Протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства полягає у вчиненні умисних дій, внаслідок яких судочинство не може відбутися взагалі або істотно ускладнюється. Такими, зокрема, є хуліганські дії в приміщенні суду, образа судді чи інших учасників процесу, псування обладнання та меблів, пошкодження електричних мереж суду, неправдиві повідомлення про наявність вибухових чи отруйних речовин, порушення санітарного чи протиепідемічного законодавства тощо. Ці дії теж порушують встановлені в суді правила, але у кожному випадку, коли буде встановлено, що особа вчинила умисні дії, які свідчать про неповагу до суду, необхідно вирішувати питання про притягнення винних до відповідальності за статтею 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення [2].

Неповага до суду може виражатись у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача, у непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого, порушенні порядку під час судового засідання, а також у вчиненні будь-ким інших дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил (п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 р. №8 "Про незалежність судової влади" [8]).

В ухвалі про застосування заходу процесуального примусу, крім реквізитів, передбачених ч.1 ст.210 ЦПК України, має бути зазначено особу, до якої застосовано захід процесуального примусу, суть правопорушення і конкретний захід процесуального примусу.

Захід процесуального примусу застосовується судом негайно, тобто відразу після вчинення порушення. Цим заходи процесуального примусу відрізняються від санкцій, передбачених адміністративним, кримінальним законодавством.

Від заходів процесуального примусу слід відрізняти заходи відповідальності, які передбачені адміністративним та кримінальним законодавством. Так, відповідно до ст.1853 КпАП України неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил, - тягнуть за собою накладення штрафу від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.

Відповідно до ст.382 КК України [3] умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТИМЧАСОВОГО ВИЛУЧЕННЯ ДОКАЗІВ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЇХ СУДОМ

2.1 Поняття тимчасового вилучення доказів для дослідження їх судом

Тимчасове вилучення доказу для дослідження його судом - це захід процесуального примусу, що полягає у відібранні за ухвалою суду документа чи іншого об'єкта матеріального світу, який може бути доказом в цивільній справі, від його володільця з метою дослідження його в суді.

У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали (ч.1, ч.4 ст.137 ЦПК України).

У разі невиконання цих вимог суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом, яка є способом забезпечення виконання обов'язку надати докази. Таким чином, передумовою тимчасового вилучення доказів є невиконана без поважних причин ухвала суду про їх витребування. Якщо суду повідомлені причини, з яких доказ не може бути поданий, і суд погодився з їх поважністю, то підстав для тимчасового вилучення доказів не має [9].

Поважною причиною неподання доказів суду є встановлені законом обмеження або спеціальний порядок їх надання. Це стосується нотаріальної, адвокатської, банківської таємниці. В цих випадках суд повинен керуватися не лише процесуальним законодавством, але й нормами спеціальних нормативних актів.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" витребування документів з реєстраційних справ здійснюється на підставі судового рішення. Державний реєстратор зобов'язаний зробити копії документів, що вилучаються з реєстраційної справи, пронумерувати, прошити та завірити їх власною печаткою. До реєстраційної справи долучаються судове рішення про витребування документів, супровідний лист або документ, яким суд уповноважив особу на їх одержання, а також копія опису документів, які вилучені. Оригінали документів, які вилучені з реєстраційної справи, надсилаються рекомендованим листом з описом вкладення до суду або передаються безпосередньо особі, уповноваженій судом на їх одержання.

Вилучати докази можна як у осіб, які беруть участь у справі, так і в інших осіб, у яких знаходиться доказ, наприклад, на підставі договору зберігання.

Тимчасове вилучення доказів полягає у вилученні зазначених в ухвалі письмових або речових доказів з місця їх знаходження в осіб, які ними володіють, та передачі їх суду для дослідження в судовому засіданні.

Про тимчасове вилучення доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала оформляється як окремий документ в нарадчій кімнаті і оскарженню не підлягає [18, с.511-512].

Стаття 93 ЦПК України встановлює додаткові вимоги до ухвали про тимчасове вилучення доказів. В ній повинно бути зазначено: ім'я (найменування) особи, у якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення. Доцільно також встановлювати строк та порядок виконання ухвали та визначати кому доручається її виконання.

Ухвала виконується державним виконавцем, тому повинна відповідати також вимогам, які передбачені для виконавчого документа у Законі України "Про виконавче провадження" [5].

Порядок виконання ухвали суду про тимчасове вилучення доказів ЦПК не визначено. Вважаємо, що слід застосовувати правила для виконання рішень, ухвал суду, встановлені Законом України "Про виконавче провадження". Однак, на майбутнє доцільно було б запровадити проведення тимчасового вилучення доказів судовим розпорядником за аналогією з проведенням обшуку та виїмки, які здійснюються за правилами кримінально-процесуального законодавства.

До виконання ухвали суду про тимчасове вилучення доказів розгляд справи не може бути завершено, оскільки матиме місце неповнота судового слідства. Якщо суд вирішив дослідити докази, щодо яких постановлена ухвала про тимчасове вилучення, то, очевидно, що суд вважає ці докази важливими для справи. Водночас, якщо сторона, яка заявляла про витребовування доказів, наполягає на вирішенні справи без них, суд може вирішувати справу. Принцип змагальності та диспозитивності діє і тут.

Якщо ухвала не виконана державним виконавцем і виконавче провадження закінчене, суд вирішує справу за наявними доказами. Якщо відпала необхідність у вилученні доказів, наприклад, докази надала сторона, суд може відкликати з виконання ухвалу про тимчасове вилучення доказів [15, с.135-136].

2.2 Випадки застосування тимчасового вилучення доказів для дослідження їх судом

Особи, яким направлено ухвалу суду про витребування доказів, зобов'язані неухильно її виконати і надати суду наявні в них докази. Якщо такі особи не мають можливості подати доказ, якого вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, вони зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням відповідних причин протягом 5 днів з дня отримання ухвали (ст.137 ЦПК) [31, с.118].

Підставою застосування такого заходу, як тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, є протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства у формі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом полягає у припиненні володіння і, як наслідок, - користування й розпорядження особою, яка вчинила правопорушення, певною річчю або документом.

Слід зазначити, що умовою застосування цього заходу процесуального примусу є наявність ухвали суду про витребування письмових чи речових доказів (ст.137 ЦПК), яка має характер владного правозастосовного акта, на підставі якого встановлюється обов'язок у певної особи надати суду витребуваний доказ або повідомити про причини його неподання. За невиконання цього обов'язку без поважних причин суд постановляє ухвалу про тимчасове вилучення письмового чи речового доказу, яка є підставою примусового здійснення цього обов'язку [10, с.25].

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТИМЧАСОВОГО ВИЛУЧЕННЯ ДОКАЗІВ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЇХ СУДОМ

Про тимчасове вилучення доказу суд постановляє письмову ухвалу, яка надсилається державному виконавцю для негайного виконання. Ухвалу не може бути оскаржено окремо, але заперечення проти неї можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за результатами розгляду справи.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом зазначаються:

1) ім'я (прізвище, ім'я, по батькові) фізичної особи, найменування органу чи юридичної особи, у якої знаходиться доказ;

2) місце проживання (перебування) фізичної особи або місцезнаходження органу чи юридичної особи, у якої знаходиться доказ;

3) назва або опис письмового чи речового доказу, які дають можливість його чітко ідентифікувати;

4) підстави проведення тимчасового вилучення доказу (тобто слід зазначити, для розгляду якої справи необхідний доказ і внаслідок невиконання якої ухвали про витребування доказу застосовано цей захід процесуального примусу);

5) зазначення органу державної виконавчої служби, якому доручається провести вилучення.

Виконання ухвали суду про тимчасове вилучення письмових або речових доказів для дослідження судом покладається на державну виконавчу службу [32, с.77-78]. Стаття 93 ЦПК не зазначає, чи підлягає така ухвала суду оскарженню. У п.23 ст.293 ЦПК має місце лише положення про оскарження ухвали про примусове проникнення до житла. Адже серед осіб, які є стороною у справі та у яких тимчасово вилучаються докази, можуть бути банки, на які поширюється принцип банківської таємниці.