Розділ 2. Особливості адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності фізичної особи в адміністративному процесі 2.1 Фізична особа як суб'єкт адміністративного процесу, права та обов'язки Відсутність в Україні сталого і багаторічного досвіду формування й застосування адміністративних процесуальних норм, повноцінної мережі адміністративних судів зрештою зумовили хибний розвиток адміністративної процесуальної науки, її абстрагованість і прийнятність для потреб спеціалізованого судового захисту публічних прав, свобод, інтересів фізичних осіб. Тому наразі нагальним залишається ґрунтовне розкриття сутності, закономірностей, особливостей новітнього адміністративного процесу. Більше того, практика здійснення адміністративного судочинства потребує висвітлення закономірностей адміністративного процесу в контексті запровадження в Україні верховенства права, набуття нею статусу учасника європейської спільноти, необхідності формулювання однозначних відповідей на запитання, що постали під час застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України. Цінним, на нашу думку, є чи не перше в сучасній адміністративно-правовій науці обґрунтування існування публічно-правових відносин між фізичними особами. Такий аналіз зроблено як на основі національного адміністративного законодавства, так і праць видатних адміністративістів - А. Єлістратова, М. Карадже-Іскрова, Г. Петрова, К. Бєльського. Унаслідок обґрунтування існування таких правовідносин зроблено висновок, що визнання публічно-правових відносин між фізичними особами для сучасної практики національного адміністративного судочинства й розкриття сутності адміністративного процесу України має принципове значення, оскільки забезпечує найповніше здійснення завдання адміністративної юстиції й адміністративного судочинства - "захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин" (ч.1 ст.2 КАС України). Отже, суб'єктом адміністративного процесу є будь-яка фізична особа, яка згідно з чинним законодавством наділена обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-процесуальних відносин і володіє при цьому відповідною правосуб'єктністю. Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність - заснована на адміністративно-процесуальних нормах здатність особи бути суб'єктом адміністративного процесу. Включає в себе адміністративно-процесуальну правоздатність та адміністративно-процесуальну дієздатність. Адміністративно-процесуальна правоздатність - здатність особи мати в силу адміністративно-процесуальних норм суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Адміністративно-процесуальна дієздатність - здатність особи, встановлена адміністративно-процесуальними нормами, своїми діями реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки в адміністративному процесі. Фізичні особи завжди мають адміністративну процесуальну правоздатність, але реалізувати свої процесуальні права і обов'язки може не кожна фізична особа. Так, інтереси фізичних осіб, які не досягли повноліття, а також інтереси фізичних осіб, визнаних судом недієздатними, як сторони або третьої особи представляють у суді їх законні представники. Самостійно такі особи не можуть звертатися до адміністративного суду і брати участь в адміністративному процесі. До досягнення повноліття фізичні особи можуть самостійно реалізувати свої процесуальні права і обов'язки в суперечках з приводу публічно-правових відносин, в яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь. Адміністративна процесуальна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті. Адміністративна процесуальна дієздатність фізичної особи за загальним правилом виникає в день досягнення повноліття (вісімнадцяти років) і припиняється в момент її смерті. Адміністративна процесуальна дієздатність повнолітньої фізичної особи припиняється також у разі визнання її недієздатною - з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Адміністративна процесуальна дієздатність для неповнолітньої фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може виникати і раніше - з досягненням віку, з якого вона може особисто брати участь в певних публічно-правових відносинах, - в адміністративній справі, що виникла з цих відносин. Однак в таких справах суд може (як за клопотанням, так і за власною ініціативою) залучити до участі у справі законного представника неповнолітньої особи з метою кращого захисту її інтересів. У разі подання до суду позовної заяви (чи іншої заяви, скарги) особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, суд виносить ухвалу про її повернення (пункт 3 частини третьої статті 108 КАСУ), а якщо провадження у справі було відкрито - визначення про залишення заяви (скарги) без розгляду (пункт 1 частини першої статті 155 Кодексу). Якщо фізична особа в ході здійснення втратила адміністративну процесуальну дієздатність у зв'язку з визнанням її недієздатною, суд повинен залучити її законного представника. Таким чином, фізична особа як суб'єкт адміністративного процесу це носій (потенційний або реальний) прав та обов'язків у адміністративних процесуальних відносинах з приводу відправлення правосуддя адміністративними судами, здатний змінити процесуальними діями стадії судочинства і його завершення. Суб'єктом адміністративного процесу постає особа, здатна вступати у такі відносини, реалізовувати вказані права та виконувати обов'язки, які суттєво впливають на процесуальну діяльність суду щодо дослідження предмета публічно-правового спору. Законодавство закріплює загальні процесуальні права та обов'язки, визнаючи за фізичними особами адміністративно-процесуальну правоздатність та адміністративно-процесуальну дієздатність. 2.2 Особливості адміністративно-процесуального статусу фізичних осіб В публічно-правових відносинах часто важливий статус фізичної особи як громадянина України, іноземця чи особи без громадянства. Згідно з нормами КАС України (ст. ст.2, 17, 50, 53, 56, 65, 67, 68, 182, 183-1, 183-2, 183-3) невладні суб'єкти адміністративного судочинства - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які не є суб'єктами владних повноважень, наділені правосуб'єктністю, що дозволяє їм брати участь у адміністративному процесі в таких формах, як: 1) сторона (позивач або відповідач); 2) третя особа; 3) процесуальний представник; 4) свідок; 5) спеціаліст; 6) перекладач; 7) скаржник в апеляційному, касаційному провадженні, провадженні за винятковими обставинами; 7) заявник у провадженні за нововиявленими обставинами [21, с.150]. Розуміння сутності адміністративно-процесуального статусу громадян України випливає із адміністративно-правового статусу громадянина, який визначається як встановлені законом та іншими правовими актами права, обов'язки і відповідальність громадянина, що забезпечують його участь в управлінні державою і задоволення публічних та особистих інтересів завдяки діяльності державних органів [19, с.167]. Основою адміністративно-правового статусу громадян України є визначені Законом України "Про громадянство України" питання національного громадянства. Зокрема, цим Законом визначено, що особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України, є громадянином України. У зв'язку з цим з такими особами виникають інші за змістом правовідносини, аніж з особами, які належать до громадянства інших країн чи є особами без громадянства (наприклад, отримання паспорта громадянина України). Виділяють такі види адміністративно-процесуального статусу громадянина [1, с.91]: загальний адміністративно-процесуальний статус громадянина, характерний для всіх видів проваджень. Адміністративно-процесуальний статус громадянина характеризують виходячи із теоретичних розумінь процесуальної ролі. Зокрема, акцентується увага на місці громадянина, яке визначається законодавцем у ході здійснення адміністративно-процесуальної діяльності; особливий (спеціальний) статус, характерний для конкретних проваджень. спеціальні процесуальні ролі громадян необхідно поділяти на визначені приписами суб'єктивні процесуальні ролі, тобто такі ролі, в ході реалізації яких особа привносить у свою поведінку фактори суб'єктивного характеру; одиничний адміністративно-процесуальний статус для конкретного учасника процесу за конкретних обставин. Норми законодавства України про адміністративне судочинство наділяють громадян широким колом процесуальних прав, які умовно можна поділити на змагальні та диспозитивні. Змагальні права - це надані законом можливості брати участь у справі, доводити свою позицію перед судом та спростовувати позиції інших осіб, які беруть участь у справі. До них належать: право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; право ознайомитися з матеріалами справи; право заявляти клопотання і відводи; право залучати у процес інших осіб; право давати усні та письмові пояснення, доводи, зауваження та заперечення; право подавати докази і брати участь у їх дослідженні; право висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам; право робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень тощо. Диспозитивні права - це встановлені законом можливості особи, яка бере участь у справі, розпоряджатися своїми вимогами на свій розсуд. До диспозитивних прав, наприклад, належить право осіб оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів. Слід зазначити, що права щодо розпорядження адміністративним позовом належать лише сторонам, третім особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, їх процесуальним представниками, адже конфлікт їхніх інтересів і становить предмет розгляду та вирішення в адміністративному судочинстві. Процесуальним правам одного учасника процесу кореспондують обов'язки інших учасників, що й забезпечує об'єктивне вирішення справи в адміністративному суді. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані: добросовісно користуватись належними їм правами; вчасно надавати необхідну інформацію; з'являтися за викликом суду тощо [21, с.15]. Повноваження інших учасників судового адміністративного процесу (свідка, спеціаліста, перекладача). Це допоміжні учасники процесу, які суттєво не впливають на його перебіг, однак в силу свого призначення забезпечують його якість, повноту та об'єктивність. Своїми діями ці суб'єкти обслуговують процес та сприяють розгляду справи.