Цивілістикою розроблено та обґрунтовано наукові положення, правові категорії і конструкції, що дозволяють пояснювати і аналізувати наявні цивільно-правові явища, а до певної міри - прогнозувати їх розвиток і отримувати обгрунтовані знання про нові явища в цій сфері. Так, давно відома конструкція акціонерного товариства дозволяє досить чітко оцінювати як позитивні, так і негативні перспективи використання цієї організаційно-правової форми в економіці. Добре вивчені законодавчі моделі права власності, як і різних типів договорів, роблять можливим продуману, а не довільну регламентацію економічної діяльності, введення її в нормальні рамки, що відповідають умовам ринкового господарства [19, c.29].

Оскільки цивілістика не обмежується вивченням цивільного права лише однієї якоїсь країни, предметом науки цивільного права є також цивілістичні доктрини, форми цивільного законодавства і практика їхнього застосування в інших державах. У зв'язку з цим органічною частиною науки цивільного права є так звана «порівняльна цивілістика» чи порівняльне цивільне право, що має метою визначення загального й особливого в різних системах приватного (цивільного) права, можливість рецепції, акультурації, імплементації концепцій, основ цивільного права, окремих правових рішень чи їхньої сукупності. її завданням є вивчення різних систем приватного права, як елементів відповідної культури, а також національних систем цивільного права і цивілістичних інститутів, взятих в їх розвитку. При цьому предметом вивчення є не тільки «догма цивільного права», але й практика застосування цивільно-правових норм, конкретно-історичні умови, в яких виникають, розвиваються та існують системи приватного права.

Використання порівняльно-правового аналізу в цивілістиці дає можливість уникнути повторення помилок у правовому регулюванні, створює підґрунтя для запозичення досвіду законотворчості і в той же час дозволяє уберегтися від невиправданого копіювання інститутів і рішень, неприйнятних для національної системи цивільного права, таких, що не враховують правову традицію і особливості цивілізаційного розвитку країни.

Предмет цивілістики значно відрізняється від предмета цивільного права. Вироблені цивілістикою висновки ґрунтуються як на догматичному аналізі (тлумаченні) цивільно-правових норм, так і на використанні інших категорій і конструкцій, що дають можливість пояснювати наявні цивільно-правові явища певною мірою прогнозувати їх розвиток [11, c.53].

Отже, предметом цивільно-правової науки є як чинне цивільне законодавство і практика його застосування, так і історія його розвитку та досвід цивільно-правового розвитку в зарубіжних правопорядках

2.2 Загальна характеристика методів науки цивільного права

Цивілістичною методологією називається її частина, яка вивчає сукупність методів (способів, прийомів), які застосовуються вченими для дослідження предмета приватного права. В літературі юридичну методологію пов'язують з методикою наукової діяльності. Цивілістична методологія вивчає методику наукової цивілістичної діяльності (цивілістики). Своєю чергою, методика являє собою технологію ведення наукової юридичної діяльності, яка виражається в сукупності методів (прийомів, способів) ведення цієї діяльності, тобто засобів вирішення поставлених у науці завдань і досягнення заданих цілей,

У цивілістиці застосовуються загальнонаукові та спеціальні юридичні методи дослідження. До загальнонаукових методів, що використовуються не тільки в праві, а й в інших гуманітарних науках, належить насамперед діалектичний метод, який дозволяє аналізувати той чи інший суспільний феномен у його розвитку [3, c.45-47]. До загальнонаукових належать діалектичний, формально-логічний, історичний, системно-структурний і функціональний прийоми наукового дослідження.

Діалектичний метод ґрунтується на визнанні об'єктивності і певної закономірності суспільного розвитку, «...пізнанні суспільних явищ у процесі їх розвитку (динаміки), в його найбільш повному, глибокому і вільному від однобічності вигляді». У радянській правовій науці основою пізнання тривалий час вважалося винятково марксистське матеріалістичне вчення про право, згідно з яким право є надбудовою над матеріальним базисом, визначається останнім і змінюється разом із ним. Однак зараз намітився відхід від матеріалістичного монізму, і право, насамперед цивільне, розглядається як елемент цивілізації (культури), що представляє собою самостійну цінність. При цьому не заперечується зв'язок права з матеріальними умовами життя суспільства, однак відсутня «тверда прив'язка» його до тієї чи іншої суспільно-економічної формації, не відкидаються цінності і досягнення правової думки інших цивілізацій. У цьому зв'язку в цивілістичній літературі слушно зазначається, що така переоцінка обумовлена зростанням інтересу до гуманітарних аспектів приватного права. Логічним її наслідком є відмова від визнання винятковості будь-якої із систем права і зростання інтересу до основних понять та інститутів приватного права. Таких підхід одержав назву (на відміну від «формаційного»), що дає підстави стверджувати про формування в сучасній цивілістиці загальнонаукового цивілізаційного діалектичного методу.

Системний метод передбачає проведення наукових досліджень з урахуванням різних сторін розглядуваного явища, зв'язку цього явища з іншими обставинами, його розвитку.

Цивілістичне дослідження, яке повинне враховувати всі аспекти відповідного явища і ґрунтуватися на достатній масі фактів, не може ґрунтуватися переважно на апріорних висновках. У цивілістиці «...(як і в науці загалом), де йдеться про масові явища, а не про поодинокі випадки», «необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, без єдиного винятку, які стосуються розглядуваного питання».

Системність цивілістичних досліджень передбачає врахування наявних поглядів, ідей з метою створення нових знань про досліджуване явище. Тому цивілістичні праці не повинні (лише) повторювати вже відоме і не вносити нічого нового. Водночас слід застерігати від намагань дати «нове» за будь-яких умов, не беручи до уваги необґрунтованість і навіть помилковість такої «новизни».

Системний підхід сприяє формуванню органічного зв'язку наукової роботи з практикою. Це слід розуміти не лише як необхідність знання практики вченими-цивілістами, а і як поєднання юристами-практиками наукової сторони з догмою права. Така необхідність спричинена тим, що «...практика є критерієм істинності наукових досліджень. Своєю чергою, наукові дослідження повинні слугувати практиці» [20, c. 64-65].

Формально-логічний метод базується на використанні правил формальної логіки та мови. Він використовується при тлумаченні цивільно-правових норм, при формулюванні цивільно-правових понять, класифікації цивільно-правових явищ. Цей метод покликаний виявити з наявних норм ряд інших, прихованих норм. Основними прийомами формальної логіки є індукція (повна, неповна) і дедукція. За допомогою індукції ми виводимо із норм, які стосуються всіх випадків будь-якого класу, взятих окремо, загальну норму (принцип) для всього цього класу. У цьому зв'язку «загальні норми права становлять переважно немовби готовий матеріал для дедуктивних робіт: вивчивши зміст закону, можна робити з нього логічні висновки, розвивати загальні його поняття і положення і будувати на цій основі систему цивільного права».

Дедукція в науці цивільного права, яка надає останньому систематичну форму, пов'язана змістом позитивних законів і не дає нам по суті [нічого] нового, її результати - суто формальні. Дійсний цивільний побут (практичне/догматичне цивільне право) можна вивчати не інакше, як індуктивним шляхом. З цією метою необхідно, по-перше, спостерігати та вивчати конкретні цивільні відносини і факти побуту, збирати зразки правочинів та актів, які визначають ці відносини, та особливо найбільш надійний матеріал такого роду - судові рішення». Історичний метод дозволяє окреслити не лише соціально-економічні передумови виникнення та розвитку конкретного цивільно-правового інституту, а й визначити тенденції та перспективи його розвитку [16, c.50-51].

Для наукового вивчення досліджуване явище нерідко виділяють із загального зв'язку, що може призвести до формування неправильного уявлення про предмет. Тому застосовується системно-структурний підхід, який означає намагання взяти досліджуване відношення не лише ізольовано, а й у системі тих відносин, які його оточують. Системний метод використовується при дослідженні цивільно-правових явищ, які мають складну внутрішню побудову і складаються з кількох елементів (наприклад, підстави виникнення цивільних правовідносин складаються з трьох елементів: правова норма, правосуб'єктність учасників, юридичний факт; відповідно, ці явища розглядаються в усій сукупності).

Серед спеціальних методів можна виділити три основних, найчастіше використовуваних:

а) герменевтичний, який полягає в застосуванні вироблених юриспруденцією прийомів тлумачення правових норм, які відрізняються за змістом від прийомів формальної логіки;

б) догматичний, який передбачає встановлення суті і призначення юридичних інститутів шляхом застосування спеціально-юридичних прийомів конструювання правових норм та їх тлумачення. Догматичний метод полягає у тлумаченні структури і змісту цивільно-правових норм з метою встановлення їх «букви» та «суті», взаємозв'язку між ними тощо. При цьому предметом аналізу є норми права як такі [7, c.123-125].

Догматичний метод органічно поєднаний з методами тлумачення (герменевтики) і формальної логіки. Коли тлумачення роз'яснило смисл наявних норм, а методом формальної логіки вилучено з них інші, приховані норми, виникає громіздка маса матеріалу, в якій важко розібратися, і, тим більше, запам'ятати. У зв'язку з цим догматичний метод покликаний спростити, впорядкувати і перетворити результат тлумачення і логічного розвитку норми. Іноді його ще іменують конкретно-правовим або формально-юридичним способом;

в) компаративістський або порівняльно-правовий, суть якого полягає в порівнянні схожих правових інститутів, сформованих у різних правових системах, і, на підставі порівняння умов їх становлення, розвитку і застосування - виявленні факторів, які обумовлюють той чи інший вид і зміст відповідного інституту. Цей метод сприяє правильному розумінню і застосуванню цивільних норм, виявленню недоліків і прогалин законодавства шляхом співставлення підходів до формулювання тих чи інших правових норм у різних правових системах [10, c.70].

Конкретно-соціологічний метод грунтується на узагальненні і аналізі практики застосування цивільного законодавства; вивченні рівня правосвідомості у сфері дії приватного права; проведенні соціологічних досліджень щодо бажаного напряму вдосконалення цивільно-правових норм; складанні експертних оцінок змісту і ефективності цивільно-правових актів тощо.

Метод порівняльного аналізу (порівняльного правознавства) полягає у вивченні і порівнянні різних систем приватного (цивільного) права, цивільно-правових доктрин, інститутів тощо. У процесі такого порівняльного аналізу визначаються переваги і недоліки різних правових систем, встановлюються перспективи І характер їх розвитку, а також тенденції розвитку приватного права взагалі.

Історичний метод слугує встановленню особливостей розвитку приватного права і його традицій у цілому, окремих інститутів і категорій цивільного права тощо, що дає можливість оцінити тенденції і перспективи розвитку цієї галузі.

Крім зазначених методів (герменевтичного, догматичного, порівняльно-правового), цивілісти нерідко використовують у своїх працях спеціальні методи інших наук, як правило - математики, статистики, соціології, історії і лінгвістики [13, c.45-47].