає загальновизнаним принципом світового співтовариства.

2. Конституційний статус особи об'єднує права, свободи і обов'язки, закріплені у Конституції - Основному Законі держави і суспільства. Цей статус іноді називають "базовим". Конституційні права, свободи і обов'язки є основними правами, свободами і обов'язками. Вони становлять юридичну базу для всієї системи прав, свобод і обов'язків, закріплених кожною окремою галуззю права, мають найвищу юридичну силу і підлягають підвищеному захисту. Конституційні права, свободи і обов'язки є правовим базисом для прав, свобод і обов'язків, зафіксованих у чинному законодавстві, бо вони містять вихідні, принципові положення правового регулювання в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Елементи конституційного статусу особи вказують на головні напрями розвитку всієї системи прав, свобод і обов'язків, визначають зміст і основні цілі їх спрямування. Крім того, конституційні права, свободи і обов'язки визнаються такими, що безпосередньо діють, оскільки норми Конституції визнаються нормами прямої дії.

Громадянство - це невід'ємний складовий елемент конституцій-но-правового статусу особи, що розкриває зміст юридичного зв'язку між конкретним громадянином та державою. Громадянство визначає постійний правовий зв'язок особи та держави, що знаходить свій вияв у наявності в держави і конкретної особи взаємопов'язаних і взаємообумовлених прав і обов'язків. Перебування особи у громадянстві означає наявність у неї повного обсягу прав і обов'язків. Лише громадянин може розраховувати на захист як всередині держави, так і за кордоном; має право брати участь в управлінні державою і в повному обсязі володіє політичними правами і свободами; відбуває військовий обов'язок по захисту держави у Збройних силах.

3. Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспільних відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права. Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов'язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об'єднує головні засади галузевого правового статусу.

2.3 Права, свободи, обов'язки і гарантії