«Догма цивільного права» - це частина цивілістики, що вивчає характер, особливості і зміст норм певної системи цивільного права; структуру, зміст і форми цивільного законодавства; тлумачить його; вивчає й аналізує практику застосування цивільно-правових норм із метою визначення їхньої ефективності. Предметом даного розділу цивілістики є, насамперед, чинне цивільне законодавство і практика його застосування.

Іноді догму цивільного права розглядають як більш широку категорію, включаючи до неї визначення і характеристику поняття цивільного права та його місце у правовій системі, закономірності розвитку цивільно-правових норм, їх зміст, загальні принципи, які формулюються з метою створення цілісної системи для ефективного застосування при регулюванні суспільних відносин, а також самі суспільні відносини [4, c.53].

Проте таке розширення поняття «догми цивільного права» здається невиправданим, оскільки суперечить розумінню сутності поняття «догма права», а відтак тягне «розмивання» предмета цього розділу цивілістики, котрий має у такому разі охоплювати і абстрактні наукові поняття чи категорії, і законодавчі конструкції, і реальні суспільні відносини.

«Догма права» розуміється як положення правового характеру, що приймається без доказів, на віру. Вона залишає поза увагою питання про сутність та походження права, закономірності його розвитку, взаємовідносини права з іншими явищами суспільного життя, обмежуючи завдання науки описом та узагальненням матеріалу, що міститься у позитивному (чинному) праві; юридичними дефініціями, формальним аналізом юридичних понять і класифікацією юридичних норм [22, c.61].

Дотримуючись такого тлумачення поняття «догма права» (а інший підхід порушував би принцип «лезо Окама»), маємо визнати, що предметом «догми цивілістики» не може бути ні поняття цивільного права, ні цивільні відносини, ні закономірності розвитку норм, що їх регулюють.

У зв'язку з цим варто зазначити, що й сам термін «догма цивілістики» виглядає наразі не дуже коректним, оскільки суперечить сучасному розумінню цивільного права як права приватного, основою якого є не лише так зване позитивне право, а й природно-правова доктрина, домовленості сторін, звичаї та низка інших специфічних форм регулювання цивільних відносин. З цих міркувань більш виправданим виглядає, скажімо, така назва відповідної частини науки цивільного права, як «практична цивілістика».

Що стосується суто теоретичних положень, таких як характеристика поняття та сутності приватного права як наднаціональної галузі права, що визначає основи становища приватної особи у суспільстві; визначення засад її взаємин з іншими приватними особами, державою, іншими соціально-публічними утвореннями та їхніми фігурантами; захисту прав приватної особи тощо, то вони є наріжним каменем у загальному предметі цивілістики.

Аналіз зазначених положень має відбуватися на рівні найвищої наукової абстракції. Разом із тим його результати слугують основою дослідження практики виникнення і трансформацій цивільних відносин, аналізу змісту та сутності норм цивільного законодавства та вироблення рекомендацій стосовно застосування останнього, визначення напрямків та перспектив його вдосконалення тощо.

Цю частину цивілістики, як на мою думку, некоректно включати до «догми цивільного права» («практичної цивілістики»). Натомість, вона має бути виокремлена у самостійний (перший і найважливіший) розділ науки цивільного права, який, враховуючи його предмет, сутність та призначення, можна було б назвати «теорія цивільного права», «теорія цивілістики» або ж «методологія цивілістики» (котра розуміється тут як теоретично обґрунтована система підходів, методів і способів наукового дослідження).

Ще одним складовим елементом цивілістики є історія цивільного (приватного) права - частина цивілістики, що вивчає розвиток цивільного (приватного) права як у цілому, так і окремих його інститутів. Вона може бути також названа «історична цивілістика».

При цьому предметом дослідження може бути приватне право як наднаціональна система, окремі традиції приватного права, національні системи цивільного права, взяті в їхньому історичному розвитку, а також розвиток самої цивілістики як науки цивільного права.

Предметом цивілістичного порівняння можуть бути також правові системи у процесі їхнього історичного розвитку або взяті у статиці на певному етапі їхнього розвитку, коли вони співіснують одночасно. Із врахуванням цієї обставини необхідно розрізняти «вертикальне» та «горизонтальне» порівняння у галузі цивілістики, а відтак, ґрунтуючись на такому посиланні, виокремлювати «вертикальний» (історичний) чи «горизонтальний» (сучасні системи приватного права) напрямки порівняльного дослідження. У першому випадку предметом дослідження є еволюція систем приватного права, у другому - їхнє порівняння на певному статичному рівні [16, c.68-72.

Досліджуючи ступінь і значення цивільного права в системі права України, Я.М. Шевченко фундаментально аналізує сучасні проблеми правовідносин власності та здійснення права власності в Україні щодо різних його суб'єктів. Ідеться про справді гостру й актуальну проблему, що потребує розв'язання як у теорії, так і законодавстві. Автор досліджує ці питання, виходячи із принципових підстав захисту інтересів і прав людини, правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин, заснованого на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що передбачає найбільш повне регулювання економічних відносин, які виникають між учасниками цивільного обігу, самими ними на власний розсуд - на засадах приватного права.

На наш погляд, Я.М. Шевченко дещо абсолютизує значення закону в сучасній системі права, зазначаючи, що «саме закон і законодавство як втілення законів мають стати будівельним матеріалом системи права» [21, c. 56].

Правова держава ґрунтується на засадах верховенства права, а не верховенства закону. Разом із тим, автор цілком аргументовано доводить, що «становлення нової правової системи в Україні вже од самого початку крило в собі зерна істотних суперечностей, крихкості, відсутності єдиного стрижневого напряму».

Автор ґрунтовно аналізує теоретичні проблеми, що виникли в сфері цивільно-правового регулювання із прийняттям нового цивільного законодавства (нормативна основа приватного права; кодифікаційні процеси; принципи класифікації юридичних осіб; принципи задоволення інтересів кредитора; поняття договору; посилення захисту майнових та особистих прав особи; давність та інші строки у цивільному праві; компенсація моральної шкоди та інше).

Можна дискутувати щодо запропонованих автором варіантів розв'язання тих чи інших проблем, але не виникає сумніву в тому, що на сьогоднішній день наведені проблеми є найважливішими із тих, що виникли не тільки в теорії, але й гостро постали в судовій практиці, - і з якими наразі пов'язується подальший розвиток цивільного законодавства України [21, c.57].

Таким чином, порівняльна цивілістика може бути визначена як частина науки цивільного права, що вивчає за допомогою методу порівняльного аналізу системи приватного (цивільного) права, а також правову систему у цілому, національні галузі законодавства, окремі поняття, категорії, інститути, норми тощо, передусім, з погляду оцінки наявності та значення в останніх цивільно-правового змісту.

Складовими частинами (елементами) цивілістики є:

- теоретична цивілістика (методологія, теорія цивільного права);

- практична цивілістика («догма» цивільного права;

- історична цивілістика (динаміка цивільного права у часі);

- порівняльна цивілістика (порівняльне право у галузі цивілістики та з погляду цивілістики).

Цивілістика має власне місце в системі наук про право, яке визначає її співвідношення з іншими правовими науками. Цивільне право виступило історичною основою розробки загальнотеоретичних конструкцій [18, c.12].

Звідси тісний зв'язок науки цивільного права із загальною теорією держави і права. Тісний зв'язок встановлюється між науками цивільного та конституційного (державного) права, оскільки Конституція підняла на конституційний рівень ряд конструкцій, які сформувалися у сфері цивільного права. Особливо тісно пов'язані цивільне та адміністративне право, критерії розмежування яких слугують підставою для спорів про господарське право, поняття якого виникло на заході внаслідок господарської діяльності держав та сформованого ними економічного законодавства.

Наведене пояснює зв'язок цивільно-правової та адміністративно-правової наук. Не менш тісний зв'язок існує між науками цивільного і міжнародного приватного права, цивільного і сімейного права, цивільного права і цивільного процесу [18, c.13].

Із врахуванням викладеного можна зробити висновок, що цивілістика як наука про приватне (цивільне) право є сукупністю систематизованих знань, теорій, підходів, поглядів на приватне (цивільне) право як таке.

Розділ 2. предмет та Методологія науки цивільного права

2.1 Предмет науки цивільного права

правовий цивільний україна приватний

Предметом науки називається сукупність фактів і явиш, що виступають об'єктом її уваги, тобто те, що вивчається наукою.

Цивілістика має власний предмет, який є сукупністю цивільно-правових явищ. Цивілістика вивчає приватні права, становлення і зміст цивільно-правових норм і закріплених ними інститутів та конструкцій, правила і практику тлумачення і застосування цих норм з метою виявлення перспектив і тенденцій розвитку інститутів цивільного права.

Предметом цивілістики є концепція приватного та цивільного права; засади визначення правового становища приватної особи; норми цивільного законодавства; цивільні відносини та правовідносини; підстави виникнення цивільних прав та обов'язків; умови і порядок реалізації цивільних прав та їхнього захисту; тлумачення і практика застосування норм цивільного законодавства. При цьому предметом цивілістики («науки цивільного права») можуть бути як правові феномени, категорії, інститути, проблеми тощо, які розглядаються у контексті цивілістичних досліджень, так і власне «наука цивільного права» як така [15, c.67].

Цивільне право вивчає поняття цивільного права, його місце в правовій системі, його походження і закономірності розвитку, систему і зміст цивільно-правових норм, інститутів і підгалузей, їх роль в правовому оформленні життя суспільства і ефективність їх застосування. З цією метою аналізуються також зміст і особливості самих суспільних відносин, регульованих цивільним правом, у взаємодії з економічної, соціологічної, політологічної, історичної та іншими суспільними науками.

Вітчизняними цивілістами широко вивчається закордонне цивільне право і законодавство, в тому числі і в порівняльному плані, використовуються досягнення зарубіжної цивільно-правової думки, особливо досвід функціонування цивліьного права в розвинених країнах. Важливий предмет їх досліджень становить також цивільно-правове оформлення міжнародного торгового (комерційного) обороту, в тому числі утримання та використання правил різних міжнародних конвенцій, загальновизнаних торгових звичаїв, модельних законодавчих актів, що відображають сучасні тенденції економіко-правового розвитку.