У Польському королівстві найвищими органами державної влади і управління були король, королівська рала і сейм. У 1386 p. великий литовський князь Ягайло був обраний королем Польщі. З цього часу затвердився принцип обрання голови держави.

Королівська рада як постійно діючий орган влади сформувалася приблизно у середині XIV ст. До складу ради входили: королівський (коронний) канцлер та його заступник - віце-канцлер, коронний маршал, який керував королівським двором, здійснював нагляд і чинив суд над придворними, та його заступник - надвірний маршал; коронний підскарбій - охоронець королівської скарбниці та його заступник - надвірний підскарбій. Крім них, до складу королівської ради входили воєводи, каштеляни, католицькі єпископи. У XV ст. рада набула назву великої.

Починаючи з XIV ст., більш або менш регулярними стають наради глави держави з представниками пануючих верств - панами і шляхтою.

Аналогічно будувалася система найвищих органів влади Великого князівства Литовського. Головою тут був великий князь - господар. За III Литовським статутом 1588 p. він мав досить широкі повноваження з питань внутрішньої і зовнішньої політики: очолював виконавчо-розпорядчі органи, призначав на посади і звільняв з них службових осіб, керував військом, розпоряджався державним майном і коштами, призначав і приймав послів, укладав угоди з іноземними державами. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - 4-те вид., стер. / Петро Павлович Музиченко. - К.: Знання, 2003. - С. 234.

Російська імперія. У XVIII ст. російський царат свідомо і цілеспрямовано знищив одне з найцінніших завоювань українського народу - його національну державу. На початку XIX ст. Україна увійшла в новий період свого існування. Все, що діялося з Україною та її народом у цей час, усі їх біди, в кінцевому рахунку визначалося відсутністю у народу нації, власної держави. Тому цей період слушно одержав назву бездержавності. Місце Української держави заступила Російська імперія з її могутнім централізованим бюрократичним апаратом. Усі українські землі відтепер були підпорядковані центральним та місцевим органам влади і управління Росії.

На чолі Росії стояв цар, імператор - самодержавний монарх. Він користувався необмеженою владою. Зміцненню влади царя сприяла так звана «собственная его величества канцелярия». У другій чверті XIX ст. її вплив на державні справи завдяки близькості до особи імператора і розгалуженню її апарату був дуже великим. Перше відділення канцелярії контролювало міністрів, а її третє відділення - обіймала політична поліція. Воно було утворено у 1826 p., після повстання декабристів, для боротьби з революцією, вільнодумством і спиралося на жандармський корпус. 3 1810 р. при особі імператора знаходився дорадчий орган - Державна рада. Компетенцію її не було чітко визначено. Історія держави і права України / [В. С. Кульчицький, М. Настюк, Б.Й. Тищик]. - К.: Юрінком-Інтер, 1999. - С. 182.

На 1811 p. завершилася реформа центрального галузевого управління. Замість колегій були утворені міністерства. На чолі міністерства стояв єдиноначальник - міністр. Він безпосередньо підпорядковувався царю. Діяльність міністерств координував Комітет міністрів - дорадчий орган. На його засіданнях головував імператор. Рішення Комітету міністрів вступали в силу лише з санкції імператора. Колись могутній Сенат перетворився у вищу апеляційну інстанцію для судів губерній. На місцях владу вершили довірені особи царя - губернатори та генерал-губернатори. Цар призначав їх з числа вищих чиновників, знатних дворян.

СРСР. Починаючи з 1917 року більшовики починають все частіше і частіше звертати свої погляди у бік України. Скинення уряду Центральної Ради та ліквідація ЗУНРу ознаменувала одну з сумних сторінок української історії - входження території України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Управління велося централізовано - з Москви, з самого початку на території України велися переслідування ідеологів української державності та патріотів рідної землі, влада належала комуністичній партії, її центральним органам. Поширення тоталітаризму, репресій, геноциду супроводжувалося аж до Хрущовського часу, пізніше починаються якісні зміни і з приходом до влади М. Горбачова стає можливим зародження ідеї відновлення української державності. З розпадом СРСР з'являється теперішня незалежна Україна. Історія держави і права України / [В. С. Кульчицький, М. Настюк, Б.Й. Тищик]. - К.: Юрінком-Інтер, 1999. - С. 221.

Таким чином, форма держави - порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні. Структура форми держави - стійка єдність елементів, їх зв'язків, цілісності, зв'язків елементів із цілим. Вона включає три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму.

На території України у різні часи існували різні державні утворення, вивчення яких дає можливість краще зрозуміти суть сучасних державотворчих процесів.

Розділ 3. Динаміка сучасної держави

3.1 Ознаки сучасної держави

Держава існує і діє в певному середовищі - природному і суспільному. Вона знаходиться у взаємному зв`язку з суспільством в цілому, різними колективами, окремо взятими особами, врешті-решт, різні держави знаходяться у постійних взаємозв'язках одна з одною.

Держава має свої специфічні риси, які відрізняють її від усіх інших форм об'єднання людей (роду, сім'ї), інститутів і організацій (партій, рухів тощо). Сенчук В.В. Поняття та ознаки демократичної держави: теоретико-правовий аспект / В.В. Сенчук - [Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3482-2010-01-21-23-07-26.html

1. Відділення публічної влади від суспільства, її неспівпадання з усім населенням, поява прошарку професійних управлінців. Це відрізняє державу від родоплемінної організації, заснованої на принципах самоуправління. Здійснення публічної влади вимагає певної організації - спеціального апарату (чиновників, суддів, армії тощо). Сучасна держава поєднує професійний апарат управління з представницькою системою, яка формується через вибори.

2. Територіальний поділ населення. Закони і повноваження державних органів поширюються на людей, які проживають у контурі кордонів державної території, держава будується на основі територіальної спільності людей, а не за принципами кровнородинних зв'язків або релігійними принципами, правда, в історії були приклади, коли кордони держави не були чітко визначені, наприклад, кочова імперія, створена Чингізханом.

3. Суверенітет. Це така властивість державної влади, яка виражається в її верховенстві і незалежності стосовно будь-яких інших влад всередині країни, а також у сфері міждержавних відносин. Виділяють внутрішній суверенітет, що означає право влади приймати або змінювати закони, обов'язкові для всього населення, і зовнішній суверенітет (в контексті міжнародних відносин), який передбачає свободу держави від контролю ззовні.

4. Монополія на легальне застосування сили, фізичний примус. Діапазон державного примусу простягається від обмеження свободи до фізичного знищення людини. Для виконання функцій примусу у держави є спеціальні засоби (зброя, тюрми тощо), а також органи - армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

5. Монопольне право на стягнення податків і зборів з населення. Податки необхідні для утримання апарату управління і для матеріального забезпечення державної політики.

6. Організація суспільного життя на правових засадах. Без права, законодавства держава не в стані ефективно керувати суспільством, забезпечувати безумовну реалізацію рішень, що приймаються. В будь-якому сучасному суспільстві є багато суб'єктів влади (сім'я, церква, партії тощо), однак, вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій і установ, є держава. Лише їй належить право на видання законів і норм, що мають загальнообов'язковий характер.

7. Претензія на представництво суспільства в цілому і захист загальних інтересів і спільного блага. Ніяка інша організація не може представляти і захищати всіх громадян і не володіє для цього необхідними засобами. Шаповал В.М. Конституційна категорія соціальної держави // Право України. / Володимир Миколайович Шаповал. - 2004. - № 5. - С. 14.

Сучасною ознакою держави є також її соціальне спрямування.

Соціальна правова держава - це політична організація суспільства, у якому право пов'язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на законах, які приймаються і піддаються зміні законним шляхом. Краковська А.Є. Соціальна функція в системі функцій сучасної держави: теоретико-правові проблеми дослідження / А.Є. Краковська. -[Електронний ресурс] // режим доступу: http://radnuk.info/statti/249-tioriua-gov/3483-2010-01-21-23-15-45.html

Крім звичайних ознак, характерних для будь-якої держави, соціальна правова держава, як вища форма політичного буття, яку виробило людство, має низку специфічних ознак. Оборотов Ю.Н. Современное государство: основы теории. / Юрий Николаевич Оборотов. - Одесса: Астропринт, 1998. - С. 77.

1. Пов'язаність державної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ставиться під контроль права, функціонує у поєднанні та у взаємодії з громадянським суспільством у рамках права; у Конституції України (ст. 8) записано: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права».

2. Відповідність закону праву (правовий закон) і його верховенство, тобто право як міра свободи і справедливості набуває відпрацьований в законі зміст; конституційний закон має пряму дію.

3. Пов'язаність законом рівною мірою як громадян та їх об'єднань (комерційних і некомерційних), так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об'єднань діє загальнодо-звільний принцип: «дозволено все, крім прямо забороненого законом».

4. Законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини - наявність налагодженого правового механізму їх охорони і захисту (включаючи рівень прямого конституційного захисту).

5. Побудова відносин особи та держави на основі взаємної відповідальності, як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов'язків.

6. Поділ державної влади між законодавчими, виконавчими і судовими органами: їх незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дійовість механізму «стримувань і противаг».

7. Законний (легальний) шлях прийняття законів та їх змін - шлях виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган). Уся повнота законодавчої влади в представницькому органі здійснюється представниками народу, обраними з його осередку.

8. Наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів - налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів.

9. Можливість особи домагатися конкретного^ мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки - мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та його підвищення.

10. Можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підняття рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав - формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей (а не матеріальної рівності) за допомогою державної системи просвітництва та освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці та ін.