Щодо порядку подання касаційної скарги і відкриття відповідного провадження, то потрібно звернутися до змісту статей 327 і 328 ЦПК України. Так, касаційні скарги надсилаються безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вони реєструються і передаються в порядку визначеному ст..11-1 судді-доповідачу, який перевіряє їх на відповідність встановленим законом процесуальним вимогам [2].

Крім того, суддя-доповідач має вирішити питання про наявність підстав для допуску касаційної скарги до розгляду і відкриття касаційного провадження. Як розуміється з викладеного, зазначені обов'язки покладаються саме на суддю Вищого спеціалізованого суду України, який, виконуючи законодавчі приписи, змушений відволікатися від перегляду інших допущених до розгляду справ, тобто здійснення правосуддя безпосередньо.

Тому раціонально було б з точки зору правового статусу судді найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції виконувати ці фактично технічні процедури іншим особам, які не є суддями (звичайно, без вирішення касаційної скарги по суті).

Як варіант, виконання вказаних підготовчих дій щодо допуску касаційних скарг до провадження можливо покласти на помічників суддів та керівника структурного підрозділу Вищого спеціалізованого суду України, відповідального за забезпечення діяльності Судової палати у цивільних справах.

Інша проблема, що відокремлюється під час дослідження касаційного оскарження, як можливості реалізації права на ефективний судовий захист у цивільному судочинстві, стосується меж розгляду справи судом касаційної інстанції. Загальновідомо, що до повноважень касаційного суду належить перевірка судових рішень тільки в правовому сенсі, тобто на їх відповідність вимогам закону. У цивільному судочинстві для цього передбачено досить широкий арсенал правових засобів, що регламентовано у статтях 323-352 ЦПК України. Окремі з науковців зокрема І.І. Ємельянова, такі повноваження касаційного суду називають «правовим наглядом» за судовим рішенням [8]. Погоджуючись із цією думкою, слід зосередитися на вирішенні такого питання: чи необхідно з точки зору правової доцільності і правової виваженості покладати на суд касаційної інстанції перевірку обґрунтованості оскаржуваного судового рішення? На сьогодні проблема обґрунтування касаційної скарги, як підстави для відкриття касаційного провадження, викликає найбільшу кількість теоретико-правових дискусій, оскільки це обмеження у класичному його розумінні не суперечить закону, проте і не деталізується в ньому.

На нашу думку, суд касаційної інстанції може приділяти увагу фактичній стороні лише з метою встановлення законності судового рішення шляхом перевірки дотримання судами норм матеріального чи процесуального права. На цьому відповідні повноваження касаційної інстанції мають закінчуватися.

Згідно зі ст. 325 ЦПК України касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення зазначеного строку з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у відновленні строку відмовлено.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження і про повернення касаційної скарги вирішується суддею-доповідачем, про що постановляється відповідна ухвала.

Касаційна скарга подається у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення (ухвала), що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником.

До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій (ст.326 ЦПК).

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і передається в порядку доповідачу, який перевіряє її відповідність вимогам, встановленим ЦПК.

У разі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно до вимог, встановлених ЦПК, суддя-доповідач постановляє відповідну ухвалу,в якій вказуються підстави залишення заяви без руху або повернення заяви.

У відповідності зі статтею 328 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог ЦПК, суддя-доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлюється строк протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Процедура вирішення питання обґрунтованості касаційного провадження одноособово суддею-доповідачем у правовій літературі зазнала справедливої критики. Так, Ю. Колтонюк пише, що суддя-доповідач лише зі змісту цієї скарги без витребування справи не може зробити неупередженого висновку про те, що скарга є необґрунтованою, а викликані в ній положення не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Питання про обґрунтованість касаційної скарги або, навпаки, про її необгрунтованість, належить вирішували колегіально [9, с. 10].

На відміну від апеляційного провадження, перегляд у касаційному порядку містить підстави для відмови у відкритті провадження касаційного. На нашу думку, наявність законодавчо закріплених підстав для відмови в прийнятті касаційної скарги є цілком обґрунтованим, оскільки вони передбачають можливість для поширення наслідків запровадження, так би мовити, процесуальних фільтрів і неприйняття касаційних скарг необґрунтованих.

Відмова у відкритті касаційного провадження можлива також за наявності обставин, визначених у пунктах 3 та 4 ч. 3 ст. 328 ЦПК. Ідеться про існування ухвал касаційної інстанції про закриття провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги, а також про відхилення скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це ж саме рішення або ухвалу.

З урахуванням положення про перевірку судом касаційної інстанції лише вимог законності судового рішення, ч.4 ст. 328 ЦПК дозволяє під обґрунтованістю касаційної скарги розуміти доведеність у її змісті порушень судами першої інстанції й апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення. Проте якщо суд касаційної інстанції дійде висновку про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм права процесуального при розгляді цивільної справи, в касаційне провадження відкриватиметься незалежно від того, чи обґрунтована касаційна скарга.

Оскільки такі висновки суд повинен зробити на етапі вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі без аналізу її матеріалів і оскаржувального рішення, вважаємо що це є додатковим аргументом недоцільності застосування ч.4. ст.. 328 ЦПК.

Також, відповідно до ст. 330 ЦПК реалізація заінтересованою особою зазначених у вказаній нормі диспозитивних прав має певні особливості й деякі обмеження. Так, доповнити чи змінити касаційну скаргу вона може не на будь якому етапі касаційного провадження, а виключно у строк, наданий законодавством для касаційного оскарження судового рішення [10, с.16]. Різниця між цими діями виявляється у наступних положеннях:

1) Відкликати касаційну скаргу можливо до початку розгляду справи в суді касаційної інстанції, а відмовитися від неї можна на будь якому етапі касаційного провадження - аж до його закінчення;

2) при відкликанні скарги суддя виносить ухвалу про її повернення (що не перешкоджає звернутися з касаційною скаргою вдруге за умови дотримання строків касаційного оскарження або їх поновлення), а при відмові від касаційної скарги суддя, який готує справу виносить ухвалу про закриття провадження (що виключає повторне оскарження рішень (ухвал) особою, яка відмовилась від скарги).

3. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до чинного процесуального цивільного законодавства під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Причому суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи було виявлене неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення [2, с. 204].

Розгляд скарги касаційною інстанцією складається з трьох взаємозалежних частин: 1) підготовка справи; 2) розгляд справи; 3) ухвалення рішення і постановлення ухвали.

При підготовці справи до розгляду суддею-доповідачем досліджуються матеріали справи й готується доповідь, у якій викладаються обставини, необхідні для ухвалення рішення суду касаційної інстанції, з'ясовуються питання про склад осіб, які беруть участь у справі. Сам факт підготовки останнього до розгляду свідчить про те, що рішення (ухвала), що оскаржується, переглядається судом касаційної інстанції по суті.

У своїй доповіді суддя викладає, які обставини справи слід з'ясувати для прийняття відповідного рішення цим судом. Вирішуючи питання про склад осіб, які беруть участь у розгляді справи, суддя-доповідач повинен виходити із визначених меж оскарження і з доцільності участі у справі зазначених суб'єктів.

При характеристиці ролі судді-доповідача вбачається логічний порядок твердження Л.Ф. Лєсницької, що існуючий порядок у низці випадків призводить до підміни колегіального розгляду скарги на рішення, що набрало законної сили. Ідеться про одноособове вирішення суддею-доповідачем питання про наявність чи відсутність підстав для скасування або зміни судового рішення [11, 362, 363].

Разом з тим вважаємо, що в ст. 332 ЦПК містяться певні неточності й невідповідності. За ч.1 ст. 332 ЦПК попередній розгляд справи належить проводить в нарадчій кімнаті, а ч. 2 ст. 332 ЦПК передбачає цю процедуру у формі судового засідання. Судове засідання є процесуальною формою судового розгляду, а нарадча кімната і прийняття рішення в ній - це частина судового засідання. Тому ,з нашого погляду, вимоги частин 1 і 2 ст. 332 ЦПК - очевидна неузгодженість щодо умов і процедур проведення попереднього розгляду справи касаційним судом. Стаття 195 ЦПК закріплює правило, що нарадчою кімнатою повинно бути спеціально обладнане приміщення, призначене для прийняття судових рішень, а не для проведення судових засідань.