Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Трудове право

Сторінки матеріалу:

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Індивідуальне завдання з трудового права

Студентки 4 курсу Академії адвокатури України

Горенюк Т.О.

Варіант 4

Завдання №1. Скласти анотації публікацій з актуальних проблем трудового права щодо часу відпочинку

Завдання №2.

Підготувати юридичну консультацію щодо невиплати заробітної плати

Завдання №3. Навести приклади судової практики щодо часу відпочинку

Завдання №4.Підготувати позовну заяву до суду щодо зняття дисциплінарного стягнення

Завдання №1. Скласти анотації публікацій з актуальних проблем трудового права щодо часу відпочинку

Анотація №1.

У статті Л.В. Єрофєєнко «ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОБОЧОГО ЧАСУ ПРАЦІВНИКІВ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ» охарактеризовано особливості правового регулювання часу відпочинку працівників залізничного транспорту, що передбачені чинними нормативно-правовими актами. Визначено низку питань, які потребують більш ґрунтовного наукового вивчення з метою покращення законодавства у ційсфері з огляду на специфічність трудової функції працівників, яка пов'язана з рухом поїздів і обслуговуванням об'єктів підвищеної небезпеки.

Залізничний транспорт на сьогодні є однією з тих галузей вітчизняного господарства, що в досить складних умовах становлення й розвитку ринкових відносин виявилася спроможноюз берегти свій потенціал, накопичений протягом тривалого часу, і навіть збільшити його. Значною мірою це було завдяки належній кадровій політиці підприємства, яка будувалася на визнанні того, що людський чинник має одне з найважливіших значень у процессах функціонування структури, що покликана забезпечувати життєдіяльність і зв'язок значної кількості організацій в межах держави та за її кордонами, здійснювати регулярні перевезення вантажів і людей. Однак позитивна оцінка діяльності залізниці у сфері кадрової роботи ще не є свідченням того, що всі питання, пов'язані з роботою на підприємствах залізниці найманих працівників, можна на сьогодні вважати вирішеними. Це стосується й питань правового регулювання робочого часу працівників залізничного транспорту. З огляду на специфіку роботи, пов'язану безпосередньо з рухом транспортних засобів та обслуговуванням об'єктів підвищеної небезпеки, для осіб, які виконують її, законодавством повинні бути встановлені особливості регулювання робочого часу й часу відпочинку. Проте це питання вирішене нині лише частково, що свідчить про необхідність його більш ґрунтовного наукового осмислення з метою вироблення рекомендацій щодо відповідного законодавчого відбиття.

Анотація №3.

Анотація до статті Краснова Єгора Володимировича «ОСНОВНІ ТРУДОВІ ПРАВА: МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ І ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ».

У міжнародних актах про права людини та конституціях розвинених держав право на відпочинок закріплене як одне з основнихтрудових прав. У ст. 45 Конституції України проголошується, що кожен працюючий має праве; на відпочинок, який забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святковідні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Реалізація конституційного права на відпочинок не можлива без належного юридичного забезпечення нормами, встановленими міжнародними актами та актами національного законодавства. У сучасних умовах реформування трудового законодавства України вивчення і зіставлення норм інституту часу відпочинку різних країн, порівняння їх з міжнародними та європейськими трудовими стандартами дозволяє виділити та проаналізувати світові закономірності та тенденції правового регулювання часу відпочинку і у максимальному ступені використати їх для удосконалення національного законодавства у иі йсфері. Для цього необхідно, по-перше, порівняти відповідні положення актів чинного трудового законодавства України з міжнародними та європейськими трудовими стандартами і. по-друге, виділититі аспекти зарубіжного законодавчого досвіду, які представляють інтерес для національногозаконодавця та можуть і повинні бути враховані у процесіправотворчості та правозастосуваиня. Теоретичні та практичні проблеми правового регулювання часу відпочинку досліджуються у роботах таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як В.М. Андріїв, Г.О. Барабаш. Н.Б. Болотіна, B.C. Венедіктов, Л.П. Гаращенко, Л Я. Гінцбург. Г.С. Гончарова, B.B. Готра, B.B. Жернаков, M.J. Іншин, і.Я. Кисельов, РЗ. Лівшиць, A.M. Лушніков, М.В. Лушнікова, Г1.Д. Пилипенко. О.М. ГІотопахіна, С.М. Прилипко, В.І. Прокопенко, О.1. Процевський, В.Г. Ротань, O.A. Ситницька, II.М. Хуторян, Г.1. Чанишева, О.М. Ярошенко та ін. Водночас у роботах вищезазначених вчених право на відпочинок ще не досліджувалося як суб'єктивне трудове право, не розглядалися його юридична природа та структура. Визначення основних тенденцій розвитку національного законодавства у сфері часу відпочинку з урахуванням міжнародних та європейських трудових стандартів, позитивного законодавчого досвіду зарубіжних країн є актуальним напрямком досліджень у сучасній науиі трудового права України. Актуальність геми дисертаційного дослідження також обумовлюється необхідністю внесення науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення положень Глави 2 «Час відпочинку» і Глави 3 «Відпустки»Книги третьої «Умови праці» проекту Трудового кодексу України (далі - проекту ТК України).

Завдання №2

Підготувати юридичну консультацію щодо невиплати заробітної плати.

Що робити працівнику, коли йому не виплачуютьзаробітну плату

Пам'ятайте!

- Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (ст. 43 Конституції). Працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону «Про оплату праці»).

- Оплата праці рацівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсягивиплатизаробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості (ст. 97 Кодексу законів про працю (КЗпП), ст. 15 і 24 Закону «Про оплату праці»)

- Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в коллективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки (ст. 155 КЗпП; ст. 24 Закону «Про оплату праці»). Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 2411 КЗпП.

- У разі звільнення працівника, керівництво повинно провести з ним повний розрахунок, не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Якщо працедавець при звільненні працівника несвоєчасно провів з ним повний розрахунок, то відповідно до ст. 117 КЗпП, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку («вимушений прогул»).

Знайте!

У випадку затримки виплати заробітної плати працівник має право відповідно до ст. 34 Закону «Про оплату праці» звертатись до роботодавця з метою компенсування втрати частини заробітної плати в зв'язку із порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари й тарифів на послуги. Згідно із Законом «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання провадиться компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця. У разі, якщо власник, або уповноважений ним орган, чи особа, відмовиться виплачувати компенсацію, працівник має право звернутися з позовом до суду про стягнення цієї компенсації.

Відповідальність за невиплату заробітної плати

Відповідно до статті 41 Кодексу про адміністративні правопорушення визначено адміністративну відповідальність за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплату її не в повному обсязі, що тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

А згідно зі статтею 175 Кримінального кодексу за безпідставну невиплату заробітної плати громадянам більше ніж за один місяць, вчинену умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, передбачається покарання у вигляді штрафу від 500 до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Якщо невиплата вчинена внаслідок нецільового використання коштів, призначених для виплати заробітної плати, передбачається покарання у вигляді штрафу від 1 000 до 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Знайте!

Контроль за додержанням законодавства по оплаті праці на підприємствах здійснюють: Міністерство праці та його органи; органи Державної податкової інспекції; професійні спілки та інші органи та організації, що представляють інтереси найманих працівників, а також прокуратура.

Можливі дії працівника в разі невиплати йому заробітної плати

Якщо роботодавець затримує виплату заробітної плати, працівнику слід звернутись з письмовою заявою до працедавця з метою обґрунтування підстав затримки у виплаті коштів. Можна вказати роботодавцю, що це питання може вирішуватись в кримінальному судочинстві, а не цивільному. По-перше, роботодавець не бажає мати справу з правоохоронними органами, тим більше з прокурором (по цих справах досудове слідство провадиться слідчими прокуратури). По-друге, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до її притягнення до відповідальності цією особою здійснено виплату заробітної плати, а, отже, це буде ще одним стимулом для роботодавця виплатити вам належну заробітну плату якомога швидше.

При відмові виплатити заробітну плату або інші виплати, працівнику слід звернутися до прокуратури із заявою про невиплату заробітної плати та притягнення винних осіб до відповідальності.

Також можна звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованої заробітної плати та відшкодування завданої її невиплатою шкоди. Відповідачем за такими позовами має бути підприємство, установа чи організація, а не керівник, який може бути притягнутий до відповідальності.

У заяві слід указати прохання до суду допустити негайне виконання рішення суду про присудження й виплату працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць