Державний вищий навчальний заклад

Запорізький національний університет

міністерства освіти і науки, молоді та спорту україни

кафедра філософії

Формування правосвідомості громадян України та проблеми її деформації в процесі побудови правової держави

Запоріжжя 2011

Зміст

Вступ

1. Поняття, сутність та основні ознаки правосвідомості як філософсько-правового феномену

2. Деформація правосвідомості як передумова зловживання правом

3. Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Сьогодні Україна перебуває в процесі розвитку та становлення багатьох соціальних інститутів, кожен із яких має правові аспекти та проекції. Йдеться про земельні, адміністративні, цивільно-правові чи трудові відносини, відносини у сфері підприємницької діяльності - у кожному випадку успішне становлення та функціонування цих інститутів пов'язане із масовою та індивідуальною правосвідомістю.

Актуальність підвищення рівня правосвідомості громадян України закріплена законодавчо, зокрема у Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів в Україні, Дисциплінарному статуті прокуратури України, Програмі правової освіти населення України. Існує низка всеукраїнських емпіричних досліджень цієї проблематики.

Правосвідомість сучасного українського суспільства формувалась протягом усієї історії України, трансформуючись та вбираючи особливості кожної з епох, політичних режимів та економічних устроїв. Значний вплив має проблемна спадщина, що отримала Україна від колишнього Радянського Союзу, коли діяла неефективна, репресивна та непрозора система правоохоронних органів, адміністративної та судової влади, поширеним було нівелювання закону, існувала подвійна система моралі, нехтування людиною як індивідуальністю. Суспільна свідомість зазнала деформацій, які сьогодні підсилюються та видозмінюються через глибоку ураженість усіх сфер суспільства корупцією, порушеннями закону (в тому числі основного закону країни), відсутністю чіткої та систематизованої законодавчої бази. Жорстка і часто неетична політична конкуренція ставить під удар сакральні для патерналістськоі масової свідомості інститути держави, парламентаризму, Президента, судової влади, прокуратури та правоохоронних органів. Дедалі більше спостерігається розрив між задекларованими нормами і реальним їхнім застосуванням. Використання права зводиться лише до майстерності та вміння його подати у вигідному для себе світлі.

Все це породжує суспільну депресію, апатію та цинізм, що руйнують все суспільство, адже розвиток та процвітання правової держави неможливі без високого рівня правосвідомості громадян, незалежно від їхнього соціального статусу.

Актуальність цієї проблеми підтверджується фактом корінної кількісної і якісної зміни структури й характеру злочинності в суспільстві. Зсув структури злочинності в Україні у бік більш тяжких і соціально небезпечних правопорушень, зростання наркоманії серед молоді, формування кримінальної молодіжної субкультури не тільки ускладнюють реалізацію методично й психологічно вірних заходів щодо профілактики та боротьби із правопорушеннями, але й споконвічно сприяють поширенню правового нігілізму.

За сучасних умов розвитку українського суспільства правосвідомість - це насамперед нове правове мислення, компонент нової правової і загальної культури людини і суспільства, що охоплює майже всю систему уявлень, знань, ідей, оцінок, почуттів людини та окремих соціальних груп про нове право, законодавчі акти, про практику реалізації правових норм, правомірність або протиправність тих чи інших вчинків, рішень тощо. Тобто за допомогою правосвідомості здійснюється взаємодія людини із законом, правом, а через них - з економікою, політикою, умовами життя, побутом тощо. До правосвідомості входить також і ставлення громадян до органів внутрішніх справ, діяльності міліції, судів, юридичних процедур, дотримання громадянами юридичних приписів.

Проблема правової свідомості, дослідження її поняття, особливостей, сутності, змісту й значення в житті окремої людини й суспільства в цілому постійно перебуває в центрі уваги багатьох визначних учених у сфері філософії, соціології, психології, педагогіки, права тощо. Це обумовлено тим, що правосвідомість як одна з форм суспільної свідомості виконує надзвичайно важливі функції й завдання, є необхідним елементом досягнення соціально значимих цілей як у правовідносинах, так і у всієї сукупності суспільних відносин. Правосвідомість формує самобутню картину самоусвідомлення народу, що відбиває характер кожної держави.

Дослідженнями сутності й структури правової свідомості, основних тенденцій її формування займалися М. А. Алемаскін, П.П. Баранов, К.Т. Бєльсь-кий, Г. Г. Бочкарьова, В. А. Васильєв, Ю. О. Васильєва, М. Л. Гайнер, О.О.Лукашева, А.І.Міллер, А.В. Міцкевич, І.А. Невський, Ю.І. Новик, В.М'.' Потопейко, О. В. Пристанська, І.П. Разумовський, А. Р. Ратінов, М.А. Рейснер, В.П. Сальников, В.А. Сапун, Н.Я. Соколов, В.А. Сирцев, Г. Е. М. Яковлев та ін.

1. Поняття та сутність правосвідомості як філософсько-правового феномену

Під час становлення демократичного суспільства існує необхідність сформувати нову парадигму правосвідомості у всіх громадян і особливо у представників правоохоронних органів. На формування правосвідомості особистості найбільш ефективно впливає правове виховання населення. За сучасних умов воно полягає в цілеспрямованому формуванні певної системи правових знань, умінь, навичок правового мислення, правових почуттів, які регулюються правом і охороняються Конституцією України.

Філософією права загальновизнано, що норми закону є правовими лише за умови, коли вони виражають сутність права, а саме: принципи справедливості і гуманізму, визнають людину вищою цінністю, а також закріплюють гарантії її прав та свобод. Сучасна філософія права відмовилася від формально-догматичного розуміння правосвідомості, правопорядку і перейшла до визначення цих понять з огляду на нове правознавство.

Проте, ця проблема не є новою. Російський філософ І. А. Ільїн ще на початку XX ст. констатує сучасну йому «глибоку хворобу правосвідомості» і пише про правову трагікомедію: «потворна, перекручена правосвідомість залишається правосвідомістю, але перекручує свій зміст; вона звертається до ідеї права, але бере від неї лише схему, користується нею по-своєму, зловживає нею і наповнює її негідним, збоченим змістом; виникає неправове право, яке, однак, іменується «правом» і видається за право, компрометуючи у свідомості людей саму ідею і підриваючи віру в неї» [7].

Ці слова дуже влучно характеризують сьогодення України, яке вимагає різких зрушень та змін, особливо у правовій сфері, тому актуальним є дослідження рівня правосвідомості населення сучасної України, діагностика її деформацій у окремих соціально-професійних та вікових групах та прогнозування наступної динаміки.

Дослідження поняття правосвідомість доцільно було б розпочати із з'ясування того, що являє собою свідомість взагалі і як проявляються різні її аспекти. Свідомість людини складне і багатогранне явище, закони функціонування якого цікавлять багато наук, зокрема психологію, філософію та соціологію, адже неможливо вивчати людину та її життя в соціумі без вивчення мотивів і установок, що народжуються у свідомості та визначають в подальшому соціальну поведінку.

У психології свідомість розглядається як форма відображення дійсності, але це не просто дзеркало, що копіює навколишнє середовище, а узагальнена, суб'єктивна модель оточуючого світу.

Виділяють низку елементів, що виконуючи свою певну функцію складають в єдине ціле модель навколишнього світу (аналізуючи їх, ми з'ясуємо закономірності процесу відображення правової сфери у правосвідомості індивідів);

Пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, мислення, пам'ять). Індивіди, живучи в соціумі, неодмінно беруть участь в усіх сферах його життя, черпаючи і засвоюючи інформацію про найрізноманітніші його аспекти. Будучи споживачем продукції, найманим працівником чи роботодавцем, студентом чи пенсіонером, ми стикаємося з проблемами, що потребують правового втручання задля захисту своїх прав та інтересів. Із засобів масової інформації, наукової літератури, від друзів та знайомих ми отримуємо правові знання, не завжди навіть це усвідомлюючи. Цей багаж, поєднаний з повсякденним досвідом, становить когнітивний аспект правосвідомості.

Оціночне ставлення людини до оточуючого світу. Пізнаючи правову реальність чи то себе в ній, ми неодмінно сприймаємо це через призму емоцій та почуттів, що впливають на нашу поведінку, тобто кожна людина по-своєму сприймає і суб'єктивно інтерпретує об'єктивну правову дійсність. За допомогою креативної (творчої) складової свідомість перетворює знання за допомогою мислення, уявлення в якісно нові, суб'єктивні. Не існує, напевно, двох людей, які б однаково сприймали одну і ту саму інформацію, в тому числі правову, адже в силу досвіду та індивідуальних якостей у свідомості кожного створюється оригінальна, самостійна картина об'єктивного світу. 3. Формування цілей діяльності. У свідомості формуються та осмислюються потреби й інтереси індивіда, формуються установки, що стають передумовою цілеспрямованої діяльності.

Отже, правосвідомість, якщо аналізувати її з погляду психології, являє собою сукупність переосмислених знань про правове середовище, емоційне ставлення до нього, що разом з пам'яттю про минуле і уявленням про майбутнє формують цілі діяльності індивіда.

Свідомість породжується і визначається матеріальним світом, а пізніше починає активно впливати на нього. Найвищим рівнем розвитку свідомості є самосвідомість, що означає розуміння індивідом самого себе на відміну від інших і світу взагалі, усвідомлення свого соціального статусу. Протилежним поняттям є несвідоме або підсвідоме, що використовується для характеристики психічних процесів, які протікають без відображення їх у свідомості і без свідомого керування.

Якщо виходити з того, що правова свідомість - це зріз свідомості, то чи можемо ми говорити про правову підсвідомість, що визначає спрямованість індивідів у правовому полі? Російський правознавець та історик Рейснер М. А. (1868-1928) після революції намагався розвинути вчення З.Фрейда як доповнення до радянського права. Крім правової свідомості, професор Рейснер розглядав і правову підсвідомість, але успіхів у цьому напрямку йому досягти не вдалось.

Під час аналізу правосвідомості як соціологічної категорії необхідним є врахування психологічних аспектів, адже стан правосвідомості є сполучною ланкою між свідомістю як процесом відображення суспільної дійсності і практичною діяльністю людей у сфері функціонування права. Емоційне ставлення до правових норм (схвалення, неприйняття, гнів) має значний вплив на мотивацію щодо порушення чи дотримання закону.