Зобов'язання суб'єктів господарювання, які забезпечують суб'єктів господарювання і негосподарюючих суб'єктів - юридичних осіб електроенергією, зв'язком, послугами різних видів транспорту, а у випадках, передбачених законодавством, також інших суб'єктів господарювання належать до числа публічних зобов'язань, а господарські договори, які укладаються в зазначених сферах, є публічними договорами. Такий суб'єкт господарювання не може відмовитись від укладання публічного договору за наявності у нього можливості надати споживачу відповідні послуги, товари або виконати певні роботи.

Умови договору, які визначені угодою сторін договору і які направлені на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, а також умови, які приймаються сторонами як обов'язкові відповідно до законодавства становлять зміст господарського договору. Господарський договір вважається укладеним у випадку, коли між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнута згода щодо всіх його істотних умов. Відповідно до ст. 180 ГКУ зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства [5, с. 348].

Істотними умовами, згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України, вважаються такі умови які необхідні і достатні для укладення договору, або умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Для того, щоб договір вважався укладеним необхідно узгодити всі його істотні умови. Пункт 2 ст. 180 ГК чітко вказує, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Все вищезазначене стосувалося господарських договорів, які відносяться до категорії консенсуальних, тобто таких, які вважаються укладеними після підписання самого договору як документу без здійснення фактичних дій, передбачених таким договором.

Щодо іншої категорії договорів - реальних, тобто таких, для укладення яких необхідно, крім підписання договору, ще й виконати певні дії (наприклад, передати майно) - для них буде інший момент укладення договору. Згідно з п. 2 ст. 640 ЦК, реальні договори вважаються укладеними з моменту фактичної передачі відповідного майна або здійснення визначеної дії, а не з моменту підписання договору [6].

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК сторони господарського договору при його укладенні повинні узгодити предмет, ціну та строк дії договору. Законодавством ці умови визначені як істотні і без досягнення угоди за цими умовами договір не може бути укладений. Без визначення того, що є предметом договору, неможливо укласти договір.

Умови про предмет повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент), кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги щодо їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються обов'язковими для сторін нормативними документами, а якщо вони відсутні - в договірному порядку.

Ціна в господарському договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законодавством, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які встановлені або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, які встановлені договором або законом, але зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. За згодою сторін в господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості чи виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Якщо ціна буде визнана такою, яка порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умов договору щодо ціни.

Під строком дії господарського договору слід розуміти час, протягом якого існують господарські зобов'язання сторін, які виникли на підставі цього договору. На зобов'язання, які виникли у сторін до укладення ними господарського договору не поширюються умови укладення договору в тому випадку, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору, яке мало місце під час дії договору [7, с. 347].

Окрему категорію складають господарські договори, які відповідно до законодавства підлягають нотаріальному посвідченню. Для таких договорів моментом укладення буде момент їх нотаріального посвідчення А оскільки нотаріальне посвідчення полягає в тому, що договори після їх правової оцінки нотаріусом підписуються сторонами в присутності нотаріуса, то фактична дата укладення буде дата підписання договору сторонами в присутності нотаріуса.

Для деяких видів договорів законодавець вимагає їх державну реєстрацію. Причому державній реєстрації можуть підлягати як звичайні письмові договори, так і нотаріально посвідчені. Відповідно до п. 3 ст. 640 ЦК моментом укладення договорів, що підлягають державній реєстрації, є дата такої державної реєстрації. Причому, якщо законом вимагається нотаріально посвідчена форма договору, то у нотаріуса його необхідно посвідчити до моменту державної реєстрації.

Взагалі цивільне законодавство дає досить широкі можливості суб'єктам господарювання для самостійного вирішення деяких питань укладення договорів, зокрема, в вирішенні питання форми договору, від якого напряму залежить визначення моменту його укладення. Відтак, за нормами ст. 639 ЦК, якщо сторони домовились укласти договір у визначеній формі, то він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагається. Виходячи з цього положення, якщо сторони домовилися укласти договір у письмовій формі, але для нього обов'язкова письмова форма законом не встановлена, то моментом укладення такого договору буде момент його підписання. Так само, якщо сторони домовились свій господарський договір нотаріально посвідчити, але при цьому закон цього не вимагає, то моментом укладення такого договору буде його нотаріальне посвідчення [8, с.335].

ГК звертає увагу ще на одну категорію господарських договорів. Йдеться про договори, які не можуть бути укладеними сторонами самостійно через певні переддоговірні спори. Питання їх укладення вирішує господарський суд. Пункт 2 ст. 187 ГК встановлює два варіанти визначення моменту укладення таких договорів: 1. день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору; 2. день укладення договору вказано в самому рішенні суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору

Момент укладення господарського договору залежно від виду договору, його форми та інших чинників буде визначатися по-різному. Але точне його визначення необхідне, щоб встановити точку відліку часу, з якого у сторін договору виникають певні зобов'язання за таким господарським договором.

Висновок: Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну і строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна в господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГКУ, законами та актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони відвідповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору [9].

2. Способи укладання господарських договорів

Укладання господарського договору - це нормативно закріплені взаємні дії господарських організацій, спрямовані на встановлення господарсько - договірних відносин та визначення зміст договірного зобов'язання [10, с.186].

Нормативне регулювання порядку укладання господарського договору спрямоване насамперед на створення й підтримку договірної дисципліни у сфері господарювання зокрема та правопорядку в економіці в цілому. Значна частина правопорушень в господарській діяльності пов'язана з порушеннями процесу встановлення і правового закріплення договірних відносин.

На сьогодні склалися і законодавчо закріплені такі способи укладання господарського договору: неконкурентний (загальний); конкурентний, який є двох видів: при конкуренції продавців і за умови конкуренції покупців.

Неконкурентний (загальний) спосіб укладання господарських договорів широко розповсюджений в господарській практиці, відомий законодавству здавна та достатньо глибоко досліджений в літературі.

Порядок укладання договору таким способам визначений ст. ст. 638 - 650 ЦК, а особливості щодо господарського договору ст. ст. 181-187 ГК.

Господарський договір за загальним правилом, відповідно до ст. 181 ГК, укладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Пропозиція укласти договір називається офертою. Вона повинна бути достатньо визначена і виражати намір особи, що зробила пропозицію, вважати себе такою, що уклала договір з адресом, який прийме дану пропозицію.

Офертою може бути проект договору, лист або будь-який інший документ, направлений з використанням різних способів зв'язку. У разі якщо проект господарського договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, існують два види оферти: оферта, що містить вказівку на строк для відповіді на неї (ст. 643 ЦК); оферта, що не містить вказівку на строк для відповіді на неї (ст. 644 ЦК).

Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Акцепт в межах строку нормально необхідного або означеного в оферті, означає укладення договору. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди (акцепту) з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору [11].

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).