- спільна відповідальність держави та органів місцевого самоврядування за розвиток житлово-комунального господарства, забезпечення населення житлово-комунальними послугами відповідно до державних соціальних стандартів та ефективність сфери житлово-комунального господарства в цілому;

- доступність для всіх верств населення житлово-комунальних послуг, що відповідають вимогам державних стандартів;

- пріоритетне спрямування державної підтримки на забезпечення соціальним житлом визначених законом категорій громадян з одночасним створенням доступної для інших верств населення системи довгострокового кредитування житла;

- формування та дотримання державних соціальних стандартів (норм і нормативів) у сфері житлового фонду та житлово-комунального обслуговування;

- створення умов для прозорого та незалежного державного регулювання у сфері житлово-комунальних послуг, захисту прав споживачів і налагодження зворотного зв'язку із суспільством;

- забезпечення ефективного використання людських, грошових та матеріальних ресурсів у сфері житлово-комунального господарства;

- відповідальність держави (щодо управління, регулювання, стимулювання і технічної підтримки) та органів місцевого самоврядування (щодо планування розвитку житлового фонду та комунальної інфраструктури, ефективного використання майна територіальних громад) за ефективність функціонування житлово-комунального господарства;

- встановлення економічно обґрунтованих цін і тарифів за користування житлом та комунальні послуги, надання адресних субсидій окремим категоріям громадян для компенсації витрат, пов'язаних з оплатою житла та комунальних послуг;

- створення рівних умов для всіх суб'єктів господарювання і споживачів на ринку житла та житлово-комунальних послуг;

- забезпечення збалансованого розвитку енерго-, тепло-, водо-, газопостачання та водовідведення під час виконання програм житлового та промислового будівництва;

- забезпечення населення високоякісною питною водою;

- технічне переоснащення галузі на основі широкого застосування вітчизняних і зарубіжних науково-технічних досягнень, зокрема в енерго- та ресурсозбереженні, впровадження екологічно чистих технологій;

- стимулювання будівництва шляхом зняття адміністративних бар'єрів та розвитку конкуренції на ринку будівельних матеріалів;

- розвиток публічно-приватного партнерства у сфері будівництва та реконструкції житлового фонду і комунальної інфраструктури;

- гласність, громадський контроль, прозорість та участь громадян у прийнятті рішень з питань реформування та розвитку житлово-комунального господарства, інформування населення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень щодо основних принципів та завдань державної політики у сфері житлово-комунального господарства;

- створення рівних умов для всіх суб'єктів підприємницької діяльності у сфері житлово-комунального господарства, забезпечення рівних умов для всіх інвесторів [50, c. 20].

Відповідно, до головних функцій державного управління відносяться такі:

- підготовка пропозицій щодо формування державної політики;

- нормативно-правове забезпечення, проведення моніторингу;

- ліцензування певних видів господарської діяльності;

- організація та виконання робіт зі стандартизації в сфері житлово-комунального господарства;

- координація діяльності місцевих органів виконавчої влади;

- розроблення типових договорів;

- забезпечення контролю за дотриманням виконавцями/виробниками вимог стандартів тощо.

Державне регулювання житлово-комунального господарства базується на основних засобах впливу на ринок, таких як:

- законодавчі акти;

- прогнози розвитку національної економіки;

- цільові комплексні програми;

- державні замовлення і державні контракти;

- державні інвестиції;

- державні і місцеві бюджети;

- бюджетні дотації, субсидії;

- податки й податкові пільги;

- державні кредити;

- державні резерви;

- соціально-економічні нормативи;

- галузеві загальнодержавні норми і стандарти;

- норми амортизації;

- системи фіксованих граничних і вільних цін;

- індексування цін;

- встановлення єдиної тарифної системи та ін. [59, c. 94].

Отож, розглянувши особливості функціонування житлово-комунального господарства України та мету і завдання державного регулювання у цій сфері, варто розглянути закономірності організації вітчизняної системи управління житлово-комунальним господарством.

1.2 Закономірності організації вітчизняної системи управління житлово-комунальним господарством

Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України, в яких закладені правові основи їх взаємовідносин як господарюючих суб'єктів із зовнішнім середовищем в ринкових умовах господарювання. До складу цих законів відносяться:

- Конституція України;

- Житловий кодекс України;

- Цивільний кодекс України;

- Кодекс про адміністративні правопорушення;

- закони України: ,,Про місцеві державні адміністрації ", ,,Про місцеве самоврядування в Україні", ,,Про оренду державного та комунального майна";

- Укази Президента України;

- постановах Кабінету Міністрів України та ін.

Таким чином, у сучасний період існує досить велика кількість нормативно-правових актів, які як безпосередньо регулюють здійснення державного управління у сфері житлово-комунального господарства, так і опосередковано торкаються цього питання. Крім того багато законодавчих актів знаходиться на стадії розгляду або їх проекти відхилено [56, c.70].

Аналіз діючого законодавства з даного питання показав, що більшість нормативно-правових актів присвячена вирішенню поточних проблем галузі, а саме вирішенню питань регулювання тарифів, соціального захисту населення, реструктуризації боргів тощо. У той же час, конкретно питанням реформування житлово-комунального господарства концептуального характеру присвячена невелика кількість правових актів.

У діючому законодавстві нечітко визначена компетенція усіх суб'єктів у сфері управління житлово-комунальним господарством, не сформульовані пріоритетні напрямки державної політики та завдання щодо її реалізації. Це не дозволяє повною мірою реалізувати завдання щодо реформування житлово-комунального господарства.

В умовах існуючого нечіткого розмежування повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування неможливо забезпечити і ефективне державне регулювання процесів реформування на підприємствах житлово-комунального господарства , а саме на суб'єктах природних монополій тощо.

Аналіз показав, що має місце і суперечність положень чинних законодавчих актів із Конституцією України стосовно суб'єктів права комунальної власності. Досі не розробленими залишаються базові закони по підгалузях житлово-комунального господарства та ряд нормативних актів, спрямованих на стабілізацію фінансового стану підприємств галузі.

Спеціальні правові та організаційні засади управління житлово-комунальним господарством закріплено в низці актів, серед яких головними є закони України:

- ,,Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004 - 2010 роки " [36];

- ,, Про Загальнодержавну програму " Питна вода України " [35];

- ,, Про житлово-комунальні послуги " [34];

- ,, Про міський електричний транспорт " [40];

- ,, Про питну воду та питне водопостачання " [44];

- ,, Про теплопостачання " [47];

- ,, Про благоустрій населених пунктів " [31];

- ,, Про ОСББ" [42];

- ,, Про енергозбереження " [33];

- ,, Про електроенергетику " [32];

- ,,Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду " [38]та інші закони.

З 1 січня 2010 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України ,,Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки", прийнятий 11 червня 2009 року Верховною Радою України, яким затверджено ,,Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки " [36].

Варто зазначити, що ціль Програми полягає у визначенні принципів реалізації державної політики реформування житлово-комунального господарства, здійснення заходів з підвищення ефективності й надійності його функціонування, забезпечення стійкого розвитку для задоволення потреб населення й господарського комплексу в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів.

Відповідно до Програми реформування галузі здійснюється шляхом формування відповідно до вимог світових стандартів ринку житла, впровадження недискримінаційних економічних відносин, між суб'єктами ринку й державою з поступовим обмеженням функцій держави як суб'єкта ведення господарства й посиленням його впливу на формування ринкової інфраструктури, що передбачає:

- проведення взаємоузгодженої тарифної, інвестиційної політики й політики в сфері розвитку внутрішнього ринку;

- реалізацію ефективної антимонопольної політики й здійснення інституціональних перетворень на ринку житла й житлово-комунальних послуг, спрямованих на розвиток ринкових відносин і конкуренції;

- стимулювання інноваційної, інвестиційної й енергозберігаючої активності суб'єктів ведення господарства;

- підвищення енергоефективності галузі шляхом зменшення обсягів втрат паливно-енергетичних ресурсів, зниження енергоємності виробництва окремих видів продукції (послуг);

- розробку прозорого механізму формування цін і тарифів на продукцію й послуги підприємств, які здійснюють діяльність у житлово-комунальній сфері.

Основними завданнями Програми є:

– розвиток державного регулювання діяльності природних монополій на ринку комунальних послуг;

– формування державної житлової політики, створення розвинутої конкурентного середовища на ринку обслуговування житла;

– забезпечення беззбиткового функціонування підприємств житлово-комунального господарства;

– технічне переоснащення житлово-комунального господарства, скорочення питомих показників використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво послуг, у тому числі створення діючого й прозорого механізму стимулювання використання альтернативних джерел енергії й видів палива;