Кілька важливих уточнень запропоновано щодо процедури експертизи цінності документів з метою активізації залучення до НАФ архівних документів, що перебувають у приватній власності. Зроблено рухомою часову межу, за якою власники архівних документів зобов'язані подавати їх на експертизу. Цей термін - 50 років від моменту створення документів - обрано не випадково, він збігається із строком у визначенні поняття антикваріату щодо культурних цінностей. Водночас зафіксовано статус документів НАФ як пам'яток культури, що сприятиме зняттю проблем у застосуванні пам'яткоохоронного законодавства щодо документальної культурно-історичної спадщини.

У чинному архівному Законі не визначено статусу державних архівних установ щодо документів, які належать державі й зберігаються у їхніх сховищах. Можливість різних інтерпретацій у цьому відношенні запропоновано усунути введенням норми про те, що ці документи передані державою архівам в оперативне управління.

Іншим напрямком удосконалення архівної правової бази є внесення змін та доповнень до інших законів, що тією чи іншою мірою стосуються архівної справи. Наприклад, посилення дієвості приписів архівних органів має забезпечити внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення; матеріально-фінансовий стан архівів можливо поліпшити внесенням змін до законів з питань фінансування, оподаткування та інших.

Ще один шлях - ініціювання розроблення і прийняття більш широкого Закону, який би охоплював більшість правових проблем галузі, - Закону про архівну справу. Видається необхідним також законодавчо впорядкувати питання документування управлінської діяльності. Це питання назріло, адже архівна стадія життя документа врегульована саме законом. Законодавчо регламентовані й окремі спеціальні системи документування.

Плідною для архівістів може стати й участь у підготовці чи вдосконаленні інших законів у частинах, що стосуються архівів. Це дозволить уникати колізій законів або затвердження таких норм, які неможливо реалізувати. На жаль, на практиці законопроекти не завжди погоджуються з усіма заінтересованими органами. Так, неучасть архівістів у формуванні нової редакції Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу" призвела до того, що визначення вжитого в ньому терміна "бібліотека" фактично нічим не відрізняється від визначення архіву ("інформаційний, культурний, освітній заклад, що має упорядкований фонд документів і надає їх у тимчасове користування фізичним та юридичним особам").

Безперечно, має продовжуватися і навіть активізуватися створення Держкомархівом підзаконних нормативних актів, у тому числі спільно з іншими центральними органами виконавчої влади. Систематичний контроль за виконанням актів законодавства, який у межах своїх повноважень здійснює Держкомархів, не лише забезпечує належну реалізацію їх норм, а й дає інформацію про недостатність, застарілість окремих норм, прогалини у правовому полі.

Чимало правових проблем щодо архівної справи потребують науково- теоретичного розроблення. Серед них першочерговими є проблеми майнових відносин на документи НАФ. У зв'язку з цим архівна наука повинна прискорити пошук критеріїв і методики грошової оцінки архівних документів. Розроблення такого синтезуючого нормативного акта, як Основні правила роботи держархівів, гальмується через затримку відповіді архівознавців на запитання щодо класифікації документів НАФ. Досі не знайдено позитивного рішення у методиці визначення нормативів кадрового забезпечення державних архівів. Потребує оновлення в сучасних умовах теорія експертизи цінності документів. Взагалі ще навіть не усвідомлюється необхідність розроблення загальної теорії Національного архівного фонду.

Активніше має провадитися нормотворча робота на місцях, адже місцеві державні архівні установи є в нас структурами органів виконавчої влади. На основі й на виконання нормативних актів вищих органів вони повинні приймати рішення про включення певних юридичних осіб до числа джерел комплектування, про терміни зберігання документів НАФ у низових державних архівних установах, про порядок користування документами, про визначення цін на платні послуги тощо.

Нормотворчою роботою в органах виконавчої влади і, зокрема, в архівних органах повинні займатися висококваліфіковані фахівці, здатні узагальнювати й аналізувати практику діяльності об'єктів управління в певній галузі, моделювати правовідносини, що мають бути врегульовані, і подавати зміст такого регулювання відповідно до вимог нормотворчої техніки, лексики та стилістики. Експертизу розроблюваних проектів нормативно-правових актів здійснює відомча юридична служба. Але її завдання в цій справі не можуть обмежуватися лише експертизою готових проектів. Вона має систематизувати галузеве законодавство, виконувати аналітичні, координаційні, прогнозні функції.

Іншим аспектом розвитку архівного права є забезпечення дотримання встановлених норм усіма суб'єктами права. Особливу роль у цьому має відігравати правова освіта архівістів, набуття ними вміння користуватися нормативно-правовими актами і використовувати їх положення в практичній діяльності. Вивчення історії та теорії архівного права, засвоєння елементів нормотворчої техніки мають стати обов'язковими складовими підготовки сучасних архівістів у вищій школі. Адже їм - не лише виконувати норми цього права, а й розвивати його. Ці питання мають бути враховані також у програмах післядипломної освіти архівних працівників.

1.2 Історія виникнення архівного відділу виконавчого комітету Кременчуцької міської ради

Розвиток архівної справи в місті Кременчуці поділяється на три етапи: довоєнний (1933-1941), 1943-1991, періоду незалежності.

Декретом 1918 року документи відомчих архівів, державних установ і архіви приватних осіб були визначені як державна власність. Заборонялось знищення документів, і для їх зберігання створювалися державні архіви.

До Великої Вітчизняної війни в місті було створено і працювали два архіви: Кременчуцький державний історичний архів (діяв він з 1932 по 1941 рік) і Кременчуцький державний міський архів (роки його діяльності - 1933-1941).

Історичний архів був розташований в колишній Хоральній синагозі по вул. Червоноармійській, 29, а державний міський архів - у приміщенні міської ради по вул. Леніна, 48. Штатних працівників історичного архіву було 16, міського - 2.

У Кременчуцькому державному історичному архіві на початок війни на зберіганні були документи з 1648 року по 1940 рік з загальною кількістю фондів -- 1753, одиниць зберігання -- 487636, а також книжковий фонд бібліотеки закритого типу кількістю 15000 книг.

Дореволюційних фондів було 145, з яких 100 фондів „Церкви”, решта 45 -- фонди різних дореволюційних установ, підприємств міста.

Актуальні фонди:

- Кременчугская уездная управа;

- Кременчугская городская Дума;

- Кременчугское жандармское управление;

- Ревком.

Газетний фонд складався із 36 комплектів місцевих газет Кременчуччини -- 6848 примірників.

У міському архіві зберігалося 17150 справ про діяльність підприємств, установ, організацій міста і району.

У різні роки працювали сумлінно, зберігаючи культурну спадщину кременчужан, архівісти Могилевський М.М., Павленкова В.П., Турчина Є.С., Намінас О.П., Степанченко, Шатохіна (в архіві залишилися лише такі дані про них).

Актами засвідчено, що документні матеріали Кременчуцьких державного історичного і міського архівів були знищені, спалені німецькими військами при відступі за 4 дні до звільнення міста 25 вересня 1943 року.

І тільки 50 фондів, 20000 одиниць зберігання залишилися для наступних поколінь; вони були евакуйовані в м. Шадринськ Курганської області, після звільнення Полтавщини повернені, але вже не в Кременчуцький історичний архів, а до фондів Держархіву Полтавської області.

З 1943 до 1963 року міський архів обслуговував місто і район, працював з усіма підприємствами, установами та організаціями міста і Кременчуцького району. Фонди поповнювалися документами з основної діяльності, з яких найповнішими і найцікавішими є:

1. Управління головного архітектора виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради депутатів трудящих (Ф. 136 з 1944 року);

2. Виконавчий комітет Кременчуцької міської Ради (Ф. 1 з 1953 року);

3. Крюківський машинобудівний технікум управління кадрів і учбових закладів Міністерства важкого, енергетичного і транспортного машинобудування СРСР. (Ф. 69 з 1944 року);

4. Міський відділ охорони здоров'я виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради депутатів трудящих. (Ф. 12 з 1943 року);

5. Кременчуцьке середнє професійно-технічне училище № 6 ім.М.С.Новохатька. (Ф. 237 з 1945 року);

6. Кременчуцька міська прокуратура. (Ф. 148 з 1948 року).

Завідуючими міським архівом з 1947 по 1957 рік були: Скляр Марія Іванівна, Передерій Н.Є., Князєва. Артюхова Галина Іванівна працювала на цій посаді з 1957 по 1972 рік.

Архів розташовувався за адресою вул. Пушкіна, 49, а з 1963 року він зайняв своє нинішнє приміщення у центрі міста по вулиці Жовтневій, 27.

У 60 - 80 роки у міському архіві з'явилися такі нові фонди, як :

1.Дирекція будівництва нафтопереробного заводу. (Ф.Р-8985 з 1959року);

2. Кременчуцьке льотне училище. (Ф.Р-8781 з 1960 року);

3.Дирекція будівництва заводу литва і штамповок. (Ф.Р-8984 з 1962року);

4.Всесоюзний науково-дослідний проектно-технологічний інститут вагонобудування. (Ф.Р-8976 з 1965 року);

5. Кременчуцький завод технічного вуглецю. (Ф.Р-8971 з 1966 року).

Вони і досі є актуальними, відображають значні успіхи Кременчука як в історії України, так і близького та далекого зарубіжжя.

Цей період відзначився стабільністю і роботою на перспективу.

У 1968 році рішенням від 05.03.1968 № 106 створюється госпрозрахун-кова група у складі 10 осіб для науково-технічного опрацювання документів.

З 1972 по 1995 рік беззмінним керівником архіву була Шаблій Людмила Миколаївна. За роки її роботи фонди зросли до 45117 од. зберігання, активно використовувалися дослідниками. Систематично велася робота в низових ланках -- в архівних підрозділах підприємств, установ та організацій міста.

У період незалежності архіву, як і всій державі, довелося і створювати нові фонди, бо з'явилися нові установи і підприємства, і долати проблеми, і створювати відповідні умови збереженості документів, інформатизації архівної справи, а також відповідно до вимог часу створювати ще один архів у місті -- Трудовий -- для зберігання і використання документів з особового складу ліквідованих підприємств, установ та організацій на території міста, у ньому налічується 705 фондів (26660 од. зберігання); за 2008 рік надано 5013 довідок, необхідних для забезпечення законних інтересів громадян.

Були створені фонди особового походження, які дуже цінуються і архівістами, і науковцями. Це такі фонди:

· «Євселевський Лев Ісаакович -- доктор історичних наук, краєзнавець»;

· «Твердохліб Микола Федорович -- кандидат технічних наук» (Ф. 243);

· «Заслужені люди міста Кременчука»(Ф. 234);

· «Письменник Григорій Михайлович Терещенко» (Ф. 170).

Прийнятий у грудні 1993 року Верховною Радою Закон України „Про Національний фонд та архівні установи” з наступними змінами відіграв значну роль у законодавчому забезпеченні архівної справи, відкритості і доступності архівів, їх динамічному поповненні новими документами, більш широкому задоволенні потреб громадян і держави в архівній інформації, а також у піднесенні суспільного престижу архівної справи та піднятті іміджу архівістів, наданні їм соціальних гарантій.