Торкатюк В. І та Усенко Ю. Ю. надають найбільш розширену дефініцію житлово-комунального господарства: це багатогалузева комплексна сфера господарювання, до якої належать підприємства та організації, які утримують житловий фонд в належному стані (виробники житлових послуг) і підприємства, які спеціалізуються на наданні послуг тепло-, енерго-, газо-, водопостачання і водовідведення (виробники комунальних послуг), які діють в умовах різних факторів зовнішнього середовища, що в складному взаємозв'язку формує житлово-комунальні структури міста, які необхідно оцінити і забезпечити економічну ефективність їх функціонування [13,c.96].

З позиції теорії систем житлово-комунальне господарство України являє собою складну ієрархічну систему, яка об'єднує ряд окремих підсистем (житлове господарство, теплопостачання,водопостачання і водовідведення, інфраструктура обслуговування житла, збір і переробка сміття тощо), що функціонують як на макрорівні, так і на рівні окремих регіонів.

З позиції внутрішньої структури та організації, житлово-комунальне господарство являє собою сукупність підприємств та організацій, які формують комплекс підгалузей, покликаних забезпечувати умови нормальної життєдіяльності населення та функціонування міських структур.

Варто зазначити, що у сфері житлово-комунального господарства зайнято 5 % працездатного населення країни, які обслуговують близько 25 % основних фондів держави. При цьому, понад 14,2 тис. спеціалізованих підприємств та організацій різних форм власності надають споживачам 40 видів житлово-комунальних послуг [48, c.25].

Житлова сфера включає управління житловим фондом і об'єктами комунального господарства, їх утримання, будівництво й ремонт.

Житловий фонд - це сукупність жилих будинків, а також жилих приміщень незалежно від форм власності. Він складається з:

- державного житлового фонду;

- громадського житлового фонду;

- фонду житлово-будівельних кооперативів;

- приватного житлового фонду.

Житлово-комунальне господарство має низку специфічних особливостей, що характеризують його як складну, багатоелементну, динамічну організаційно-економічну систему.

Характер та особливості житлово-комунальних послуг, які відносяться до універсальних, тобто передбачають повсюдне поширення, рівномірно високу стандартизовану якість і загальну доступність, справедливу, розумну та доступну для населення ціну визначають специфіку житлово-комунального господарства, яка проявляється у наступному.

По-перше, житлово-комунальні послуги є залежними від розташування джерел ресурсів, оскільки місця виробництва послуг та їх споживання співпадають. Відповідно, місцезнаходження об'єктів комунальної інфраструктури впливає на стан житлово-комунальної сфери.

Крім того, як зазначає Губерна Г., ця особливість проявляється ще й у тому, що, на відміну від інших товарів, цей товар не можна вивезти в інші місто, район, країну, а споживач не може звернутися до іншого постачальника. Тут закладена база протиріччя між ними. З боку постачальника це проявляється в монополізмі, а з боку споживача - в необмежених економічними можливостями вимогах [59, c.94].

Отож, функціонування житлово-комунального господарства представлене ,,чистими" природними монополіями і підгалузями, які розвиваються за законами конкурентного господарства. До останніх належить експлуатація житла, санітарне очищення територій тощо.

Високий рівень локалізації виробництва та споживання житлово-комунальних послуг зумовлює необхідність управління цією галуззю на місцевому рівні з урахуванням конкретної специфіки населеного пункту: чисельності населення, території міста, природно-кліматичних умов, архітектурно-містобудівних особливостей, соціальної структури та ін.

По-друге, для комунальних послуг, як обов'язкового суспільного блага, властива колективна організація споживання у формі загальних систем обслуговування. Характерна для комунальних підприємств велика кількість мережевих споруд та їх пряма прив'язка до споживачів послуг обумовлює неефективність їх надання декількома підприємствами.

Ефективність житлово-комунального господарства досягається за рахунок економії від масштабу наданих послуг, яка пояснюється специфікою технологічних умов виробництва та експлуатації, що робить економічно і соціально виправданим функціонування монопольно функціонуючих суб'єктів господарювання у сфері ресурсного забезпечення міста.

По-третє, призначенням та метою діяльності комунальних підприємств є життєзабезпечення міста. Тобто, практично вони є некомерційними, хоча і віднесені на регіональному та на державному рівнях до виробничо-промислових. В Україні підприємства житлово-комунального господарства, зокрема водопостачання та каналізації, є прирівняними державою до комерційних, з чого витікають підходи до регулювання їх діяльності. Держава не займається фінансуванням підприємств житлово-комунального господарства, а встановлює режим їх оподаткування такий самий, як для всіх комерційних підприємств.

При цьому існують певні обмеження при встановленні тарифів на послуги. Заслуговує на увагу те, що, на відміну від комерційних підприємств, що мають право обирати самостійно ринок збуту та конкретних контрагентів, підприємства житлово-комунального господарства вимушені безперервно надавати свої послуги і на практиці не мають права їх припинення навіть при відмові абонентів від оплати. В результаті таких дій з боку держави підприємства комунального сектора заздалегідь є дотаційними або збитковими.

По-четверте, визначальний вплив соціальних чинників обумовлює ще одну особливість житлово-комунального господарства, а саме специфічність критеріїв оцінювання ефективності його функціонування.

Характерні для сфери виробництва економічні критерії ефективності, такі як рентабельність, продуктивність, фондовіддача досить часто виявляються недостатніми для підприємств житлово-комунального господарства. На перше місце тут висуваються критерії якості обслуговування населення, комфортність, естетика, екологічні чинники, яким надається перевага.

По-п'яте, житлово-комунальне господарство характеризується галузевою специфікою та регіональною цілісністю, враховуючи обласний та міський рівень функціонування [7, c.146].

Інша характеристика житлово-комунального господарства пов'язана з комплексністю галузі, яка характеризується великою кількістю підгалузей, що входять до її складу:

- житлове господарство;

- водопостачання та водовідведення;

- комунальна енергетика;

- теплопостачання;

- міський електротранспорт;

- зовнішній міський благоустрій;

- дорожнє господарство;

- санітарне очищення міст (вуличне прибирання, будинкова очистка з утилізацією твердих побутових і харчових відходів);

- зелене господарство (озеленення міст, квітництво);

- готельне господарство;

- ритуальне обслуговування;

- ремонтно-будівельне виробництво, монтаж;

- капітальний ремонт та експлуатація ліфтового господарства;

- власна промисловість і капітальне будівництво;

- проектні, конструкторсько-технологічні та науково-дослідні роботи;

- технічна інвентаризація основних фондів[19, c. 144] .

Зважаючи на те, що за своїм змістом і структурою житлово-комунальне господарство - це складний та багатогранний об'єкт управління, він обумовлює специфічні особливості побудови організаційної системи управління та державного регулювання для забезпечення надійності функціонування підприємств галузі, підвищення ефективності роботи комплексу.

Взагалі державне регулювання є діяльністю держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму відповідно до цілей і пріоритетів державної економічної політики.

Раціональне державне регулювання ставить за мету не протистояння механізму ринкового регулювання й не підміну його, а свідоме виконання регулюючого потенціалу, надання ринковим регуляторам цілеспрямованого характеру, що сприяє досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з найменшими економічними та соціальними витратами.

Державне управління в сфері житлово-комунального господарства охоплює всі види житлових фондів, зокрема приватний, і полягає у встановленні обов'язкових для всіх власників житла правил щодо експлуатації житлових будинків, організації комунального обслуговування населення, проведення заходів з охорони, реконструкції тощо.

Відповідно до твердження Димченко О. В. державне управління в сфері житлово-комунального господарства - це система цілеспрямованих дій держави, її органів на суспільство в цілому, ті або інші сфери його життєдіяльності на основі застосування об'єктивних законів, що допомагають реалізовувати певні завдання і функції відповідних органів у сфері житлово-комунального господарства.

Олійник О. Б. зазначає, що державне регулювання житлово-комунального господарства - це механізм реалізації програми розвитку житлово-комунального господарства області, який несе відповідальність за його стан, координує діяльність підприємств, установ та організацій галузі житлово-комунального господарства .

На думку Данилишин Б. М., державне регулювання житлово-комунального господарства - це формування системи заходів, спрямованих на інтенсивний розвиток житлово-комунального господарства, вдосконалення або докорінну зміну існуючих форм і методів державного управління на різних рівнях, їх взаємодію між собою. Першочергове завдання держави в цьому випадку полягає у:

- створенні механізму ринкових відносин у житлово-комунальній сфері;

- формуванні єдиної фінансової та соціальної політики на територіях самоврядування;

- запровадженні нових форм управління житлово-комунальним господарством на рівні територіальних громад, зокрема делегованого управління;

- впровадження системи договірних відносин, зумовлених появою в цій сфері суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм.

- підвищення ефективності управління житлово-комунальним господарством;

- упорядкування відносин власності у цій сфері;

- забезпечення беззбиткового функціонування підприємств галузі при прозорій економічно обґрунтованій системі визначення рівня тарифів та адресного соціального захисту населення;

- технічне переозброєння галузі, запровадження інноваційної моделі її розвитку [28, c. 133].

Метою державного управління щодо регіонального розвитку житлово-комунального господарства є урівноваження показників не лише добробуту, а й соціального розвитку територій, де спостерігаються значні відмінності у забезпеченні населення комунальними послугами.

Головними принципами державного управління у цій сфері є: