Згідно пункту 6.1 Положення автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км., вантажні автомобілі з повною массою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Кодекс адміністративногосудочинстваУкраїни (в редакції, щодіє з 15 грудня 2017 року).

Пункт 1-2 частини 1 статті 341. Межі перегляду судом касаційної інстанції.

1. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної іінстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що обов'язок щодо забезпечення режимів праці та відпочинку водіїв, та облаштування транспортних засобів тахографами відповідно до вимог законодавства України покладено на автомобільного перевізника.

Судом першої інстанціїв становлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 18 серпня 2014 року між позивачем (орендодавець) та третьою особою (орендар) укладено договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Філімоновою В.М., за умовами якого наймодавець передав наймачеві в користування за плату на строк до 18 серпня 2017 року транспортний засіб, а саме: кран маніпулятор, загальний вантажний бортовий, марки DAF FC 75, 2005 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Крім того, під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій представник третьої особи підтвердив факт перебування водія ОСОБА_4 в трудових відносинах з третьою особою.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що на час проведення перевірки автомобіль маки DAF FC 75, 2005 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 перебував у користуванні третьої особи.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дійчи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує протии адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідачем по справі не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття оскаржуваної постанови, а тому вона правомірно булла скасована.

Судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень було повновстановлено обставин справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційно їінстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновкисудівпершої та апеляційноїінстанційщодозадоволенняпозовнихвимог є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасуваннячизміниоскаржуванихсудовихрішеньвідсутні.

Керуючисьстаттями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. КасаційнускаргууправлінняУкртрансінспекції у Полтавськійобласті - залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2016 року та ухвалуХарківськогоапеляційногоадміністративного суду від 26 травня 2016 року у ційсправі - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя - доповідач В.М. Бевзенко

Судді В.М. Шарапа

Н.А. Данилевич

Категорія справи № 

Начало формы

336/332/17-ц

Конец формы

: не визначено.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.12.2018. Оприлюднено: 22.12.2018.

Номер судового провадження: 61-26624ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

представники відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, подану в інтересах публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року в складі судді Галущенко Ю. А. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,

У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначав, що з 2003 року до 14 травня 2012 року працював у відокремленому підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

При звільненні підприємство було зобов'язано виплатити йому компенсацію за невикористані 140 діб домашнього відпочинку як надурочної роботи. З урахуванням того, що годинна ставка складала 15,87 грн, підприємство мало виплатити йому 35 548,80 грн за 1 120 годин, проте, йому було виплачено лише 19 720,40 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за 140 діб невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 15 828,40 грн та витрати на правову допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивачу не було виплачено заробітну плату за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_4 працював за 8-годинним графіком, йому має бути компенсовано 1 120 годин невикористаного відпочинку (140 діб * 8 годин), сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення 1 120 годин на годинну тарифну ставку в сумі 15,87 грн в подвійному розмірі, що разом становить 35 548,80 грн. Оскільки при звільненні ОСОБА_4 було сплачено 19 720,40 грн, то різниця 35 548.80 - 19 720,40 = 15 828,40 грн підлягає стягненню.

У листопаді 2017 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, подали в інтересах ПАТ «Українська залізниця» до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки невикористаний час відпочинку, належний позивачу за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Заперечення на касаційну скаргу не надійшли.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Суди встановили, що ОСОБА_4 з 04 червня 2003 року до 14 травня 2012 року працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» ДП «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (далі - ВСП «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве»).

При звільненні з ОСОБА_4 проведено розрахунок та виплачено компенсацію за час невикористаного домашнього відпочинку за 140 діб в сумі 19 720,40 грн.

Встановлені судом обставини, що кількість невикористаних діб домашнього відпочинку ОСОБА_4 становить 140 діб, сторони не заперечують.

Предметом спору є порядок обчислення компенсації за дні домашнього відпочинку.

Відповідно до статті 61 КЗпП України на безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин.