До характерних ознак правової свідомості взагалі й українського суспільства зокрема варто віднести наступні:

- тільки для правосвідомості основним об'єктом відображення є право, юридична дійсність. Звичайно, правові явища відбиваються й іншими формами суспільної свідомості (наприклад, політичними, моральними, релігійними), але для них вони не є головним об'єктом пізнання;

- правова свідомість не тільки відбиває юридичну реальність, але й досить активно вторгається в неї, змінює, розвиває, удосконалює. У результаті цього виникають правові теорії, навчання, концепції, погляди;

- за змістом правова свідомість є специфічним духовним феноменом.

- тому що вона утворена із правових поглядів, ідей, теорій, концепцій, настроїв, переживань, установок, імпульсів, вольових актів, успадкувань тощо;

- правосвідомість має таку властивість, як нормативність. «Важливо, - пише О.О. Лукашева, - наявність у свідомості ідеї законності, що дає загальну нормативно-правову орієнтацію індивіда» [12].

Правова свідомість є специфічною формою суспільної свідомості, а саме, нормативним осмисленням, усвідомленням соціально-правової дійсності, суспільних явищ. Правосвідомість - це правові уявлення й правові почуття загального характеру, що мають нормативне значення для повсякденної поведінки людей.

Для належної правової свідомості характерне визнання культурних цінностей, принципової неможливості життєдіяльності будь-якої соціальної спільності без такого найважливішого соціального регулятора, як нормативна система - право, мораль, релігія, звичай, традиція тощо. Усі регулятори перебувають у такому тісному взаємозв'язку, що складно навіть провести грань між ними. Часом важко знайти відмінності між гносеологічною, регулятивною, ідеологічною, виховною й іншими функціями правосвідомості від відповідних функцій суспільної свідомості та моралі. Але грань проходить і проходить вона в анафазі функціональної ролі форм суспільної свідомості, без якої неможливо зрозуміти їхній зміст і закономірності розвитку.

Причому усвідомлення необхідності дотримання приписів норм права, а також розуміння й прийняття загальної мети права, правових ідеалів, активна співучасть із іншими в житті суспільства, «відчування» себе самодостатньою особистістю - це прояв позитивного правового менталітету особистості.

Правосвідомість індивіда формується й змінюється під впливом множини чинників, які нерідко сприяють її деформації. Такими зовнішніми факторами є економічна нестабільність, зниження рівня життя, що обов'язково тягне за собою соціальне розшарування суспільства й загострення проблеми виживання, а це призводить до неконструктивної агресії та духовної деградації особистості. Внутрішніх (або психологічних) чинників є два: незадоволені просоціальні потреби, що створюють внутрішній конфлікт особистості і призводять до появи деформованих і аномальних потреб; наявність асоціальних засобів і шляхів задоволення потреб і їх позбавлення.

Деформована правосвідомість є нині однією з основних причин злочинів і адміністративних проступків, прийняття неефективних рішень, порушення законності, формалізму та бюрократизму. Небезпечним наслідком деформації правосвідомості є і зловживання правом, яке надто складно виявити через його зовнішню подібність до правомірної поведінки. Зрозуміло, що всі ці обставини не сприяють утвердженню ідеалів правової держави. Є ще одна серйозна перешкода на шляху побудови правової держави, на якій акцентували увагу політико-правові мислителі ще на початку XX століття, ідеї котрих, як бачимо, актуальні й нині. Так, видатний історик і юрист С Котляревський, який доводив, що держава не може стати цілковито правовою, брав до уваги не лише низький рівень правосвідомості і правової культури населення. Вирішальне значення він надавав інстинкту політичного самозбереження, що властивий будь-якій життєздатній державі незалежно від форми правління.

Перелік використаних джерел

1. Бойтіязов Р. С. Духовно-культурологический подход к правосознанию и праву // Новая правовая мысль. - 2003. - №1. - Режим доступу до журн.: http://www.law.edu.ru/article/article.asp?articleID= 1214047

2. Бура Н.А. Функции общественного правосознания. - К.: Наук. Думка, 1986. - 85 с.