Теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди

Зміст

Вступ

1. Розвиток і становлення вчення про сліди в криміналістиці

2. Криміналістичне поняття слідів, їх класифікація, закономірності утворення

3. Види слідів ніг (взуття) людини і механізм їх утворення

4. Поняття і види супутніх слідів, механізм їх утворення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

слід запах криміналістика

Актуальність теми. Для боротьби зі злочинністю державою з різним успіхом проводяться заходи політичного, правового, соціального, економічного, просвітницького характеру, які певним чином впливають на рівень злочинності взагалі. Ці заходи в сукупності мають стратегічне значення, справляють позитивний вплив на зміцнення законності і правопорядку, але для розкриття конкретних злочинів вони мають вельми опосередковане значення. В цьому сенсі для забезпечення успішного вирішення органами дізнання, слідчими повсякденних завдань, пов'язаних з повним, об'єктивним та всебічним розслідуванням і попередженням злочинів, слід постійно звертати увагу на криміналістику, її розвиток, тенденції, вдосконалювати існуючі та створювати нові методи дослідження речових доказів.

Функція криміналістики, як науки про закономірності виникнення інформації про злочин та засоби й прийоми виявлення, вилучення, дослідження, оцінки та використання цієї інформації для ефективного розслідування, саме і полягає у науковому забезпеченні працівників органів дізнання, слідчих, експертів та суддів спеціально розробленими та перевіреними практикою технічними засобами, тактичними прийомами та методами розслідування і судового розгляду конкретних кримінальних справ.

У системі доказів особливе місце належить різноманітним речовим доказам. Велику, а часом і вирішальну роль серед них відіграють сліди, які у реальних просторових і часових вимірах відображають індивідуально визначені об'єкти речової обстановки розслідуваної події. Удосконалюючи існуючі та розробляючи нові методи, способи і засоби виявлення, вилучення та дослідження слідів, вчені-криміналісти зробили великий внесок не тільки у розвиток науки криміналістики взагалі, а й у вирішення пов'язаних зі слідами практичних питань, що виникають у процесі розслідування злочинів.

Криміналістичне слідознавство активно досліджується багатьма науковцями. Криміналістичному вченню про сліди присвячені наукові праці Т.В. Аверьянової, П.Д. Біленчука, Р.С. Бєлкіна, А.П. Геля, Г.І. Грамовича, І.І. Котюка, В.П. Колмакова, І.Ф. Крилова А. Леві, В.К. Лисиченка, М.В. Салтевського, Н. Селіванова, О. Чучукала, Б.І. Шевченка, В.Ю. Шепітька, В. І. Шиканова, І. М. Якімова. та багатьох інших вчених. Праці цих та інших вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі криміналістики стали науково-теоретичним підґрунтям дипломної роботи.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі сучасних теоретичних концепцій комплексно дослідити теоретичні основи криміналістичного вчення про сліди.

Зазначена мета зумовила необхідність постановки і вирішення таких завдань:

1) дослідити історичні аспекти виникнення і розвитку криміналістичного вчення про сліди злочину;

2) визначити загальні положення сучасного слідознавства;

3) з'ясувати поняття та механізм утворення слідів;

4) встановити значення слідів у кримінально-процесуальному доказуванні;

5) розглянути критерії класифікації слідів злочину;

6) розглянути особливості окремих слідів злочину;

7) запропонувати

Об'єктом дослідження теоретичні та практичні питання сутності і місця слідів у доказово-пізнавальному процесі кримінального судочинства та засоби і методи їх дослідження в минулому і на сучасному етапі розвитку криміналістики.

Предметом дослідження є закономірності утворення слідів і виникнення у зв'язку з цим доказової інформації та значення останньої для розслідування.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить загальнонауковий діалектичний метод пізнання, історичний метод використовувався при з'ясуванні історичних витоків криміналістичного слідознавства, а також порівняльний, формально-логічний, системно-структурний, та статистичний методи.

1. Розвиток і становлення вчення про сліди в криміналістиці і в діяльності Прикордонних військ України

Історія розвитку, формування і становлення вчення про сліди свідчить про те, що сліди для розслідування кримінальних правопорушень використовуються з глибокої давнини. Використання слідів було найбільш надійним методом боротьби зі злочинністю з боку державних органів, а тому законодавці різних країн закріпляли в правових нормах поняття “слід” як необхідну умову доказування.

Про те, як вони використовувалися ще до нашої ери, свідчать Закони Ману (II ст. до н.е. - II ст. н.е.), в яких розслідування злочинів прирівнюється до дій мисливця, який розшукує свою здобич за слідами крові. В ст. 44 глави VIII Законів Ману говориться: “..как охотник ищет след животного по каплям крови, так царю надо обнаружить след дхармы (преступника) посредством расследования” [1, с. 150]. Згадується про сліди і в ст. 37 Салічевської правди”(V-VI ст.ст.), ст. 8 Польської правди (XIII ст.), в ст. 767 Законника Лека Дукачіні (XV ст.) та в інших пам'ятках феодального часу [2]. Говорять про сліди і історичні пам'ятки російського права. В відношенні слідів крові в “Русской Правде” писалося: “..если кто-либо будет убит до синяков, то не искать этому человеку свидетелей; если же на нём не будет никаких следов (побоев), то пусть придут свидетели” [3, с. 82-83]. Які сліди використовувалися в слідчій і судовій практиці раніше, сказати важко. Скоріше за все це були сліди крові і ніг людини.

Історичні документи свідчать про те, що з давніх часів людині відомі і сліди пальців рук. Про існування візерунків на долонях рук людини люди знали ще в доісторичні часи. Сліди пальців рук у вигляді відбитків були відомі вже в VIII ст., про що свідчать знайдені в Китаї манускрипти. Вони використовувалися замість підписів (манускрипти 782 р.) В глибину віків сягає також історія використання слідів зубів, що використовувалися в криміналістичних цілях. Відомо, наприклад, що індійський цар Таксхацила (VII ст.) замість державної печатки залишав на документах відбиток своїх зубів, відтворений на червоному воску. В 1846 році по справі вбивства двох дівчинок була проведена одна з перших експертиз - кривавий відбиток босої ноги людини. [4, с.6].

На початку свого зародження трасологія розглядалася, як вчення про сліди взагалі, котрі утворюються не тільки від механічного контакту, але і в результаті будь-якої зміни матеріальної обстановки, в якій би формі рух не відбувався: фізичній, хімічній або біологічній. Ще Ганс Гросс, підкреслюючи важливість слідів для встановлення істини писав, що “..надо уметь читать следы, а этому надо учиться путём упражнений. Как велика разница между тем, что видит в микроскоп профан и человек сведущий ” 5, с.582-585].

Історію розвитку і використання слідів для боротьби зі злочинністю можна поділити на два періоди:

1. Емпіричний, коли вчення про сліди розвивалось виключно на основі досвіду особливо талановитих слідопитів, та використовувалося при розслідуванні. Прийоми ремесла слідопитів переходили від батька до сина. В цих умовах, завдяки практиці і досвіду, деякі слідопити досягнули значних результатів в переслідуванні і розшукуванні втікачів за їхніми слідами. Державні органи почали наймати найбільш здібних слідопитів до себе на службу.

2. Науковий, який сформувався завдяки тривалому досвіду використання слідів, а також їх значення в кримінальному судочинстві. Сліди стають предметом наукового дослідження. В XIX столітті з'являються роботи присвячені спочатку аналізу значення показів свідків, а згодом і вивченню методів наукового дослідження слідів злочину. Сліди злочину стають предметом всебічного дослідження і в процесуально - доказовому плані. В 1838 р. в Англії виходить книга Уільза “Теория косвенных улик”. Автор будує струнку систему доказів, основними джерелами якої він називає речові докази і сліди.

Науково - технічний прогрес в кінці XIX ст. і в першому десятиріччі XX ст. дає поштовх розвитку криміналістичної техніки, організації дослідницьких лабораторій, проведенню наукових досліджень з метою виявлення, фіксації і дослідження слідів. В роботах вперше зустрічається згадування про трасологію. Під трасологією автори розуміють вчення про сліди, які не виходять за межу контактного сліду. Оскільки дактилоскопія вивчає найбільш специфічний контактний слід, вона виділяється в самостійну галузь криміналістичної техніки. Криміналістична техніка, крім дактилоскопії, включає в себе трасологію, судову фотографію, судову хімію.

Сам термін “трасологія" вперше радянській криміналістичній літературі використав М.К. Гернет у 1936 році [10]. На початку свого зародження трасологія розглядається як вчення про сліди взагалі, що утворюються не тільки від механічного контакту, але і як наслідок будь-якої зміни матеріальної обстановки в якій - би формі рух не проходив: фізичній, хімічній або біологічній. Цьому розумінню метода відповідає і розуміння предмета дослідження трасології - поняття сліду .

У той же час сліди злочину все ще розглядаються однозначно, як сліди в широкому розумінні слова, хоча і з'являються спроби виділити сліди у вузькому розумінні. Так, наприклад, на думку Б.М. Шавера й А.І. Вінберга, кожен злочин залишає свої відбитки, сліди у вузькому розумінні слова - відбитки пальців рук, ніг, зубів, нігтів, шин коліс, підків, знарядь злому тощо.[12]

Визначення трасологічного сліду є необхідною умовою для подальшого розгляду поняття трасології як галузі криміналістичної техніки в усіх її аспектах. Б.І. Шевченко відмічав три недоліки, котрі характеризували початковий етап розвитку трасології:

відсутність точного обсягу і меж трасології;

недостатня розробка методики і техніки дослідження слідів;

застосування невірної класифікації слідів.

На ліквідацію цих недоліків свої зусилля спрямовує сам Б.І. Шевченко. В роботі “Научные основы современной трасологии” (М., 1947 р.) він завершує формування наукового вчення про сліди - відображення. Б.І. Шевченко розглядає трасологію як галузь криміналістичної техніки, яка вивчає не всі види слідів, а тільки сліди - відображення. [15] Автор виділяє в трасології загальну і спеціальну частини. Зміст загальної частини складають відомості про процес утворення слідів взагалі, в спеціальній частині даються рекомендації про застосування положень загальної частини з метою використання слідів визначених (певних) об'єктів. Хоча Б.І. Шевченко у своїх перших роботах не дає визначення слідів, однак підкреслює, що має на увазі лише ті сліди: “..которые способны вызвать отображение на данном материальном объекте внешнего строения другого материального объекта”. [16, с.5-6].

Сучасний стан криміналістичного вчення про сліди свідчить, що його найбільш розвиненою частиною є трасологія, у якій сформульовані загальні ознаки, закономірності виникнення слідів та надається їхня класифікація за механізмом утворення, розроблені відповідно цій класифікації рекомендації по використанню методів і засобів виявлення, фіксації і описання цих слідів.

Менше розвинутою частиною криміналістичного вчення є класифікація слідів. Одним з важливих напрямків подальшого розвитку теорії криміналістичного вчення про сліди у широкому значенні є розробка проблем використання сучасних наукових досягнень дослідження мікрооб'єктів.