Зміст

Вступ

1. Зародження теорій прав інтелектуальної власності

2. Подальша еволюція концепцій права інтелектуальної власності у XVIII - XX ст.

3. Сучасний стан теорії права інтелектуальної власності

4. Практичний аспект застосування теорій прав інтелектуальної власності в сучасному світі і в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучасний стан економіки характеризується якісно новими рисами, які трансформують традиційні уявлення про всі сфери суспільного життя. Глобалізаційні процеси, посилення ролі інформації та знань в галузі економіки, зростання значення результатів інтелектуальної творчої діяльності та заснованих на них майнових і немайнових прав суб'єктів господарських відносин вказують на необхідність розуміння природи прав інтелектуальної власності.

З огляду на зазначені тенденції, необхідно отримати глибокі знання і чітко визначитись у питаннях про права інтелектуальної власності, їх специфікацію та механізми реалізації. В цьому контексті звернення до теоретичної бази права інтелектуальної власності є цілком виправданим і нагальним. Актуальність обраної теми реферативного дослідження суттєво підсилюється необхідністю невідкладного вирішення гострих проблем і суперечностей у сфері прав на результати інтелектуальної діяльності, що виникають внаслідок неоднозначного трактування як самого права інтелектуальної власності, так і його законодавчого закріплення.

Ступінь розробки. Дослідженню теоретичних аспектів права інтелектуальної власності присвятили свої роботи вітчизняні і зарубіжні вчені, серед яких А.А. Чухно, В.Д. Базилевич, О.А. Підопригора, В.А. Дозорцев, О.П. Сергєєв, А.А. Піленко, Б. Претнар, М. Лектер, Р. Шапіро, С. Коннелл, С. Кінзелла та ін..

Метою роботи є дослідження становлення теорії права інтелектуальної власності з огляду на її подальший розвиток та практичне застосування на національному та міжнародному рівні.

Об'єктом дослідження виступає інтелектуальна власність як визначальна економіко-правова категорія в сучасному суспільстві.

Предметом дослідження є теоретичні концепції права інтелектуальної власності, їх зародження та еволюція.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються наступні завдання:

аналіз теоретичних підходів щодо розкриття змісту та сутності права інтелектуальної власності;

дослідження умов виникнення теорій права інтелектуальної власності та їх подальшої еволюції;

визначення основних теорій права інтелектуальної власності на сучасному етапі;

розкриття практичного аспекту застосування досліджуваних теорій у національному та міжнародному законодавстві.

Методологічну основу роботи становлять загальнонаукові прийоми і спеціальні методи досліджень. У роботі, зокрема, використано: історичний і логічний методи - для розкриття генезису та еволюції теорій прав інтелектуальної власності; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення проблем у сфері права інтелектуальної власності; аналізу і синтезу - для дослідження складових права на результати інтелектуальної діяльності; порівняльного аналізу - для зіставлення поглядів прихильників різних концепцій з поглядами їх попередників і сучасників.

Інформаційну базу склали наукові праці вітчизняних та іноземних вчених, присвячені дослідженню теоретичного аспекту права інтелектуальної власності, періодичні видання, Інтернет - ресурси, нормативно-правові акти національного та міжнародного законодавств.

Мета, завдання роботи визначили структуру реферату і логіку викладу матеріалу. Реферативна робота складається із вступу, чотирьох питань, висновків і списку використаної літератури.

1. Зародження теорій прав інтелектуальної власності

Ще філософія римського права здійснювала поділ речей на тілесні і нетілесні, на фізичні та ідеальні. Вже в Інституціях Гая зазначалося: «Тілесні речі - це ті, які можуть бути відчутні... Безтілесні речі - ті, які не можуть бути відчутні: такі ті речі, які складаються з права, є правами» [5, с. 39].

У Стародавньому Римі об'єктом права власності вважалося «res» (річ, майно) і відповідно однією з най поширеніших його характеристик зізнавалася відома формула «dominimum rerum» (панування над річчю).

Поділ речей на тілесні ( res corporales), які можна відчувати, і безтілесні (res incorporales), які не можна сприймати дотиком, став для римського права одним з базових. До безтілесних речей були віднесені усі права: речові, зобов'язальні, сімейні, спадкові та ін. В якості прикладів безтілесних речей Гай називає спадщину, узуфрукт, зобов'язання: «Безтілесні - це ті речі, які не можуть бути відчутні; до таких належать ті, які полягають у праві, наприклад, спадщина, узуфрукт, зобов'язання, будь-яким чином укладені, і зовсім не важливим є те, що у спадщину переходять фізичні речі, бо плоди, які збираються з землі, теж суть фізичного характеру, а також і те, що слідує з будь-якого зобов'язання, здебільшого є фізичним предметом, як, наприклад, земля, раб, гроші; але саме право успадкування, право узуфрукта, зобов'язальні права вважаються res incorporales, тобто безтiлесними речами. У тому ж числі знаходяться права міських і сільских маєтків - сервітути» [5 с. 46].

У Стародавній Греції та Римі широко застосовували майновий аспект авторського права. Римські автори розуміли, що оприлюднення та використання твору зачіпає як їхні інтелектуальні, так і особисті права. Авторові надавали можливість приймати рішення щодо оприлюднення свого твору, а плагіат різко засуджувався громадськістю.

Уже 2300 років тому в Афінській республіці існували право на захист цілісності твору і заборона вносити до нього зміни. Оскільки переписувачі й актори досить вільно поводилися із творами знаменитих авторів трагедій, у 330 р. до н. є. було прийнято закон, відповідно до якого оригінали творів видатних авторів підлягали збереженню в офіційному архіві. Актори повинні були дотримуватися офіційного тексту.

Питання інтелектуальної творчості відносили до сфери загального права власності. Автор виступав власником створеного ним рукопису або скульптури, яку він міг продавати (відчужувати), як і будь-яку іншу матеріальну цінність [11, с. 18].

Пізнє Середньовіччя - наступний етап у розвитку права інтелектуальної власності. Це, так званий, етап привілеїв, який охоплює приблизно XII -XVIII століття. Привілеєм був документ, за яким суверен, носій вищої влади, надавав особливе право окремій особі. Привілеї могли містити різні права. Підстави для їх надання теж були різними. Найпершими привілеями, що їх надавали на використання нової техніки, могли користуватися як винахідники в сучасному розумінні, так і особи, які впроваджували технології, вже відомі в інших країнах.

Виникнення системи привілеїв пояснюється тим, що у добу Ренесансу ремісник стає вільним і починає займатися самостійною творчою працею. Стає зрозумілим, що автору повсякденних виробів як проста брошка або крісло часом належить такий талант, що одразу вирізняє його серед інших, вже не кажучи про тих майстрів, які зводили дивовижні храми і будівлі тієї епохи.

Другою причиною, що спонукала уряд захищати права винахідників за допомогою видачі привілеїв, була організації промислів у вигляді цехів, тобто закритих промислових корпорацій. У цеху всі повинні були працювати при однакових умовах; ніхто не повинен був ухилятися від освячених звичаєм способів виробництва: якщо дозволити кожному впроваджувати стільки нововведень, скільки він може вигадати, це призведе до того, що в одного ремісника цих вдосконалень виявиться більше, а в другого - менше, і останньому в такому випадку складно було б конкурувати з першим. Виходячи з цих міркувань, цехи вели принципову боротьбу проти будь-яких нововведень. Для цехів новатор-винахідник був лише неспокійним суб'єктом, що міг би підірвати складну систему старинної організації, яка приносила доходи своїм членам [18, с. 19-21].

Ще в XIII столітті королі надавали цехам повну автономію і не втручалися в їх внутрішні справи. Але з посиленням королівської влади вони все більше почали тиснути на цехову буржуазію. А щоб залучити на свою сторону симпатії народу, королі проголосили себе захисниками прогресивних ідей у промисловості.

Венеціанська Республіка першою прийняла положення про привілеї, «Парте Венеціана» у 1474 р. Вже в цьому положенні було закладено принципи, на яких базуються сучасні патенти: корисність нових винаходів для держави, виключні права першого винахідника на обмежений період та покарання за порушення права.

За загальним правилом, підставою для надання привілею могла бути будь-яка новизна, що приносила певну вигоду, користь, прибуток особі, яка видає привілей, чи його державі. Тимчасові права посвідчували переважно патентні грамоти, які видавав монарх. Такі грамоти виконували функцію офіційного засвідчення про надані права. Всі привілеї цього періоду видавалися за власним бажанням суверена, ще не було законів, які б зобов'язували уряд видавати привілеї.

Особливими привілеями підтримувалося заснування нових виробництв, заснованих на імпортних технологіях. Зазначені привілеї передбачали виключне право на їх використання і на одержання прибутку. Привілеї встановлювали достатній строк для впровадження зазначених технологій у виробництво і, що було головним, сприяли поширенню цих технологій всередині країни. Такі привілеї передбачали досить ефективну охорону виключних прав цих промисловців, незалежність і істотні переваги перед іншими виробниками. Це була своєрідна винагорода за впровадження нових виробництв.

Суверен був зацікавлений у тому, щоб інновації допомагали скоротити імпорт за рахунок розвитку внутрішнього виробництва. І це є цілком зрозумілим, особливо, якщо подивитися на історичний період поширення системи привілеїв. Мова йде про XV- XVII ст., період абсолютних монархій та доктрини меркантилізму. Пізні меркантилісти наголошували на необхідності дотримуватися позитивного зовнішньоторговельного сальдо. Так, розвиток внутрішнього виробництва зменшував потребу у закордонних товарах, а згодом призводив до зростання експорту. Таким чином можна було досягти перевищення експорту країни над імпортом.

Активізація технічної творчості в Європі, зокрема в Англії, зумовила зростання кількості привілеїв. Це призвело до зростання кількості зловживань з боку королівської влади. Підприємці заявляли рішучі протести і королівська влада змушена була поступитися, дозволивши судам розглядати спори з приводу патентних грамот.

Задумана первісно для підтримки нових виробництв, ця система надання привілеїв перетворилася на об'єкт зловживань з метою поповнення королівських доходів. В Англії зловживання з приводу надання особливих прав мали місце до 1628 p., коли було прийнято Положення про монополії. Воно оголосило недійсними всі монополії, винятки і надання прав, окрім «усіх патентних грамот і привілеїв строком на 14 або менше років, які будуть надані пізніше, на виключне виробництво або створення нових виробництв у цьому королівстві справжньому та першому винахіднику цих виробництв, якими не мають права користуватися інші особи на час дії таких патентних грамот і надання прав» [23, с. 14].