Н.В. Павлюк пропонує системи тактичних прийомів, спрямовані на подолання наслідків дії окремих психологічних особливостей, притаманних психіці неповнолітніх, які є бар'єром для одержання слідчим повних і таких, що відповідають істині, показань. Щодо неповнолітніх допитуваних пропонується застосовувати тактичні прийоми допиту: використання різних видів запитань (деталізуючих, уточнюючих, контрольних, нагадуючих); зіставлення показань із точно встановленими фактами під час кримінального провадження; з'ясування інформації про проведення часу неповнолітнім у період між подіями, що ним сприймалися, і допитом; з'ясування емоційного стану неповнолітнього під час сприйняття події; встановлення інформації про те, чим був зайнятий неповнолітній у момент злочину, чи брав у ньому участь або тільки спостерігав його, чи була ця подія в центрі його уваги; з'ясування умов сприйняття події неповнолітнім та доступність для його розуміння сприйнятого; з'ясування змісту фантазій неповнолітнього, виявлення характеру мрій; роз'яснення важливості заперечних відповідей; викладення допитуваному вірогідного ходу подій; проведення слідчого експерименту; пред'явлення доказів, що є доступними розумінню допитуваного; повернення до певних місць показань з метою докладнішого висвітлення окремих обставин; використання різних наочних засобів; використання образотворчих здібностей неповнолітнього; допит на місці події, якщо це не зашкодить психіці неповнолітнього; висвітлення події з різних боків; пропонування допитуваному повторити розповідь в іншій послідовності; використання аналогії, порівняння, суперечностей усередині показань або з іншими доказами [26, с. 430].

Проф. В.О. Коновалова пропонує під час допиту неповнолітніх дотримуватись таких рекомендацій: створювати обстановку допиту, найбільш сприятливу для встановлення психологічного контакту; бути ввічливим та уважним, маючи на увазі підвищену самооцінку неповнолітнього, відчуття достоїнства; особливу увагу звертати на формування запитань - вони повинні мати зрозумілу, чітку форму, бути доступними і зрозумілими неповнолітньому, враховувати віковий та інтелектуальний розвиток; не вживати складні терміни; критично оцінювати отриману під час допиту інформацію, співставляючи її з доказами, оперативно-розшуковими даними; акцентувати увагу допитуваного на наявних у справі доказах в цілях попередження неправди, відмови від дачі показань, обмови і самообмови; виключати проведення повторних допитів, а також довгого його проведення; використовувати інформацію про особу допитуваного, отриману офіційним та неофіційним шляхом як в процесі підготовки до допиту, так і під час нього; роз'яснювати присутнім стороннім особам їх роль у допомозі слідчому, акцентуючи увагу на тому, що оціночні функції не входять в компетенцію допитуючого [16, с. 119].

Однією з умов допиту неповнолітнього потерпілого або свідка, що забезпечує отримання повних і достовірних показань, є встановлення психологічного контакту між слідчим і допитуваним. Передумови для встановлення такого контакту створюються за допомогою різноманітних поєднаних між собою тактичних прийомів. Доцільніше в подібних випадках проявити інтерес до тієї сфери, про яку говорить неповнолітній, і, якщо слідчий не знайомий з нею (недостатньо глибоко її знає), сказати про це допитуваному. Така поведінка слідчого, засвідчуючи про вдумливе відношення його до життя і занять допитуваного, швидше дозволить встановити з ним контакт.

В окремих випадках, коли контакт з дитиною не налагоджується, можна вдатися до прийому, заснованому на численних спостереженнях психологів і педагогів про те, що діти часто виявляють підвищений інтерес до людей, які не звертають на них увагу, і, звикнувши до їх присутності, самі намагаються вступити в спілкування з ними. «У подібних випадках слідчий може зайняти вичікувальну позицію, зробити вигляд, що займається своїми справами, не маючи до дитини жодного відношення, в той час як з дитиною розмовляє педагог або супроводжуюча особа» [7, с.177].

Враховуючи необізнаність підлітка щодо функцій судово-слідчих органів, слідчому доцільно інформувати допитуваного про свої повноваження, пояснити йому також, хто і навіщо бере участь у слідчій дії. Таке уважне ставлення до підлітка - крок до завоювання його довіри. Більшою мірою, ніж дорослі, неповнолітні потребують докладного роз'яснення того, що від них вимагається. Слідчому потрібно неквапливо, у зрозумілих висловах розтлумачити допитуваному його права та обов'язки [8, с. 210].

Застосування ігрових ситуацій під час допиту сприятиме нейтралізації психологічної напруженості у неповнолітніх молодшого віку. Ігрові моменти можна використовувати навіть до неповнолітніх 10-11 років. Зокрема, з неповнолітніми 3-5-річного віку за допомогою ляльки можна вести бесіду, а допитуваному 6-11-річного віку запропонувати гру у сищиків (поліцейських), коли неповнолітній, беручи на себе певну роль, допомагає розслідувати злочин. Неповнолітній має відчувати, що опинився у ролі помічника і до нього ставляться серйозно [28].

Враховуючи підвищену сприйнятливість і вразливість неповнолітніх, слідчий під час допиту повинен звертатися до допитуваного в доброзичливому тоні, не втрачаючи, проте, готовності присікти у разі потреби прояв неповаги з його боку. Допит неповнолітніх починається з їх вільної розповіді. Але перед цим потрібно обов'язково з'ясувати, з ким і про що говорив допитуваний з приводу події, про яку йде мова; як відреагували дорослі особи, яким він вперше розповів про те, що трапилося. Ці ж питання ставляться особам, на яких посилається неповнолітній у своїх свідченнях, а отримані відповіді зіставляються. Також необхідно обережно дізнатися, чи не отримував допитуваний порад і рекомендацій щодо певної лінії поведінки на допиті, не вимагав хто-небудь дати неправдиві свідчення [8, с. 180].

Як відомо, форма самостійного викладу показань більш доцільна в порівнянні з питально-відповідною, оскільки більшою мірою забезпечує достовірність отримуваних відомостей. У вільній розповіді менше спотворень, ніж у відповідях на питання, що породжують певну настороженість. Вільна розповідь неповнолітнього зазвичай фрагментарна і недостатньо конкретна. У процесі викладу допитуваний часто слідує не ходу події, а тим асоціаціями, що у нього виникають. Тим не менш, неповнолітнього не можна квапити, обривати, розповідати за нього. Однак здебільшого неповнолітні потребують детального тлумачення того, що потрібно розповісти, які обставини цікавлять слідчого. Тому слід після вільної розповіді потерпілої задати ряд простих запитань, які жодним чином не стосуються події злочину (наприклад, звідки він щойно прийшов, що робив, коли отримав повістку тощо). Вільну розповідь неповнолітнього потерпілого слідчому не варто порушувати, а зосереджено вислуховувати. Таким чином можна виявити той елемент показань, на котрий доцільно звернути особливу увагу. Саме на ньому слід згодом зупинитися детальніше, поставити уточнюючі чи доповнюючі запитання, які важливо правильно сформулювати, та визначити послідовність оголошення з метою встановлення всіх обставин події злочину [8, с. 184-186].

Орієнтування в послідовності явищ минулого у неповнолітніх також має свої особливості: точність тимчасової локалізації залежить від точності відтворення змісту минулих подій; правильне орієнтування в послідовності минулих подій залежить значною мірою від зв'язку локалізованого моменту з попереднім і наступним моментом; відтворення послідовності минулого залежить від яскравості, жвавості, емоційності уявлень, що відображають момент та пов'язані з ним уявлення. [8, с. 275].

Також важливо відзначити, що при допиті неповнолітніх свідків (потерпілих особливо) питання, що торкаються сформованого у них емоційного комплексу, слід чергувати з нейтральними або такими питаннями, що викликають у них позитивні емоції, проявляючи при цьому особливий такт і увагу по відношенню до допитуваного. Про це слід пам'ятати, перш за все, при допиті дітей, які зазнали різного роду сексуальним посяганням або спостерігали протиправні, насильницького характеру дії своїх батьків [29, c. 62-63].

Використовуючи метод аналогії, порівняння, метод постановки контрольних запитань, метод висвітлення події з різних його сторін, слідчий може отримати від неповнолітнього свідка (потерпілого) цінні відомості про події, слабо закріплені у його пам'яті внаслідок мимовільного запам'ятовування .

Якщо в результаті деталізації та конкретизації показань допитуваного стає очевидною їх неправдивість, слідчий повинен зосередити увагу на з'ясуванні можливих причин, що заважають неповнолітньому сказати правду. Для цього навіть може бути перерваний допит, якщо необхідні дані не були зібрані при його підготовці .

Викриваючи брехню неповнолітнього свідка чи потерпілого, треба також пам'ятати, що якщо кілька підлітків дають однакові неправдиві свідчення (очевидно, в результаті чинив на них впливу), кожному з них доцільно ставити питання, по-різному сформульовані і в іншій послідовності. Якщо брехня у свідченнях підлітка є результатом вчиненого на нього впливу, то він частіше, ніж дорослий, змішує вигадки з правдою, так як не в змозі продумати до кінця неправдиві свідчення. Як правило, неповнолітньому важко встановити зв'язки між явищами, у зв'язку з чим він зазвичай дає правдиві відповіді на питання, що прямо не зачіпають теми. Тому постановка питань, що виходять за рамки продуманих допитуваним обставин нерідко призводить до викриття брехні [25, с.214-215].

Для викриття брехні при допиті неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого можливе застосування наступних тактичних прийомів:

* допущення легенди - слідчий, знаючи, що допитуваний дає неправдиві свідчення, дає йому можливість висловитися, щоб він сам дійшов до протирічь зі своїми ж колишніми твердженнями або із зібраними доказами;

* раптовість - допитуваним раптово задається питання або пред'являється доказ, про наявність якого допитуваний не знав. Даний прийом часто поєднується з «допущенням легенди»;

* створення уявлення про обізнаність в обставинах скоєного злочину - слідчий по ходу допиту навмисно повідомляє допитуваному сукупність фактів, які розкривають обставини і окремі деталі вчинення протиправного діяння. Здивувавшись знанню подробиць, допитуваний може прийти до висновку про те, що слідчому відомо все, і дача неправдивих свідчень у цій ситуації марні;

* відволікання уваги - для отримання правдивих показань слідчий «присипляє» пильність неповнолітнього. У цих цілях, слідчий не акцентує увагу на головному питанні, з приводу якого йому важливо отримати правдиві свідчення, нібито розчиняючи його в числі інших питань, що не мають в даному випадку істотного значення, і таким чином намагається отримати розрізнені правдиві показання;

* інерція - слідчий, розмовляючи з неповнолітнім, непомітно переводить розмову на абстрактні теми, але в сферу, пов'язану з фактом, що з'ясовується. Допитуваний, захоплений розповіддю як би про стороннє, при вмілому напрямку розмови, «за інерцією» проговорюється про те, що збирався приховати від слідчого;

* повторний допит - неповнолітній давши неправдиві свідчення, намагається дотримуватися їх і надалі. Однак він неминуче забуває подробиці первинних неправдивих свідчень, не може повторити їх з такою ж точністю на другому допиті [34, с. 284-285].

Використання всіх перелічених вище тактичних прийомів значно підвищує ефективність проведення допиту неповнолітніх та малолітніх осіб на попередньому слідстві, сприяє отриманню від них протягом одного допиту максимально достовірної та вичерпної інформації і робить зайвими їх повторні допити.

2.3 Використання спеціальних знань при проведенні допиту неповнолітніх та малолітніх осіб