1.3 Закордонний досвід державного управління сферою житлово-комунального господарства

Закордонний досвід державного управління сферою житлово-комунального господарства потребує детального розгляду для порівняння діяльності вітчизняних органів державної влади у цій сфері з особливостями діяльності закордонних органів державної влади в процесі управляння житлово-комунальним господарством.

Наприклад, у Польщі велика частина комунального житлового фонду є власністю та експлуатується місцевою владою (ґмінами), які, відповідно до законодавства, мають значну свободу вибору у здійсненні політики в цій сфері. Також, відповідно до польського законодавства, ґміни підвищуватимуть комунальні тарифи з метою покриття витрат на утримання житлового фонду, одночасно надаючи певні пільги малозабезпеченим мешканцям за спеціальними програмами.

Безумовно, без реформування системи оплати житла місцева влада неспроможна фінансувати реконструкцію житлового фонду, але підвищення тарифів робить реформу дуже непопулярною у територіальної громади. Виходячи з цього, кожен з місцевих урядів Польщі намагається реалізовувати свою політику у цій сфері. Наприклад, міста Гдиня і Щецин проводять в оплаті житла ,,агресивну " політику і належать до тих ґмін, які запроваджують регулярне підвищення тарифів. Аби подолати політичний та соціальний спротив підвищенню тарифів муніципалітети Гдині та Щеціна подбали про залучення всіх зацікавлених учасників ринку житла (членів міських рад, квартиронаймачів, громадян і чиновників місцевих органів влади) до обговорення пропозицій щодо підвищення квартирної плати до ринкового рівня. Ці ж ґміни зробили підвищення тарифів складовою частиною своїх довгострокових планів розвитку житлового сектора.

У той же час Краків розпочав запровадження диференційованих тарифів, застосувавши методологію, яка допомагає ґміни застосовувати ринкову структуру оплати житла в тій частині житлового фонду, яка їм належить. Тарифи в цьому місті встановлюються залежно від якості та місцезнаходження житла.

Також є певні особливості у діяльності німецьких органів державної влади щодо розвитку житлово-комунального господарства. Необхідно відзначити, що вся сфера житлово-комунального господарства фактично приватизована (земля у власності підприємств), а постачальники послуг відбираються на конкурсній основі, що було закріплено відповідними нормами законодавства [57, c.9 -10].

У Німеччині з'явився новий термін ,,багатосторонні комунальні послуги". Наприклад, крім свого основного виду діяльності, комунальні компанії включали у свої пакети багатосторонніх послуг прибирання прибудинкових територій, вивіз сміття та утилізацію відходів, обслуговування внутрішньо-будинкової інфраструктури, телекомунікації та ін.

Крім того, у Німеччині особлива увага приділяється підвищенню ефективності комунальних підприємств за рахунок запровадження сучасних технологій та автоматизації. Окрім того, створені спеціальні державні банки, які спрямовані на сприяння розвитку житлово-комунальної сфери і надають пільгові кредити під конкретні адресні програми, спрямовані на підвищення ефективності використання та економію ресурсів.

У Великої Британії, яка майже 15 років створювала суспільно прийнятні і комерційно привабливі умови в комунальному секторі, введено заборону на відключення послуг водопостачання для побутових споживачів, але одночасно прийнято рішення про підвищення тарифів для неплатників. Якість комунальних послуг у цій країні визначається низкою вимірюваних параметрів. Зокрема зафіксовано час дозвону до диспетчерської служби (він становить 30 секунд) та час виконання заявки з усунення неполадок.

Наприклад, у Франції комунальні служби є переважно муніципальними. У той же час достатньо поширений в житлово-комунальній сфері й досвід використання концесій, заснованих на договорі, відповідно до якого підприємство комунальної сфери передається в експлуатацію приватній фірмі. Надання послуг здійснюється концесіонером, при цьому він має право стягти зі споживачів платежі за надання цих послуг.

Перевага концесії полягає в тому, що житлово-комунальні послуги, що є природними монополіями, зокрема у водопостачанні та водовідведенні, не відчужуються у держави. Майно надається у тимчасове користування приватним фірмам, що сплачують власникові гідну плату, приймаючи на себе всі комерційні ризики стосовно його експлуатації. Добір концесіонерів здійснюється на конкурсній основі. При цьому договір жорстко регламентує їхню діяльність, включаючи умови надання послуг і рівень тарифів. З метою забезпечення належної якості послуг органи влади мають право застосовувати санкції аж до позбавлення прав на концесію.

Після закінчення терміну договору об'єкт, включаючи створені концесіонером виробничі потужності, передається власникові. Таким чином відбувається поєднання потенціалу двох економічних агентів: державної (муніципальної) власності, з одного боку, приватного управління й інвестицій - з іншого. Розвитку конкурентного середовища в галузі сприяє і діяльність об'єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Загалом, у Франції діє потрійна система надання житлово-комунальних послуг: разом із націоналізованими газовими мережами і державною енергетикою існують приватні компанії, а також такі, що будують свою діяльність на основі концесії. У той же час, всі фірми у Франції, особливо ті, що займаються електро-, газо- і водопостачанням, водовідведенням, збиранням і переробкою сміття і промислових відходів, працюють в тісному контакті з муніципалітетами на основі укладених контрактів і договорів. Існує багато типів контрактів. Одні передбачають тільки експлуатацію вказаних систем, другі - відповідальність за ремонт, треті - за будівництво нової інфраструктури житлово-комунального господарства. При цьому муніципалітет покладає на себе і функцію контролю за якістю надання послуг населенню та експлуатації об'єктів житлово-комунального господарства.

Стандарти якості послуг встановлює уряд країни, а в кожному контракті між муніципалітетом і експлуатаційною компанією визначаються конкретні умови роботи системи та тарифи на послуги. Цікаво, що останнім часом відбувається постійне укрупнення фірм, що працюють у житлово-комунальній сфері.

Також слід відзначити і застосування у Франції різних форм управління багатоквартирним житлом: є муніципальні компанії, є приватні. Власник будинку може здавати квартири в оренду і може їх продавати.

У будинках, де квартири продаються, створюються об'єднання власників квартир, які укладають договори з муніципалітетом на поставку води, газу тощо зі спеціалізованою фірмою на обслуговування будинку; і окремою спеціалізованою фірмою, яка контролюватиме якість послуг. Фірми, що є обслуговуючими компаніями, можуть бути і загальнонаціональними, але частіше обслуговування будинків, особливо що стосується дрібного ремонту, - це сфера малого бізнесу, локальних компаній, які можуть мати різні форми власності.

Швеція дає наочний досвід співробітництва органів влади великих міст із організаціями мешканців на всіх рівнях під час керування житлово-комунальною сферою. У цій країні переважають квартиронаймачі як соціального, так і приватного житлового фонду. Це пов'язано, у першу чергу, з тим, що орендний житловий фонд становить 41%, що набагато більше, ніж в інших розвинених країнах. У цій країні дотепер не дозволена приватизація окремих квартир, а також не існує кондомініумів. При цьому, близько 10% усього кооперативного житлового фонду являє собою односімейні будинки, а не звичні багатоквартирні будинки. Це означає, що за комфортністю проживання члени кооперативів "близькі" до власників житла, хоча їхні права обмежені правами кооперативної власності [59, c. 95] .

У Фінляндії також існує декілька моделей фінансування розвитку житлового сектора, які заслуговують на увагу й вивчення. У цієї країни розроблена й уже знаходить застосування нова система користування нерухомістю, заснована на кооперативному принципі, що передбачає безстрокове право проживання. Мешканець може розпоряджатися квартирою за своїм розсудом після повної оплати своєї частки в загальному праві на безстрокове проживання. Разом з тим, він не може продати свою власність за ринковою ціною.

Закон про житлові акціонерні товариства у Фінляндії прийнятий в 1992 р. З тих пір таких суспільств уже створено більше 60 тисяч, вони охоплюють більше 1,7 млн. чоловік. Організаційний принцип житлового акціонерного товариства передбачає безпосереднє володіння об'єктом нерухомості або розпорядження таким об'єктом за договором оренди. Питаннями будівництва нових і реконструкції старих орендних будинків даного типу займається муніципальний відділ з будівництва житла. Міське управління з нерухомості володіє фірмами з нерухомості, а також координує й розвиває їх адміністративне управління.