Відповідно до пункту 4.1 Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» режим праці і відпочинку в структурних підрозділах регламентується «Правилами внутрішнього трудового розпорядку» та наказом Державної адміністрації залізничного транспорту України від 10 березня 1994 року №40-Ц «Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і метрополітенів, пов'язаних із забезпеченням безпеки руху поїздів і обслуговування пасажирів» (далі Наказ №40-Ц).

Згідно з пунктом 1.1 Наказу 40-Ц особливості регулювання робочого часу враховують специфіку організації праці і регулюють робочий час і час відпочинку окремих категорій працівників залізничного транспорту і не змінюють встановлених законодавством загальних і спеціальних гарантій і пільг.

Пунктами 1.3, 1.7 Наказу 40-Ц передбачено, що для працівників, постійна робота яких відбувається в дорозі при загальній тривалості поїздки в обидва кінці три доби і більше, може запроваджуватись підсумований облік робочого часу з періодом обліку потурно. Турою вважається час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку у пункті постійної роботи.

При роботі потурно пунктом 11.8 Наказу 40-Ц встановлено особливий порядок надання часу відпочинку, згідно з яким загальний час належного відпочинку в основному пункті для працівників, постійна робота яких протікає в дорозі, слід визначати шляхом множення включеного в роботу числа відпрацьованих годин за поїздку на коефіцієнт 2,6 та віднімання часу чи днів відпочинку в дорозі і додавання за календарем недільних та святкових днів за поїздку, туру. При цьому щотижневі дні відпочинку за час поїздки надаються в підсумованому вигляді відразу після поїздки.

Відпочинок працівнику повинен бути наданий, як правило, після кожної поїздки повністю. У виняткових випадках, коли відпочинок після цієї поїздки не міг бути наданий повністю, невикористана кількість годин відпочинку за цю поїздку може бути приєднана до належної кількості годин відпочинку за наступні 1-2 поїздки (тури).

Якщо протягом 1-2 наступних поїздок (тур) невикористана частина відпочинку за попередню поїздку (туру) не буде надана повністю, еквівалентна кількість робочих годин зараховується і оплачується як надурочна робота. Години роботи в святкові та ненадані вихідні дні, оплачені в подвійному розмірі, додатковій оплаті як надурочний час не підлягають.

За змістом Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників відокремленого структурного підрозділу «Вагонного депо Запоріжжя-Ліве» встановлено 8-ми годинний робочий день при роботі із п'ятиденним робочим тижнем.

Відповідно до положень статті 106 КЗпП України оплата роботи в надурочний час здійснюється в подвійному розмірі годинної ставки.

Частиною першою статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, при звільненні ОСОБА_4 повинна бути виплачена заробітна плата за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Відповідно до витягів зі штатного розпису робітників ВСП «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве») з 01 травня 2012 року тарифний оклад механіка вагона транспортера зчленованого типу складав 2 647 гривень.

Згідно розпорядження Укрзалізниці від 27 березня 2014 року № ЦЗЕ 11\184 «Щодо обліку та оплати праці працівникам, що працюють з підсумковим обліком робочого часу» працівникам, оплата праці яких провадиться за посадовими окладами, для оплати надурочних годин роботи, роботи у святкові та вихідні дні, а також вечірніх та нічних годин, розраховується годинна тарифна ставка, виходячи з встановленого середньомісячного посадового окладу та середньомісячної кількості годин за нормою облікового періоду.

У 2012 році середньорічна норма робочого часу склала 166,8 годин (2001 година/12=1668,8). Годинна тарифна ставка складає 15,87 грн. (2 647 грн посадового окладу/166,8 годин).

ОСОБА_4 працював за 8-годинним графіком, йому повинна бути компенсовано 1 120 години невикористаного відпочинку (140 діб * 8 годин).

Сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення 1 120 години на годинну тарифну ставку в сумі 15,87 грн в подвійному розмірі, що разом становить 35 548,80 грн (1 120 * (15,87 * 2) = 35548,80).

Оскільки ОСОБА_4 за 140 доби невикористаного відпочинку було виплачено 19720,40 грн, то суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 15828,40 грн.

Аргументи касаційної скарги про те, що невикористаний час відпочинку, належний за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати є безпідставними, оскільки відповідно до частини четвертої статті 106 КЗпП України компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що позивач пропустив строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх судових інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, передбачених статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 409 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, подану в інтересах публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В.І. Крат

Постанова

Іменем України

10 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 337/3678/16-ц

провадження № 61-17408св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І,. Коротуна В. М., КратаВ. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

представник відповідача - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року в складі судді Котляр А. М. та на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця», про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначав, що з 24 липня 1992 року до 13 червня 2012 року він працював у відокремленому структурному підрозділі «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» державного підприємства «Придніпровська залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

При звільненні підприємство було зобов'язано виплатити йому компенсацію за невикористані 283 доби домашнього відпочинку як надурочної роботи. З урахуванням того, що годинна ставка складала 15,95 грн, підприємство мало виплатити йому за 2 264 години 72 221,60 грн. Проте йому було виплачено компенсацію лише в сумі 43 836,70 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату за 283 доби невикористаного часу домашнього відпочинку в сумі 28 384,90 грн та витрати на правову допомогу.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 заборгованість з виплати заробітної плати за невикористаний час домашнього відпочинку в сумі 28 022,66 грн та витрати на правову допомогу в сумі 1 480,80 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивачу не було виплачено заробітну плату за еквівалентну кількість робочих годин часу невикористаного домашнього відпочинку в подвійному розмірі годинної ставки.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що оскільки ОСОБА_4 працював за 8-годинним графіком, йому має бути компенсовано 2 264 години невикористаного відпочинку (283 доби * 8 годин), сума заробітної плати за час невикористаного відпочинку обчислюється шляхом множення 2 264 години на годинну тарифну ставку в сумі 15.87 грн в подвійному розмірі, що разом становить 71 859,36 грн. Оскільки при звільненні ОСОБА_4 було сплачено 43, 836,70 грн, то різниця 71859,36 - 43836,70 = 28022,66 грн підлягає стягненню.

У вересні 2016 року ПАТ «Українська залізниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального права, оскільки невикористаний час відпочинку, належний позивачу за нормою, повинен бути компенсований шляхом надання відгулу або приєднаний до щорічної відпустки в ті ж строки з оплатою цього часу з розрахунком встановленого місячного окладу чи без оплати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

07 березня 2017 року та 24 березня 2017 року від ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу, які мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

17 квітня 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.