Сутність кримінальної відповідальності у просторі

Сторінки матеріалу:

Вступ

Після проголошення незалежності України 1991 року розпочався нормотворчий процес. Україна має досить міцну законодавчу базу, яка, звісно, з кожним роком поповнюється і деталізується. Зокрема, законодавство України передбачає дію закону про кримінальну відповідальність у просторі.

Відповідно до ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Відповідно до ст. 1 Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для його здійснення КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і яке покарання слід застосувати до осіб, які їх вчинили [13].

Актуальність обраної теми полягає у тому, що на даному етапі розвитку України як суверенної правової держави особливо гостро постає питання щодо законодавчої захищеності її громадян та національних меншин, що перебувають на її території, від неправомірних дій інших осіб, які спрямовані на обмеження їх прав і свобод, захищених та гарантованих Конституцією.

Під час написання курсової роботи використовувались різноманітні нормативно-правові акти, підручники з кримінального права, науково-практичні коментарі Кримінального кодексу України, наукова література з питань чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі.

Мета роботи - розкрити сутність кримінальної відповідальності у просторі, її необхідності для здійснення правосуддя державою, довести, що український народ потребує удосконалення на законодавчому рівні та закріплення нових норм з кримінального права для того, щоб особи, які перебувають на території країни, відповідали за свої дії, що порушують чинне законодавство незалежно чи перед своєю державою, чи безпосередньо на території іншої країни, що передбачено міжнародними договорами.

Завдання роботи - здійснити аналіз наукових публікацій з питань чинності закону в просторі; опрацювати відповідні положення кримінального законодавства.

1. Поняття і значення закону про кримінальну відповідальність

Кримінальне право України знаходить своє відображення у законодавстві України про кримінальну відповідальність, що являє собою єдину нормативну систему - Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Кримінальний кодекс складається із законів про кримінальну відповідальність (кримінальних законів), що діють в рамках Кодексу як єдина нормативна система з моменту набрання ним чинності. Кожний із кримінальних законів містить певне положення кримінального права у вигляді норми.

Закон - це нормативний акт, прийнятий вищим представницьким (законодавчим) органом державної влади (Верховною Радою) або безпосередньо волевиявленням населення (референдумом), який регулює найбільш важливі суспільні відносини. Закон про кримінальну відповідальність - це нормативний акт, прийнятий Верховною Радою, який містить юридичні норми, що встановлюють підставу і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинами, які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, регламентують випадки звільнення від кримінальної відповідальності або покарання, інші наслідки кримінально-правового характеру та визначають кримінально-правові терміни.

Значення кримінального законодавства в цілому й окремих його норм полягає, насамперед, у тому, що вони відбивають найважливіші напрямки політики держави у галузі боротьби зі злочинністю [11, с. 46]. Адже чітке визначення кола криміналізованих діянь (злочинів) є тією основою, на якій базується вся діяльність правоохоронних органів і судів. Ця діяльність має відповідати вимогам суворого дотримання законності, а це можливо тільки при високому рівні кримінального законодавства.

2. Просторова юрисдикція закону про кримінальну відповідальність та її принципи

Кримінальний кодекс України передбачає просторову та часову юрисдикцію закону про кримінальну відповідальність (ст. ст. 4-6 КК) [13].

Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб. Вона визначається на підставі таких принципів:

· територіального;

· громадянства;

· космополітичного (універсального);

· реального.

Просторові принципи, в основному, визначаються нормами кримінального закону України. Однак, у процесі демократизації колишнього СРСР, нових незалежних держав, що виникли на його терені, та за сучасної світової спільноти просторові принципи все більше корелюються міжнародними угодами. Найбільш яскравим прикладом є приєднання України до Європейських конвенцій та укладення країнами СНД Мінської конвенції 1993 р. Ці конвенції суттєво корелюють зміст територіального та національного принципів просторової чинності кримінального закону України.

Для вирішення питання про чинність закону про кримінальну відповідальність у часі суттєве значення має питання про визначення місця вчинення злочину. Місце вчинення злочину - це певна територія або інше місце, де відбувається суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки. В одних статтях КК України місце вчинення злочину визначається як територія України (ст. ст. 268, 334), повітряний простір (ст. 282), економічна зона України (ст. 243); в інших - воно використовується як географічне поняття, наприклад, море, внутрішні морські і територіальні води (ст. 243), атмосферне повітря (ст. 241), водні об'єкти (ст. 242), вода (ст. 242), земля (ст. 239), надра (ст. 240), континентальний шельф (ст. 244) тощо; у третіх - під ним розуміють певну територію, на якій людина проживає чи займається виробничою або іншою діяльністю, наприклад, житло, інше приміщення чи сховище (ст. ст. 185, 186, 187), річкове, морське або повітряне судно (ст. 278), транспортні комунікації (ст. 279), вибухонебезпечні підприємства, вибухонебезпечні цехи (ст. 273) тощо. Іноді це місце, де відбуваються певні події чи певні дії виняткового характеру, наприклад, поле бою (ст. ст. 429,432), район бойових дій (ст. 433). У деяких складах місце вчинення злочину визначається як територія, на яку поширюється чітко визначений правовий режим, наприклад, митний кордон України (ст. 201), заповідники, території та об'єкти природно-заповідного фонду (ст. 248), місця обмеження волі (ст. 390), місця позбавлення волі (ст. 393), виправні установи (ст. ст. 391, 392) спеціалізовані лікувальні заклади (ст. 394) та ін. [13]. У деяких випадках місце вчинення злочину виступає як кваліфікуюча ознака. Це, наприклад, розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433 КК).

3. Територіальний принцип дії закону про кримінальну відповідальність у просторі

кримінальний відповідальність закон екстрадиція

Сутність територіального принципу виражена у ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію. Термін суверенітет походить з французької мови і в перекладі означає «верховна влада». Вперше застосований у XVI сторіччі вченим Ж. Бодяном [2, с. 34].

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду у зв'язку з його вчиненням.

Всі люди, які перебувають на території України, відносно належності до неї поділяються на: 1) її громадян; 2) осіб без громадянства (апатридів); 3) іноземців (громадян інших держав). До всіх представників цих трьох категорій, що вчинили злочини на території України, застосовується законодавство України про кримінальну відповідальність, тобто КК України. Це так зване правило - «закон місця вчинення злочину».

Але є виняток. Відповідно до міжнародних угод і законів України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, та інші громадяни, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудними у кримінальних справах судам України, виключені з-під юрисдикції судової влади України, тому питання про відповідальність цих осіб при вчиненні ними злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч. 4 ст. 6 КК). Йдеться про перебуваючих на території України президентів, і прем'єр-міністрів, міністрів, депутатів парламентів тощо інших держав, офіційних представників ООН, інших міжнародних організацій (НАТО, ЄС тощо), а також акредитованих в Україні дипломатичних представників інших держав (амбасадорів, їх радників, аташе тощо), а також членів їх сімей, що не є громадянами України.

Повним дипломатичним імунітетом, наприклад, користуються:

· глави дипломатичних представництв (посли, посланники, повірені у справах),

· члени дипломатичного персоналу дипломатичних представництв, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе),

· члени сімей усіх зазначених осіб, якщо вони не є громадянами України [18, с. 89].

Зазначені особи в жодному випадку (при вчиненні будь-яких суспільно небезпечних діянь) не є підсудними у кримінальних справах судам України.

Обмеженим дипломатичним імунітетом, наприклад, користуються:

· консульські посадові особи і консульські службовці;

· члени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв;

· представники і службові особи міжнародних організацій;

· члени парламентських і урядових делегацій.

Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо діянь, вчинених ними при виконанні своїх службових обов'язків [17, с. 185].

На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до ст. 13 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. поширюється лише у випадках явно вираженої згоди на це акредитуючої держави, що виражається у позбавленні особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування. Якщо іноземна держава чи міжнародна організація не вважає за можливе притягнення її дипломатичного представника чи іншої визначеної особи до відповідальності за КК України, така особа може бути визнана Україною persona non grata, що тягне видворення її за межі України у порядку, встановленому Законом України «Про правовий статус іноземців», і, за рішенням компетентних органів держави її громадянства, притягнута до відповідальності за кримінальним законодавством цієї держави.

Ці питання регулюються нормами міжнародних конвенцій та договорів і прийнятого у їх розвиток Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.