Наприклад, у справі за позовом А до організації про відшкодування вартості пальто, викраденого з гардеробу , зацікавлений взяти участь в якості третьої особи на стороні відповідача працівник гардероба , оскільки у разі задоволення позову відповідач , виплативши позивачеві вартість викраденого пальто за рішенням суду , має право пред'явити позов до гардеробникові як матеріально-відповідальній особі.

Отже, в даному випадку можливість пред'явлення в майбутньому регресного позову відповідачем до третьої особи і зумовлює юридичний характер зацікавленості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору у справі між первинними сторонами.

Предметом судового дослідження тут також є два взаємопов'язаних матеріальних правовідношення: основне і похідне - регресне. Крім одного загального об'єкта в підставі виникнення цих правовідносин є спільні юридичні факти. Рішення по суті справи може бути винесено тільки щодо основного правовідношення з пред'явленими позовними вимогами. Значить, суб'єктивні матеріальні права третьої особи без самостійних вимог не є предметом судового розгляду по спору між сторонами. Мета його участі в чужому процесі - захист охоронюваного законом інтересу [4, c. 45].

Відповідно до ч.1 ст. 35 ЦПК треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Вони, як це видно із самої назви, не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору і вступають у вже розпочатий процес. Вступивши в процес, вона прагне допомогти особі, на боці якої бере участь, з тим, щоб захистити свій власний інтерес.

У дореволюційному законодавстві Росії вступ в процес третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору називався додатковим вступом у процес або пособництвом. Головна особливість їх участі в процесі полягає в тому, що вони допомагають позивачу або відповідачу в захисті їх інтересів у процесі, забезпечуючи і собі такий захист на майбутнє (звідси і термін «пособництво») [17, c. 75.].

І в дореволюційній, і в сучасній юридичній літературі зазначалося, що треті особи цього виду мають власний інтерес у справі, що вирішується судом. Є.В. Васьковський [12] вважав, що для участі пособника в процесі необхідно, щоб третя особа була зацікавлена ??в результатах чужого процесу. У цьому випадку слово «інтерес » слід розуміти в юридичному сенсі: результат чужого процесу може відбитися невигідним чином на правах і обов'язках третьої особи. Для того, щоб попередити погіршення свого юридичного становища, третя особа повинна втрутитися в чужий процес і допомогти одній зі сторін виграти його. Е.А. Нефедьєв [11, c. 101. ] також відзначав наявність власного юридичного інтересу у третіх осіб - посібників, що полягає в тому, щоб цивільна справа була вирішена на користь тієї із сторін, до якої приєднується така третя особа, тобто, не заявляючи самостійних вимог, третя особа підсилює засоби оборони тієї сторони, до якої приєднується.

Вступ у справу на стороні позивача або відповідача не створює для третіх осіб положення сторони (співучасника) у спорі між позивачем і відповідачем. Третя особа не є передбачуваним суб'єктом спірного матеріального правовідношення і не пред'являє ніяких вимог щодо об'єкта спору. Тому закон і не надає третій особі, яка не заявляє самостійних вимог, повний обсяг прав і обов'язків сторони. Однак, оскільки треті особи беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача, вони сприяють захисту суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів сторін.

Матеріальний інтерес у третіх осіб цього виду особливий - їх суб'єктивні права та охоронювані законом інтереси в даному процесі, що виник за заявою позивача до відповідача, не захищаються. Але разом з тим ці особи, щоб бути залученими в процес, повинні мати яскраво виражений матеріальний інтерес на майбутнє. Після вирішення справи судом у таких осіб виникають, змінюються або припиняються матеріально-правові відносини з однією зі сторін. Іншими словами, тільки після вирішення справи між позивачем та відповідачем у них виникають або змінюються їхні суб'єктивні права та обов'язки [6, c. 105].

Наприклад, при задоволенні віндикаційного позову, пред'явленого власником майна до фактичного власника, який купив майно у третьої особи, покупець має право вимагати від продавця відшкодування всіх збитків. Точно так само при задоволенні позову про відшкодування шкоди, пред'явленого до власника джерела підвищеної небезпеки, останній вправі вимагати від особи, безпосередньо винної в заподіянні шкоди, відшкодування збитків. Оскільки підстави первісного позову і можливого регресного позову взаємопов'язані, участь у процесі продавця або особи, що керувала джерелом підвищеної небезпеки та безпосередньо винної в заподіянні шкоди, набуває важливого значення для забезпечення всебічного та об'єктивного розгляду основного і регресного позовів.

О.В. Абознова [1, c. 6] зазначає, що треті особи без самостійних вимог відносяться поряд зі сторонами до суб'єктів, які мають правом на судовий захист. Особливість такого права у названих суб'єктів, на її думку, полягає в тому, що вони мають право на отримання судового захисту, тобто право на розгляд і вирішення справи і винесення законного і обгрунтованого судового рішення.

Одна і та ж особа може брати участь у справі як третя особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог.

Участь третіх осіб, не заявляють самостійних вимог на предмет спору, забезпечує виконання цілого комплексу процесуальних завдань:

по-перше, захист матеріально-правових інтересів громадян, організацій, що виступають у процесі як третьої особи;

по-друге, сприяння у захисті суб'єктивних прав громадян та організацій, що виступають у ролі сторін у справі;

по-третє, всебічне і повне відповідно до принципу об'єктивної істини встановлення всіх обставин у справі;

по-четверте, економія часу і сил суду.

Треті особи без самостійних вимог не володіють диспозитивними процесуальними правами, не є вони також і вірогідними суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Незалучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог в процес, звільняє її від відповідальності, якщо вона доведе, що, взявши участь у процесі, вона запобігла б винесенню рішення з несприятливими наслідками для сторони (у випадку, наприклад, пред'явлення регресного позову) [7, c. 87].

Отже, для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, характерні такі ознаки:

- відсутність самостійної вимоги щодо предмета спору;

- вступ у вже розпочату з ініціативи позивача справу і участь у ній на стороні позивача або відповідача;

- наявність матеріально-правового зв'язку тільки з тією особою, на стороні якого третя особа виступає;

- захист третьою особою власних інтересів, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

Є низка ситуацій, коли бажаність залучення певної особи як третьої є очевидною. Зокрема:

1) до участі у справі про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, третьою особою варто залучити водія, який керував автомобілем, що належить іншій особі;

2) у разі подання до покупця позову про витребування товару, покупець, як зазначено у ст. 660 ЦК, повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі;

3) до участі у справі про відшкодування шкоди у зв'язку з ненаданням медичної допомоги бажано б залучити конкретного лікаря, оскільки лікарня, відшкодувавши шкоду, матиме право регресу до нього;

4) до участі у справі про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за вимушений прогул бажано залучати керівника, який видав наказ про звільнення, оскільки з нього можуть бути стягнуті завдані збитки;

5) до участі у справі про визнання особи членом сім'ї спадкодавця слід залучити спадкоємців за законом, які мають право на спадкування;

6) у справі про позбавлення батьківських прав одного з батьків бажано залучити другого з батьків, діда, бабу, оскільки вони можуть згодом заявити вимогу про передання дитини їм на виховання [13, c. 36].

Найбільш поширеною формою участі в процесі третіх осіб без самостійних вимог є наявність регресного зобов'язання (спори про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; суперечки за угодами, здійсненими комісіонером з третьою особою, та ін.). Рішення за первісним позовом, як правило, визначає наперед результат справи по регресному позову, оскільки факти, встановлені рішенням суду по першій справі, є обов'язковими для суду, що розглядає справу за регресним позовом.

Регресні зобов'язання - не єдина форма участі в процесі третіх осіб без самостійних вимог. У них може бути й інший юридичний інтерес у наслідках розгляду справи. Наприклад, при вирішенні спору про стягнення аліментів у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача має брати участь особа, на користь якої судом раніше були присуджені аліменти. Пов'язано це з тим, що рішення суду про стягнення аліментів на дитину від другого шлюбу може вплинути на розмір аліментів, що виплачуються на дитину від першого шлюбу. До останнього може бути пред'явлений позов про зниження розміру аліментів [8, c. 111].

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд при прийнятті позовної заяви, здійсненні провадження у справі до судового розгляду або під час судового розгляду справи встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ч. 2 ст. 35 ЦПК). Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

Третя особа без самостійних вимог може вступити в процес за власною ініціативою (ч. 4 ст. 35 ЦПК). Для цього воно подає до суду заяву, в якій зазначає, з яких мотивів і до якої сторони приєднується. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі в справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд, згідно з ч. 6 ст. 36 ЦПК, постановляє ухвалу. Це дає підставу стверджувати, що для допуску як третьої особи самоініціативи замало, як і недостатньо волевиявлення сторони для залучення когось іншого як третьої особи. Остаточне рішення з цього приводу належить суду [13, c. 37].

Вступ у процес третьої особи, що не заявляє самостійних вимог не тягне за собою розгляд справи спочатку.