У розвитку вчення про сліди криміналістами, які працювали в системі Державної прикордонної служби, теж можна виділити два етапи:

1. емпіричний етап, коли вчення про сліди розвивалося виключно на основі практичного досвіду слідопитів, що використовувався під час розслідуванні порушень державного кордону.

2. науковий етап розвитку слідознавства прикордонної служби, який умовно поділяється на чотири періоди:

а) це 30-40 роки, коли розробці положень криміналістичної техніки і методики розслідування державних злочинів почала приділятися значна увага, проводилися спроби наукового аналізу різних видів слідів.

б) 40-60 роки - період, коли відбувається формування загальної теорії криміналістики і теорії криміналістичної техніки. На вивченні набутих даних розробляється прикладне вчення про сліди і їх застосування в практиці виявлення порушень державного кордону на території України. Слідопити Н.Карацупа, П.Смолик, Г.Гордєєв мали на своєму рахунку не одну сотню затриманих порушників. Особисто Н. Карацупою по слідах ніг та слідах гужового транспорту було виявлено 34 випадки порушення кордону.

в) після 60-х років і до 1991 року, - коли наукові і науково-практичні розробки з питань охорони кордонів були зайве засекречені, причому в них нерідко ігнорувалися нові досягнення криміналістичної техніки і можливості їхнього використання в розслідуванні порушень кордону.

г) після 1991 року і по теперішній час - утворення незалежної Української держави. 4 листопада 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про державний кордон України”, редакція діє з 11.08.2013 який визначив порядок встановлення державного кордону України, його режим і забезпечення його охорони, і Закон “Про прикордонні війська України”, який втратив вже чинності, натомість 3 квітня 2003 року Закон “Про Державну прикордонну службу України” у якому визначена структура Прикордонних військ України, основні напрямки і принципи діяльності цих військ, їх права й обов'язки по забезпеченню охорони державного кордону.

Отже, важливе значення мають комплексне дослідження можливостей і правильне використання в боротьбі з порушниками кордону наукових методів і технічних засобів криміналістики і суміжних галузей знань, що сприяють удосконаленню діяльності органів прикордонної охорони по виявленню фактів порушень кордону і встановленню порушників.

2. Криміналістичне поняття слідів, їх класифікація, закономірності утворення

Слово “слід” має чотири значення:

- відбиток, відтиск чого-небудь (ноги людини або тварини тощо та інших її частин на землі або іншій поверхні;

- залишок або ознака чого-небудь (сліди віспи на обличчі, сліди бурі в лісі і т.п.);

- наслідок чого-небудь (“... на мне года гнетущих впечатлений оставили неизгладимый след”, - Некрасов);

- нижня частина ступні, підошви [23, с. 258].

Вивчення слідів охоплює ряд основних проблем криміналістики: розробку наукових засобів і методів виявлення слідів, їхню фіксацію, збереження, дослідження, оперування ними, оцінку тощо. Правильне систематичне вирішення цих проблем припускає визначення сутності сліду як такого. Тому, у першу чергу, необхідно дати аналіз поняття сліду.

Кожна дія злочину взаємопов'язана з діями осіб, що приймали в ньому участь, з характером і властивостями речей, які служать предметами посягання, знаряддями злочину тощо. В цьому взаємозв'язку знаходяться і сліди, які залишаються на місці злочину. Криміналістикою доведено, що неможливо вчинити злочин, не залишивши при цьому тих чи інших слідів.

З розвитком лінгвістичних, технічних і інших наук поняття слідів змінювалося, набуваючи не тільки інший відтінок, але й інший зміст за своєю сутністю. У криміналістичній літературі зарубіжних країн поняття слід найчастіше розуміється дуже широко. Німецький криміналіст Є. Анушат писав: "Следом является все то, что криминалист может воспринять и каким-то бразом криминалистически использовать” [24, с. 10]. Виходячи з цього, він відносить до слідів запахи, шуми, звуки пострілу тощо.

Деякі криміналісти дотримують більш вузького поняття сліду. Критикуючи погляди Є. Анушата, німецький професор А. Кангер пише, що широке розуміння сліду не має конкретності, не дає можливості виділити і дослідити то загальне, що є у всіх слідах. Він вважає, що тільки з урахуванням механізму утворення сліду, який виникає у вигляді відбитка або відтиску при контактній дії слідоутворюючого предмета зі слідосприймаючим об'єктом, конкретизує це поняття. Криміналістичне значення сліду полягає, на думку А.Кангера, у можливості використання його для ідентифікації слідоутворюючого об'єкту [26, с. 57].

На криміналістичне поняття слідів існували різні погляди і серед вчених колишнього СРСР.

Так, І.М. Якімов довгий період дотримувався їхнього широкого поняття. Він вважав, що сліди - це не тільки сліди - відображення (відбитки, відтиски), але і всі матеріальні зміни, які відбуваються в обстановці місця події навколишнього середовища і в предметах, пов'язаних з подією злочину. Усі сліди він поділяв на дві групи: 1) сліди людини; 2) різні сліди. В першу групу він включав сліди ніг людини, сліди пальців рук, сліди зубів, сліди нігтів, плями крові, волосся. У другу групу були віднесені: сліди ніг тварин, сліди від коліс різних візків, сліди від знарядь зламу, сліди від горючих речовин і запалювальних приладів при підпалах, сліди підробок в документах [28]. У 1935 році він намагається сформулювати загальне визначення сліду у криміналістичному його значенні: “… следом называется отпечаток на чем-нибудь предмета, позволяющий судить об его форме или об его назначении'' [14, c. 44].

Цим визначенням І.Н. Якімов уже зробив крок до більш вузького його поняття в криміналістиці, проте поряд з відбитками, у яких знаходить відображення загальна форма слідоутворючого предмета, він продовжує до слідів відносити і такі відбитки, які дозволяють судити тільки про призначення предмета, а не про його форму.

А.В. Васілевський вважає, що трасологія займається вивченням слідів контактної взаємодії предметів, що відображають особливості їхньої зовнішньої будови і своїм завданням має встановлення обставин походження слідів [31, с. 4-5].

Хоча вітчизняні криміналісти в термін "слід" і вкладають зміст різного обсягу, однак більшість з них вважає, що трасологія вивчає сліди, як відображення зовнішньої будови слідоутворюючих об'єктів.

Виникнення слідів і їхнє розуміння має свої закономірності, пізнання яких забезпечує правильне поняття „сліду” і в подальшому допомагає їхньому швидкому виявленню і правильному встановленню обставин, які мають значення для розслідування.

У сучасний період у криміналістиці сліди злочину розглядають у широкому і вузькому розумінні.

У широкому значенні сліди - це будь-які зміни в навколишньому середовищі, причинно пов'язані з подіями злочину. Такими слідами є: а) матеріальні предмети або їхні частини - труп, знаряддя злому, пляма крові, порція зерна, рідини, частки якої-небудь речовини й ін. б) матеріальні - сліди пальця, взуття, сокири, ножа тощо.

Сліди у вузькому значенні - це матеріальні утворення, що відображають зовнішню будову взаємодіючих об'єктів. За відображенням - об'ємні чи поверхневі.

Трасологія (trace-слід, logos - вчення) вивчає механізм утворення слідів і особливості відображення взаємодіючих об'єктів з метою криміналістичної ідентифікації [34]. Поряд з цим слідами в широкому розумінні є й ідеальні відображення - сліди пам'яті (уявні образи). Останні в інформаційному плані більш об'ємні і відображають як весь об'єкт у цілому, так і його правильну частку. Сліди пам'яті є джерелами вербальної інформації про форму і властивості об'єкта, але вони суб'єктивні і розглядаються в слідознавстві й у слідчій тактиці [37, 96].

З розвитком науково-технічної бази криміналістики, об'єктами її дослідження стали не тільки названі сліди, але і сліди запаху, що відокремилися від взаємодіючих об'єктів, мікрочастки і навіть генетичні відбитки людини. Це допомогло не тільки розширити саме поняття сліду, але й внести зміни у формування методик криміналістичного дослідження речових доказів, важливих елементів теоретичних основ криміналістичної техніки, якими є загальне вчення про криміналістичні сліди.

Будь-який матеріальний слід має властивості інформативності, індивідуальності і стійкості. Інформативність означає, що слід містить три види інформації: 1) відображає зовнішню будову слідоутворюючого об'єкта, 2) свідчить про механізм слідоутворення, 3) інформує про навички суб'єкта. Індивідуальність слідів означає тотожність об'єкта самому собі і свідчить про неповторність сукупності його властивостей і ознак. Стійкість слідів - це властивість об'єктів зберігати незміненою зовнішню будову певний час. В теорії криміналістичної ідентифікації з визначенням періоду стійкості об'єктів, які зберігають ознаки зовнішньої будови, пов'язані основні принципи ідентифікації в криміналістичному її значенні.

Наукова класифікація слідів є обов'язковою складовою частиною криміналістичного вчення про сліди. До того часу, поки вона не буде створена, вчення про сліди не може бути завершеним. Класифікація слідів повинна бути науковою й у той же час достатньо простою, так як вона покликана служити практичним цілям, допомагати повному виявленню і правильному використанню слідів.

Б.І. Шевченко розрізняє наступні види слідів: об'ємні сліди локального механічного діяння (відтиски, розрізи, пробоїни), поверхневі сліди локального механічного діяння (відбитки статичні, відшарування статичні, відбитки і відшарування динамічні), об'ємні і поверхневі сліди локального хімічного і термічного діяння, об'ємні і поверхневі сліди периферійного діяння.

В основу розробленої класифікації слідів П.С. Данісявичюса покладено три підстави: а) походження слідів, б) форма слідів, в) характер слідів.[13].

За походженням виділялися сліди механічного, термічного, хімічного і мікробіологічного діяння. За формою вони ділилися на поверхневі, рельєфні. За характером слідоутворюючого об'єкта розрізнялися сліди статистичної дії і ковзання.

М.В. Салтєвський пропонує будувати класифікацію слідів за видом відображення: сліди-предмети, сліди-відображення, сліди-речовини. На його думку, ця класифікація ширша трасологічної і являє собою неповну слідознавчу [34, с.163, 37]. До слідів-предметів він відносить усі матеріальні предмети, які мають стійку зовнішню форму: шапка, ніж, рукавиці, залишені на місці події, а також частки цілого. Сліди - відображення автором визначаються, як матеріальні копії слідоутворюючих об'єктів, локальні і периферичні. Слідами-речовинами він вважає об'єми цілого: сипучі, рідинні, газоподібні речовини. Наприклад, пляма крові, частка пороху, грязюки тощо. [37].

Вважаємо більш доцільною і практично значимою класифікацію слідів за механізмом і характером взаємодії об'єктів, бо вона розкриває сутність утворення слідів і більше доступна для розуміння. Обмеження вчення про сліди тільки слідами в вузькому розумінні може нанести шкоду практиці, бо інші сліди часом мають не менше значення, ніж сліди в вузькому розумінні слова. Тому, виходячи з слідознавства, в практиці необхідно використовувати всі матеріальні сліди. В практиці органів Державної прикордонної служби найбільш придатна класифікація за двома ознаками: 1) за родом слідоутворюючого об'єкту (сліди людини, предметів, тварин, транспорту); 2) за механізмом утворення (об'ємні, поверхневі).