Нормами кримінально-процесуального закону від 1960 року, що втратив чинність, було визначено кілька вікових категорій неповнолітніх правопорушників. Так, у частині п'ятій ст. 6 старої редакції КПК України йдеться про осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння не досягли 11-річного віку. Стаття 7-3 старої редакції КПК України стосується осіб віком від 11 років і до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, тобто 14--16 років. Особливостям провадження у справах про злочини неповнолітніх осіб, які на момент вчинення ними злочину досягли14--16років, присвячено гл. 36 старого КПК України. Отже, якщо стосовно провадження слідчих дій щодо неповнолітніх правопорушників у старому КПК України визначались певні правила (до 11 років справу взагалі не порушують, з 11 років і до досягнення неповнолітньою особою віку, з якого настає кримінальна відповідальність, справу порушують, але обвинувачення не висувається), то стосовно допиту малолітніх осіб старий КПК України не містив будь-яких обмежень, крім вимог ст. 168 КПК.

У кримінальному процесі України за чинним законодавством неповнолітні можуть виступати як з боку обвинувачення (наприклад , як потерпілий), так і з боку захисту (наприклад, як підозрюваний, обвинувачений, підсудний) або можуть бути учасником правовідносин в «нейтральному» вигляді, наприклад, свідком. Хоча слід зазначити, що показання свідка можуть допомагати як обвинувачувати особу, так і виправдовувати її дії, тобто неявно підтримувати одну або іншу сторону процесуальних правовідносин.

неповнолітній допит законодавство кримінальний

1.2 Психологічні засади проведення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб

Вік у психології - це категорія, яка є підставою для часових характеристик індивідуального розвитку [14, с. 496].

Ефективність проведення слідчої дії за участю неповнолітнього безпосередньо залежить від знання слідчим як основних психологічних характеристик тієї вікової групи, до якої належить допитуваний, так і його особистісних якостей.

Відповідно до вікового критерію неповноліття можна розділити на декілька самостійних етапів. Кожний віковий відрізок особи характеризується великою кількістю змін, який складає у сукупності своєрідність структури дитини на конкретному етапі її розвитку. Загальним фактором, який визначає специфіку віку, на думку психологів, є зміни умов життя дитини , форм її навчання та виховання.

Педагогіка і психологія розрізняють шість груп неповнолітніх залежно від їхнього віку та психічного розвитку: 1) дитячий вік (від народження до року); 2) раннє дитинство (від року до трьох років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4) молодший шкільний вік (від 7 до 11 років); 5) підлітки (від 11 до 14-15 років); 6) старший шкільний вік (від 14-15 до 17-18 років) [2, с. 284-285]. Криміналістичне значення, на мою думку, мають чотири вікові групи: дошкільний вік (від 3 до 6-7 років); молодший шкільний вік (від 6-7 до 11-12 років); підлітковий вік (від 11-12 до 14-15 років); вік ранньої юності (від 14-15 до 18 років).

Загалом достовірність свідчень залежить від психологічних можливостей і особливостей категорії осіб, що допитуються. Щодо малолітніх, то особливого значення набуває оцінка рівня їх психічного розвитку.

У переважній більшості випадків дошкільники та молодші школярі допитуються у справах щодо насильницьких злочинів: вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, здійснення розпусних дій (у двох останніх випадках переважно як потерпілі); значно рідше у справах про грабежі, розбої тощо. Діти першої вікової групи майже не бачать причинних зв'язків, сприймають подію не в цілому, а лише окремі факти, другорядні її сторони. Невеликий вік таких свідків і потерпілих визначає певні проблеми при проведенні вказаних слідчих дій, пов'язані з психологічними їх особливостями. Але, безперечно, незважаючи на це, при правильній організації та проведенні допитів малолітніх свідків і потерпілих від них можуть бути отримані цілком надійні, достатньо повні й точні свідчення [32, с.1-2].

Процес формування свідчень включає такі етапи, як: сприйняття інформації (матеріальні об'єкти, що існують у просторі, часі та русі, або ідеальні образи); запам'ятовування сприйнятої інформації, її збереження в пам'яті (з більш-менш активною переробкою), що характеризується різною інтенсивністю забування; відтворення інформації у внутрішньому плані («про себе» - у формі наочних образів, узагальнених уявлень, внутрішньої мови) та відтворення інформації в зовнішньому плані (у мовній формі) [3, с. 123].

У дошкільному віці починається інтенсивне формування психічних процесів, спрямованих на ознайомлення з навколишнім світом, на запам'ятовування та відтворення сприйнятих вражень, на встановлення шляхом міркування логічних зв'язків і відносин між явищами дійсності. Виключно велике значення в перші роки життя дитини має оволодіння мовою, що відбувається в нерозривній єдності з розвитком мислення та інших вищих психічних процесів. Ступінь оволодіння дитиною мовою може служити достатньо точною ознакою загального рівня її психічного розвитку. Експериментальні дані вказують, що вже в ранньому віці (до трьох років) діти майже в кожній ситуації орієнтовані на сприйняття людей та їх дій або об'єктів, що викликають підвищену увагу своєю яскравістю, незвичністю. Відносно рано на власному досвіді діти знайомляться з такими діями, як удар, поштовх, бійка, та навчаються помічати ці дії в поведінці навколишніх людей. Тому багато характерних для конфліктних ситуацій дій можуть бути сприйняті й надалі названі свідками, навіть у віці до п'яти років. Опис вчиненої дії - складніше для дитини завдання, нерідко діти замінюють опис показом Звичайно діти дошкільного віку виділяють у ситуації центральну дію, яка в їх пам'яті мало пов'язується з іншими сприйнятими діями та їх послідовністю. Багато що в сприйнятті дитиною навколишнього світу залежить від її індивідуального досвіду, накопичених вражень, умов і зовнішньої обстановки життя [32, с. 4].

У молодшому шкільному віці прагнення до механічного дослівного відтворення чужої мови помітно зменшується, хоча й не пропадає зовсім виявляється частіше за все при відтворенні незрозумілих висловів. Перед молодшими школярами може бути поставлено питання «Про що йшла мова?». Розвиток сприйняття в молодшому шкільному віці виражається в поступовому підвищенні його деталізованості. Відбувається збільшення обсягу сприйняття, тобто одночасно дитина може сприйняти більше об'єктів, ніж раніше. До десяти років уява стає багатшою та реалістичнішою, що ускладнює розпізнавання вигадки у свідченнях дітей цього віку. Слід також відзначити, що малолітні діти припускаються грубих помилок в оцінці просторових властивостей предметів (їх величини, віддаленості) й особливо часових інтервалів [32, с. 5].

До моменту допиту дитини слідчий повинен мати в своєму розпорядженні основні відомості про її психологічні особливості. З цією метою рекомендується допитати принаймні вихователів (вчителів) і батьків та інших родичів, що спостерігали дитину в різних умовах [4, с. 257].

Для психологічної характеристики малолітнього свідка (потерпілого) повинні бути отримані такі відомості:

- в яких умовах живе та виховується дитина (склад сім'ї, відносини між батьками, ставлення батьків до дитини, вживані щодо дитини заходи заохочення та покарання, реакція дитини на них, чи бувають у будинку гості та як вони поводяться у присутності дитини, з ким дитина проводить вільний час, чи відвідує дитячі установи);

- який рівень та особливості інтелектуального розвитку дитини щодо дошкільників - ступінь оволодіння мовою, чи уміє розповідати про те, що чула або бачила; чи легко вступає в спілкування з однолітками та дорослими; чи знає букви, чи уміє читати і писати; у яких межах володіє розрахунками; чи легко запам'ятовує казки, вірші; які заняття проводяться в дитячому садку та як дитина виявляє себе в них, а якщо дитина не відвідує дитячий садок, то чи займаються з нею батьки, чи читають їй, яким практичним умінням навчають, чи легко вона їх засвоює;

- чи спостережлива дитина, наскільки вона кмітлива, чи точна в розповідях і чи любить їх доповнювати вигаданими подробицями; яким іграм віддає перевагу; щодо дітей молодшого шкільного віку, окрім названого, - як засвоює навчальний матеріал, які має труднощі в навчанні; чи адаптована до шкільного режиму, чи багато читає; про що цікавіше читати, чим захоплюється; чи схильна до ручної праці, технічних занять або творчості;

- наскільки дитина інформована про певні сторони життя (залежно від змісту справи та мети передбачуваного допиту дитини);

- які основні риси характеру дитини (товариська вона або замкнута, сором'язлива, чи легко вступає в контакт з незнайомими людьми, полохлива чи смілива; чи схильна адаптуватися в незнайомих ситуаціях; активна чи пасивна; урівноважена чи легко збудлива; уперта чи поступлива; наскільки самолюбива та ранима, чи часто плаче; соромлива чи любить бути в центрі уваги; чи здатна контролювати свою поведінку; чи часто свариться з однолітками і що є причиною сварок; яке місце займає в дитячому колективі; як до неї ставляться однолітки; чи має погані схильності або шкідливі звички та які саме;

- як розвинена фізично; які захворювання перенесла, чи страждає на хронічні захворювання; чи є дефекти органів чуття, в першу чергу, зору та слуху (ці відомості можуть бути отримані від медичних працівників школи або дитячого садку);

- чи є у дитини дефекти мови (заїкання, погана вимова) або інші фізичні недоліки, яких вона соромиться, які теми розмови неприємні їй або можуть сильно схвилювати;

- у якому емоційному стані знаходилася дитина у момент сприйняття подій, що цікавлять правоохоронні органи (чи була налякана, схвильована тощо); чим була зайнята у цей момент, чи брала сама участь у події або могла тільки спостерігати її, чи була ця подія в центрі її уваги;

- чим займалася, як проводила час у період між подією та допитом (це важливо для встановлення можливості «нашарування» подальших вражень);

- чи розказувала дитина про події, щодо яких її буде допитано, і якщо розказувала, то що саме;

- чи обговорювали дорослі ці події у присутності дитини [32, с. 7-9].

Також, на мою думку, слідчому доцільно дослідити інформацію на особистих сторінках допитуваної особи в соціальних мережах (якщо такі наявні). Особливо це стосується дітей середнього та старшого шкільного віку, які «тікаючи від реальності» та дорослого життя доволі активно спілкуються з однолітками через мережу Інтернет. Шляхом дослідження фотографій, певних висловів та іншої інформації можна зібрати відомості про її інтереси та захоплення, коло спілкування, рівень інтелектуального розвитку і т.д.

Школярі старшого віку (з 14-15 до 17-18 років) характеризуються прагненням до самостійності і незалежності, перебільшеною уявою щодо своїх здібностей та можливостей. Їм властиві підвищена активність і рухливість, велика збудливість і різка зміна настрою. Іноді підлітки цього віку не в змозі відрізнити хороше від поганого, сміливість від молодецтва, свободу від свавілля, почуття власної гідності від себелюбства, реальну мрію від фантазії; бувають готові заради помилкового геройства і неправильно зрозумілого товариства вчинити злочин, взяти на себе чужу вину [34, с. 289].Недолік життєвого досвіду нерідко полягає у неправильних оцінках конкретної ситуації, виборі як зразка для наслідування особи з антигромадськими установками, спотвореному трактуванні ряду понять, таких як сміливість, товариство, дорослість і т.д., виборі лінії поведінки в конкретній життєвій ситуації під впливом емоцій, без серйозної оцінки її значення і наслідків, переоцінці своїх сил і фізичних можливостей, часто невідповідності домагань фактичному стану речей тощо [9, с. 316].