Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час, необхідно пам'ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах.

Розділ 2. Поняття і види сучасних форм правління

2.1 Сучасні поняття форми держави

Термін «форма держави» уживається в різних значеннях. У багатьох науках - це поняття, використовуване для виділення даного явища (форми держави) з інших явищ державності; у понятті взяті у вигляді абстракції ознаки відображають істотні сторони форми держави в їхніх взаємозв'язках, що утворять певну цілісність. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. / Под ред. Корельского В. М. и Перевалова В. Д. - М.: Норма-Инфра, 2002. - С. 137.

Для діючого права тієї або іншої країни, насамперед для її конституційного права, форма держави - це правовий інститут (у різних характеристиках - комплексний інститут або комплекс інститутів), система внутрішньо погоджених норм даної галузі права, що регулюють реальне явище (форму), у їхніх правових взаємозв'язках. Шаповал В.М. Конституційна категорія соціальної держави / // Право України. / Володимир Миколайович Шаповал. - 2004. - № 5. - С. 14.

У цей час у вітчизняній науці звичайно використається трьох елементна характеристика: форма держави розглядається як сукупність форм правління (структура й взаємини трьох вищих органів держави - глави держави, парламенту й уряду), державного устрою (унітаризм, федералізм, автономія) і державного режиму (методи здійснення державної влади).

Елементний підхід до форми держави має практичне значення й широко застосовується в навчальних цілях. Використовуючи його в наукових дослідженнях, звертають увагу на єдність (а не просто сукупність) елементів, що становлять форму держави. Але на ділі ця єдність часто з'являється все-таки як механічне з'єднання елементів, а не як єдність цілісної системи, обумовлена його внутрішніми зв'язками і її відносинами із середовищем.

Системний підхід припускає облік не тільки елементів з їхніми якостями, але й зв'язок між ними, що утворять єдине ціле (форму держави), а також зв'язку елементів із цим цілим, тому що ціле вступає як нове утворення, не тільки через свої елементи. Зв'язку елементів відіграють величезну роль у виникненні даної сукупності, її було б неможливо одержання шляхом звичайного примикання друг до друга двох, трьох, чотирьох елементів. Більше того, шляхом таких зв'язків створюється нова якість, властивій формі держави, що не належало жодному з елементів, узятих окремо.

Із цього погляду, не тільки форма держави складається з елементів, але й традиційно називані три елементи являють собою лише головні сторони форми держави, у яких вона проявляється, не вичерпуючи своїх якостей до кінця.

Поряд зі структурою й взаєминами трьох вищих органів держави - форма правління, федералізм і унітаризм - форма державного устрою, методами державного режиму - різними в умовах демократії, авторитаризму, тоталітаризму. Шестаев Н.Т. Функции и структура государства. / Николай Трофимович Шестаев. - М.: Политика, 2002. - С. 7-9.

Форма держави, як і будь-яка форма, визначається його змістом, тому що форма завжди є організація змісту. Таким змістом є державна влада: та або інша форма держави створюється й змінюється для того, щоб найбільше ефективно здійснювалася державна влада. Для цієї мети утворяться органи держави, установлюється певний адміністративно-територіальний поділ, застосовуються ті або інші методи здійснення державної влади. Разом з тим, форма держави визначається не тільки змістом «першого порядку» - державною владою як такий, але й залежить від конкретного соціального змісту останньої.

Елементний підхід, узагальненого поняття форми держави визначили недоліки існуючої класифікації. У теорії держави відсутній «наскрізна» класифікація форм держави, вона проводиться тільки по трьох згаданим вище елементах, а нерідко - тільки по двох.

Лише для деяких режимів - країни, що розвиваються, і окремих різновидів держави - соціалістичної орієнтації й держави капіталістичної орієнтації, уживали спроби створити узагальнену класифікацію форм. Ці спроби були не дуже вдалими головним чином тому, що основний акцент робився на змісті, а якості форми як такий майже не приймалися в увагу.

Виділення революційно-демократичної державної форми, а потім поділ першої на національно-демократичні й народно-демократичні республіки соціалістичної орієнтації, ґрунтувалися, насамперед, на вимогах ідеологічного підходу, а не на аналізі власної форми. Сенчук В.В. Поняття та ознаки демократичної держави: теоретико-правовий аспект / В.В. Сенчук - [Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3482-2010-01-21-23-07-26.html

Інші класифікації, також виходили, насамперед, з якостей змісту, а не властиво форми. Розрізнялися буржуазно-демократична, фашистська, буржуазно-авторитарна й т.д. Державні форми й протилежні їм форми соціалістичної держави: республіка рад, народно-демократична республіка.

При цьому знов-таки, насамперед по соціальному змісті розрізнялися, наприклад, радянська республіка в умовах диктатури пролетаріату й у той період, коли вона вважалася формою суспільної держави.

При класифікації в короткому терміну необхідно об'єднати, що характеризують модифікації кожного із трьох основних елементів Критично розглянувши їх, я запропонував би виділити три головні державні форми: монократичну (моністичну), сегментарну (сегмент у перекладі з латинського - відрізок цілого) і полікратичну (плюралістичну).

Монократична, тобто єдиновладна державна форма характеризується найвищим ступенем централізації влади в руках власне кажучи єдиної особи або органа. При даній формі поділу влади не зізнається, парламент відсутній (наприклад, у Саудівській Аравії), уважається лише консультативною установою або служить зовнішньою декорацією (наприклад, в Уганді при режимі президента-диктатора Йди Аміну), у державному керуванні існує високий ступінь централізації, самоврядування на місцях практично відсутній, у державному режимі домінують авторитарні методи, у політичному ладі діє тоталітарна система. Политология для юристов / Под ред. Н. И. Матузова, А. В. Малько. - М.: Юристъ, 1999. - С. 309.

Сегментарна державна форма, як відзначалося, у певній мері - проміжна форма. Вона припускає відомий поділ ролей між різними інститутами держави по керуванню суспільством. Вирішальна роль належить або монархові (дуалістична монархія, наприклад, у Йорданії), або президентові («супер президентські» республіки в Латинській Америці й у Тропічній Африці). Федерація (якщо вона існує) характеризується обмеженістю повноважень суб'єктів федерації або їхньої реальної ролі. Сегментарна форма завжди припускає наявність конституції й парламенту, зізнатися поділ влади, певна ступінь самоврядування. Там само - С. 310-311.

Полікратична державна форма правління характеризується поділом влади. Система взаємних стримування і противаг, існування декількох центрів влади в масштабі держави (президент, парламент, суди, а іноді й спеціальні контрольні органи) і на місцевому рівні - створення порівняно децентралізованого, «кооперативного» федералізму, органів місцевого самоврядування, непідконтрольних призначеним чиновникам, або підконтрольних тільки відносно дотримання законів, і те за посередництвом адміністративних судів.

У державному режимі (крім випадків надзвичайного стану) переважають демократичні методи керування, пов'язані з регулярними й «чесними» виборами, пошуками консенсусу й компромісів, гарантіями демократичних прав громадян. Дана державна форма може мати своїми складеними елементами й простої унітарна держава з автономними утвореннями.

Ще більші складності, пов'язані із класифікацією державних форм, виникли в результаті створення різноманітних міждержавних співдружностей, співтовариств, союзів.

2.2 Загальна характеристика держав, що існували на території сучасної України

Якщо розглядати дане питання, то на нашу думку, потрібно виділити такі ключові періоди для території України та пов'язаним існуванням на них інших держав: виникнення та існування Київської Русі - першої держави українців, Галицько-Волинське князівство, панування Польщі та Литви, Австро-Угорська та Російська імперії, СРСР. Саме під цими державними утвореннями перебувала основна частина українських земель.

Київська Русь. Давньоруська держава складалась як ранньофеодальна монархія. Це була відносно єдина, побудована на принципі сюзеренітету-васалітету держава, її очолював великий київський князь, якому були підпорядковані місцеві правителі - його васали. Сформувалася і система посадництва. Діяльність великого князя спрямовувалася нарадою з верхівки феодалів. Пізніше для розв'язання найважливіших питань скликалися феодальні з'їзди. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - 4-те вид., стер. / Петро Павлович Музиченко. - К.: Знання, 2003. - С. 98. 

Функції перших київських князів були порівняно нескладними і полягали перш за все в організації дружини та військових ополчень, командуванні ними. Князі піклувалися про забезпечення охорони кордонів держави, очолювали воєнні походи з метою підкорення нових племен, збирання з них данини. Разом з тим київські князі прагнули підтримувати нормальні зовнішньополітичні стосунки з войовничими кочівниками, Візантійською імперією, країнами Близького Сходу. Це зумовлювалося у першу чергу інтересами забезпечення необхідних умов для безперешкодного збуту товарів, зовнішньої торгівлі. Київський князь судив головним чином своїх васалів, дружинників, своє найближче оточення. Князівська юрисдикція у цей час тільки-но почала поширюватися на народні маси. Судив київський князь передусім на основі норм звичаєвого права.

Галицьке-Волинське князівство. Завоювання земель Русі ордами Батия і встановлення іга іноземних загарбників не могли не впливати на державний лад цих земель. Ординські правителі зберегли в князівствах місцеву адміністрацію, військо. Проте тепер князі повинні були визнавати хана Золотої Орди як свого вищого сюзерена, вважати «в отця (батька) місце» і приймати з боку хана у свою адресу назву «діти наше». Князі зобов'язувалися за вимогою хана постачати йому військові сили. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - 4-те вид., стер. / Петро Павлович Музиченко. - К.: Знання, 2003. - С. 139.

Одним із наслідків встановлення золотоординського іга була зміна порядку приходу до влади. Князь, який претендував на займання значного князівського столу, повинен був підтвердити це право отриманням від хана Золотої Орди або його представника особливого символу, так званого ярлика (грамоти), який потрібно було викупити та вислужити. З 1242 p. князі почали їздити за цим ярликом у ставку Орди - Сарай, де отримання його було пов'язане з великими труднощами, які штучно посилювались ординськими правителями, котрі вимагали величезні подарунки. Князі, які прибували у ставку Орди, були змушені дотримуватися принизливого етикету та язичницького ритуалу, бо відмова від цього призводила до неминучої смерті.

Польща і Литва. Найвища влада на території українських земель, які фактично входили до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського, належала центральним органам державної влади і управління цих держав, а після Люблінської унії 1569 p. - центральним органам Речі Посполитої. Там само. - С. 142.