Адже у випадку недотримання норм матеріального права застосовується один механізм правових інструментів, покликаних відновити становище, що існувало до порушення законодавчих правил. Натомість у ситуації, коли відбулося певне порушення в сфері юрисдикції процесуального права, задіюються ті засоби реагування та впливу на поведінку порушника, що мають процедурний характер. Норми процесуального права охороняються специфічними, притаманними тільки їм заходами державного примусу, що забезпечують запровадження в життя негативних наслідків порушення процесуальних приписів, і без таких санкцій процесуальна норма існувати не може [11, с.76-77].

Справді, юридична відповідальність поділяється на види залежно від того, до якої галузі права вона належить, про що згадувалось не одним поколінням науковців. Дійсно, неможливо уявити собі галузь права, яка не має власних засобів забезпечення правових вимог і дозволів. Це має однакове значення як для матеріальних, так і для процесуальних галузей права, адже чимало норм цивільного процесуального права мають відсильний характер і містять вказівку на притягнення до відповідальності учасників цивільних процесуальних відносин згідно з нормами інших галузей права.

Як вірно зазначає О.Г. Лук'янова, сутність широкої концепції юридичного процесу полягає в тому, що функції процесуального права не обмежуються тільки регламентацією примусу і вирішення цивільних спорів, що окрім кримінального і цивільного процесів у системі матеріальних галузей права є численні процесуальні норми та інститути, на основі яких здійснюється діяльність щодо застосування матеріально-правових норм будь-яких галузей права [26, с.50-51].

Незважаючи на те, що за порушення норм цивільного процесуального права законодавством передбачені різні види юридичної відповідальності (адміністративна, кримінальна), цивільне процесуальне законодавство містить норми і про суто процесуальні заходи процесуального примусу.

Адже норми процесуального права охороняються специфічними, притаманними тільки їм заходами державного примусу, що забезпечують запровадження в життя негативних наслідків порушення процесуальних приписів, і без таких санкцій процесуальна норма існувати не може. В свою чергу, цивільно-процесуальні санкції поділяються на заходи захисту і заходи відповідальності [30, с.78-79].

Чинне цивільне процесуальне законодавство дає чітке визначення поняття "заходи процесуального примусу". Частина 1 ст.90 ЦПК України закріплює, що заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Таким чином, згідно зі ст.90 ЦПК України заходами процесуального примусу є встановлені цим Кодексом процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали [14, с.93].

Заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення.

До учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження, а у разі повторного вчинення зазначених дій - видалення із залу судового засідання. У разі повторного вчинення дій, зазначених у частині першій ст.92 ЦПК, перекладачем суд оголошує перерву і надає час для його заміни (ст.92 ЦПК України).

За порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого до учасників цивільного процесу та інших осіб, присутніх в судовому засіданні, застосовується попередження. Порушенням порядку під час судового засідання вважається, зокрема, перебування в залі у нетверезому стані, паління, лайка, бійка та інші хуліганські дії, вчинення дій, які істотно відволікають увагу суду та учасників процесу, користування мобільними телефонами, псування майна суду, вживання їжі під час засідання тощо [24, с.85].

Попередження - це усне зауваження суду, яким він попереджає особу, винну у порушенні порядку під час судового засідання, про неприпустимість таких дій в майбутньому, необхідність дотримуватися встановленого порядку та виконувати розпорядження головуючого. Попередження не застосовується, якщо порушення мали місце не в судовому засіданні, а поза ним. Суб'єктом попередження може бути будь-який учасник цивільного процесу, а також будь-яка особа, яка присутня в судовому засіданні, незалежно від її процесуального статусу. Суд може застосувати кілька заходів у вигляді попередження за різні правопорушення.

Видалення із залу судового засідання - це окремий захід процесуального примусу, який застосовується у разі повторного порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. На нашу думку, порушення слід вважати повторним, якщо за таке саме порушення до особи раніше застосовано попередження. Повторність має місце і тоді, коли вчинене інше порушення порядку, ніж те, за яке було застосовано попередження.

На нашу думку, видалення не доцільно застосовувати до сторони, оскільки матиме місце порушення принципу змагальності. Особа, яка видалена з залу судового засідання, видаляється до кінця цього засідання. В інших засіданнях особа може брати участь на загальних засадах.

Якщо перекладач повторно порушує порядок під час судового засідання або не виконує розпорядження головуючого, суд не має права його видалити, оскільки буде порушено право особи, яка користується послугами перекладача. В такому випадку суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача.

У разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом. В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються: ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення (ст.93 ЦПК України) [29, с.219-220].

Належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення. Про привід суд постановляє ухвалу, в якій зазначає ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до статті 51 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди першої і другої груп, особи, які доглядають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів. Ухвала про привід оголошується свідку особою, яка її виконує. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання (ст.94 ЦПК України).

Свідок зобов'язаний з'явитися до суду на його вимогу. Цей обов'язок забезпечується можливістю застосування приводу. Стаття 94 ЦПК України містить положення про механізм приводу до суду належно викликаного свідка, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки. Свідок вважається належно викликаним, якщо у справі є розписка про завчасне одержання ним судової повістки.

Підставою для приводу свідка є неявка в судове засідання без поважних причин. Тому якщо свідок повідомив про причину неявки, його викликають повторно, але привід не застосовують [22, с.10-11].

Законодавець визначив вичерпний перелік осіб, які не підлягають приводу в суд. Одні з них - це особи, які не підлягають допиту як свідки, інші - це особи, яких не можна примусити з'явитися до суду в силу прямої вказівки закону: малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди I і II груп, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів.

Інші особи, крім свідка, примусовому приводу не підлягають. Разом з тим, у ст.146 ЦПК України передбачено також можливість примусового приводу відповідача для проведення судово-біологічної (генетичної) експертизи у справах про встановлення батьківства. Привід відповідача відбувається за аналогією закону.

Процесуальним документом, на підставі якого здійснюється примусовий привід свідка, є ухвала, в якій зазначаються необхідні для її виконання реквізити: повне ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце її проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала оформляється окремим документом, апеляційному оскарженню не підлягає і виконується негайно. Питання про привід свідка суд вправі вирішити як з власної ініціативи, так і за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. На нашу думку, така ухвала може постановлятися і не в судовому засіданні.

Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.12.1995 р. №864, втратила чинність на підставі наказу МВС України від 05.08.2009 р. №337. Порядок виконання ухвали суду про привід свідка законом не врегульований.

Попри досить визначене регламентування окресленого питання, наведене розуміння поняття "заходи процесуального примусу" викликає ряд певних зауважень. Зокрема незрозумілим є використання законодавцем словосполучення "протиправно перешкоджають", оскільки перешкоджання суду у відправленні правосуддя завжди є протиправним, і жодного правомірного перешкоджання у здійсненні цивільного судочинства не може бути - ні відповідно до чинного цивільного процесуального законодавства, ні згідно з елементарними правилами здорового глузду. Адже, наприклад, ч.5 ст.11 ЦПК України встановлює, що несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду має наслідком відповідальність, установлену законом.

Таким чином, одним із видів гарантування здійснення процесуальної діяльності є застосування заходів процесуального примусу. Відповідно до ч.1 ст.90 ЦПК України заходами процесуального примусу є встановлені процесуальні дії, що застосовуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства [35, с.116-117].