– залучення інвестицій і співробітництво з міжнародними фінансовими установами й донорськими організаціями;

– залучення громадськості до процесів формування житлової політики й реформування житлово-комунального господарства.

Програма передбачає ряд завдань і заходів, реалізація яких дозволить підвищити ефективність використання енергоносіїв й інших ресурсів, істотно знизити енергоємність виробництва, підвищити енергоефективність будинків, створити стимули й умови для переходу економіки на раціональне використання й ощадливе використання енергоресурсів. Система управління житлово-комунальним господарством базується на відповідальності всіх суб'єктів господарювання та збалансованості й поєднує у собі зусилля:

– центрального органу виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства;

– інших центральних органів виконавчої влади;

– відповідних структурних підрозділів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування;

– підприємств всіх форм власності та їх об'єднань, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування.

Органи управління житлово-комунальним господарством: організовують виконання програм розвитку галузі; забезпечують діяльність житлово-комунальних об'єктів, підбір і розстановку кадрів; здійснюють заходи щодо вдосконалення комунального обслуговування населення, промислових і соціально-культурних об'єктів; здійснюють розробку й організаційне забезпечення управлінських рішень.

На рис.1.1. схематично зображено систему органів управління будівництвом та житлово-комунальним господарством [55, c. 173].

Рис.1.1 Система органів управління житлово-комунальним господарством України

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері управління житлово-комунальним господарством належить:

– забезпечення проведення цінової політики відповідно до закону;

– визначення методології (порядку) формування цін/тарифів на певні види житлово-комунальних послуг, що надаються суб'єктами господарювання, які не займають монопольне становище на відповідних ринках;

– визначення пріоритетних інвестиційних проектів у сфері житлово-комунальних послуг загальнодержавного значення, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок коштів, отриманих за надані житлово-комунальні послуги, та/або державного бюджету;

– підготовка проектів нормативно-правових актів, які передбачатимуть стимулюючі заходи щодо розвитку сфери житлово-комунальних послуг;

– удосконалення порядку відшкодування суб'єктам господарювання збитків, завданих у результаті прийняття рішень, пов'язаних із затвердженням тарифів на житлово-комунальні послуги у розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Перш за все центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління у сфері житлово-комунального господарства є Міністерство з питань житлово-комунального господарства України, основними завданнями якого є:

– участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, житлової політики та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус), благоустрою населених пунктів, галузі поховання;

– управління, координація та регулювання діяльності у зазначеній сфері;

– реформування житлово-комунального господарства;

– технічне регулювання у сфері житлово-комунального господарства та міського електричного транспорту (трамвай, тролейбус);

– забезпечення проведення єдиної технічної, соціально-економічної політики у сфері питної води та питного водопостачання;

– регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого тепло -, водопостачання та водовідведення, крім діяльності суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні чи поновлювані джерела енергії;

– захист прав споживачів житлово-комунальних послуг у межах своїх повноважень, визначених законодавством.

Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства виконує власні функції:

– формування і реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

– нормативно-правове регулювання діяльності суб'єктів господарювання;

– координація дій органів виконавчої влади;

– регулювання господарської діяльності суб'єктів природних монополій у сфері централізованого водо,- теплопостачання та водовідведення.

Інші центральні органи виконавчої влади, відповідно до покладених на них функцій, здійснюють у сфері житлово-комунального господарства контроль за діяльністю підприємств, якістю житлово-комунальних послуг, забезпечують соціальний захист населення та захист прав споживачів.

Регіональні органи виконавчої влади та їх структурні підрозділи з питань житлово-комунального господарства відповідно до законів України здійснюють власні повноваження та забезпечують реалізацію на території регіону державної політики у житлово-комунальній сфері, несуть відповідальність за її наслідки.

У разі делегування повноважень органами місцевого самоврядування, здійснюють управління комунальними підприємствами, що надають житлово-комунальні послуги більш ніж двом територіальним громадам, встановлюють тарифи на ці послуги.

Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством на місцях покладено на відповідні управління і відділи місцевих державних адміністрацій. Так, при обласних державних адміністраціях діють:

– управління містобудування й архітектури;

– управління житлово-комунального господарства;

– управління капітального будівництва.

Необхідно зазначити, що в районних державних адміністраціях функцію управління забезпечують відділи містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства [25, c. 4].

Відділи містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства здійснюють керівництво дорученими їм сферами будівництва і житлово-комунального господарства, несуть відповідальність за їхній розвиток на підвідомчій їм території, координують діяльність підприємств, установ і організацій, що відносяться до сфери управління відповідної місцевої державної адміністрації.

У сфері житлово-комунального господарства районні відділи відповідно до покладених на них завдань:

– беруть участь у реалізації державної політики у сфері житлово-комунального господарства, готують пропозиції до програм соціально-економічного розвитку та проекту бюджету району;

– координують роботу, пов'язану з наданням населенню району житлово-комунальних послуг підприємствами - надавачами цих послуг незалежно від форми власності;

– розробляють систему заходів для забезпечення стабільної роботи житлово-комунального господарства району в умовах надзвичайної ситуації і ліквідації її наслідків;

– здійснюють в межах своєї компетенції контроль за станом експлуатації та утримання житлового фонду і об'єктів комунального господарства незалежно від форми власності;

– вживають заходів до оснащення наявного житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії згідно із загальнодержавними та регіональними програмами;

– аналізують рівень цін і тарифів на продукцію, роботи і послуги житлово-комунального господарства та у разі потреби готують пропозиції щодо їх змін в установленому законодавством порядку;

– розробляють пропозиції до проектів місцевих програм приватизації підприємств житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності;

– сприяють прискоренню передачі об'єктів відомчого житлового фонду та комунального господарства у власність територіальних громад та ін.

Підприємства, організації всіх форм власності та їх об'єднання, що працюють у сфері житлово-комунального обслуговування, забезпечують, виключно на договірних засадах, всіх споживачів, у тому числі бюджетні установи і організації, казенні підприємства якісними послугами та у необхідних обсягах.

Проаналізувавши законодавче забезпечення сфери житлово-комунального господарства та функції органів державної влади щодо управління розвитком аналізованої сфери, варто розглянути механізм та форми організації державного управління житлово-комунальним господарством.

Спершу варто зазначити, що регулювання житлово-комунального господарства, як форми монополії, здійснюється таким чином:

– державна реєстрація житлових приміщень;

– державний облік житлового фонду;

– розподіл житлових приміщень;

– контроль за використанням житлового фонду;

– видачі ліцензій на здійснення відповідних видів підприємницької діяльності;

– контролю за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов;

– контролю за обґрунтованістю встановлених тарифів на послуги водо,- теплопостачання та водовідведення;

– наданням дотацій із Державного бюджету.

– цінове регулювання

– застосування санкцій до суб'єктів господарювання у випадках передбачених законодавством [26, c.22].

Основною формою управління та утримання житлового фонду стають об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Прийнятими організаційно-правовими формами управління житлово-комунальним господарством є:

– об'єднання власників житла у різні групи з метою вибору обслуговуючих підприємств на конкурсних засадах;

– розвиток і застосування делегованого управління (концесій, оренди); стимулювання якості надання послуг і зниження їх вартості через підвищення конкуренції серед надавачів цих послуг;

– запровадження системи договірно-правових відносин.

Слід відмітити, що на сьогодні продовжує домінувати стара ,,радянська" модель житлово-комунального господарства, що обумовлено такими причинами:

– адміністративним лобіюванням;

– наявністю традиційних, історично сформованих виробничих житлових підприємств у вигляді ЖЕКів, за якими адміністративно закріплені житлові райони;

– наявністю у ЖЕКів бюджетного фінансування на ,,відшкодування витрат " чи ,,погашення збитків ", капітальний ремонт тощо;

– наданням пільг і субсидій, чого найчастіше позбавлені інші альтернативні форми.

На рис.1.2 зображено механізм державного управління сферою житлово-комунального господарства в Україні [28, c.133].

Рис.1.2. Механізми державного управління в сфері житлово-комунального господарства України

Таким чином, виходячи із сучасної економічної ситуації, що склалась в Україні, владі необхідно забезпечити стійке функціонування житлового сектора, що дасть змогу задовольняти житлові потреби населення без істотної участі центральної влади та використання значних обсягів бюджетних коштів. Роль держави повинна бути обмежена регулюванням відносин в сфері здійснення прав на нерухомість у житловій сфері, встановленням будівельних норм і правил та основних принципів місторегулювання.