Для забезпечення належного ходу процесу вони вправі застосовувати передбачені законодавством засоби та зобов'язані з'являтися за викликом до суду і надавати у розпорядження суду всі відомі їм дані, що стосуються справи. Набуття особою адміністративно-процесуального статусу відбувається на підставі визначення її адміністративно-процесуальної правосуб'єктності - адміністративної процесуальної правоздатності та дієздатності. Щодо громадян як суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, набуття ними адміністративної процесуальної правоздатності і дієздатності означає можливість бути суб'єктом адміністративно-процесуальних правовідносин, мати відповідні процесуальні права й обов'язки, а також здатність своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов'язки [19, с.167]. Необхідно зазначити, що адміністративне законодавство передбачає можливість обмеження процесуальної правоздатності чи дієздатності (наприклад, застосування відповідних адміністративних стягнень за вчинення адміністративних проступків; існуючі обмеження в умовах надзвичайного стану та тощо). Відповідний статус громадян України в адміністративному процесі поширює на останніх певні адміністративні процедури, учасником яких із боку фізичних осіб можуть бути виключно громадяни України, або якщо для громадян України у загальноприйнятих для всіх процедурах містяться певні особливості. Наприклад, у КАС України містяться провадження, присвячені особливостям розгляду виборчих спорів, у яких за своєю природою позивачами можуть виступати виключно громадяни України, як такі, що мають виборчі права. Адміністративно-процесуальний статус громадян України має свій вияв і у відносинах з органами виконавчої влади під час прийняття управлінських рішень. Загалом реалізація відповідних прав громадянами у відносинах з органами державного управління відбувається шляхом участі у державному управлінні як безпосередньо, так і опосередковано, реалізації громадянином належних йому прав, виконання обов'язків, подання скарги, заяви та ін. [19, с.168]. Виділяють також відповідні групи адміністративно-процесуальних прав громадян [1, с.92]: залежно від стадії адміністративного процесу: права, пов'язані з можливістю порушення адміністративного процесу з ініціативи громадянина (зокрема, право на одержання конкретної інформації в компетентних органах, право на подання заяви тощо); права, пов'язані з поінформованістю громадянина про причини та цілі залучення його до адміністративного процесу, порушеного з ініціативи інших суб'єктів (дотримання правил дорожнього руху, гігієни і т. ін.). Відносні обов'язки виникають із правомірних дій, спрямованих на придбання прав і користування ними (обов'язку абітурієнта, читача бібліотеки, власника автомобіля і т.д.), і правопорушень (наприклад, сплатити штраф) [20, с.294]. Таким чином, адміністративно-процесуальний статус громадянина передбачає можливість мати права та виконувати обов'язки, а також набувати процесуальних прав та здійснювати процесуальні обов'язки в адміністративно-процесуальних правовідносинах. Іноземці, особи без громадянства, а також інші категорії осіб, які не перебувають у правовому зв'язку з державою Україна, можуть також виступати учасниками адміністративно-процесуальних правовідносин. Підтвердженням цьому є конституційне положення статті 26, згідно із яким іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються однаковими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що і громадяни України. Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" визначено правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. Цим Законом іноземців та осіб без громадянства поділено на чотири групи: які перебувають на території України на законних підставах; які постійно проживають в Україні; які тимчасово перебувають на території України; які тимчасово проживають в Україні [19, с.169]. Іноземці та особи без громадянства, як і громадяни України, несуть адміністративну відповідальність згідно з нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення, можуть бути позивачами в адміністративному судочинстві, а також брати участь у неюрисдикційних провадженнях. При цьому до цієї категорії осіб норми адміністративного законодавства встановлюють особливості реалізації ними своєї адміністративної процесуальної правосуб'єктності, що, зокрема, позначається на можливості участі в окремих видах адміністративно-процесуальних правовідносин. Наприклад, тільки до іноземців та осіб без громадянства може бути застосований такий вид заходу адміністративного примусу, як видворення, або саме з цієї підстави суб'єкт владних повноважень може звернутися до адміністративного суду. Адміністративно-процесуальний статус біженців визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зокрема, виключно така група осіб вступає у відносини з державою щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрати чи позбавлення такого статусу. У розд. ІІІ цього Закону визначено права біженців, реалізація яких відбувається також у рамках адміністративно-процесуальних правовідносин. Отже, загальний правовий статус фізичних осіб наділяє їх правами та обов'язками, які вони можуть реалізовувати в судовому адміністративному процесі. Особливий правовий статус фізичних осіб дозволяє їм брати участь у адміністративному процесі в певних формах, тобто передбачає конкретні права та обов'язки для певних груп учасників адміністративного судочинства (відображає правове становище позивача або правове становище перекладача). Одиничний правовий статус фізичної особи передбачає конкретні права та обов'язки, які приватна особа реалізує шляхом участі у правовідносинах, що складаються під час здійснення конкретного судового процесу при конкретних обставинах, що й характеризує її реальне правове становище як суб'єкта таких правовідносин. Особливість участі приватних фізичних осіб у правовідносинах, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства, полягає у такому: невладні суб'єкти беруть участь у судовому адміністративному процесі з метою захисту власних (суб'єктивних) інтересів: як публічних так і приватних; приватна особа оскаржує в адміністративному суді діяльність суб'єктів, які реалізуючи публічно-владні повноваження порушують або обмежують її права, свободи чи законні інтереси; правове становище невладних суб'єктів правовідносин у сфері адміністративного судочинства обтяжується законодавчо закріпленою можливістю (ч.2 ст.60 КАС) прокурора, з метою представництва інтересів держави, вступу за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб. У такому випадку виникає ризик подвійного тиску у правовідносинах, що складаються в процесі здійснення адміністративного судочинства, на приватну особу-позивача з боку суб'єкта владних повноважень-відповідача та прокурора [21, с.151]. Таким чином, адміністративно-процесуальний статус фізичних осіб, не наділених владними повноваженнями, характеризується сукупністю адміністративно-процесуальних прав та обов'язків, гарантій їх забезпечення, реалізація яких відбувається у рамках різних видів адміністративно-процесуальної діяльності (адміністративно-процесуальних проваджень). Ураховуючи це, адміністративне законодавство України потребує реформування з точки зору доцільності існуючого регулювання адміністративно-процесуальних правовідносин. Висновки Таким чином, адміністративний процес це врегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду і вирішення індивідуально-конкретних справ. Структура адміністративного процесу є п'ятирівневою: процесуальні дії-процесуальні етапи-процесуальні стадії-адміністративні провадження-адміністративний процес. Здійснення адміністративного процесу ґрунтується на системі принципів, до яких належать: законність; охорона інтересів держави і особи; публічність (офіційність); самостійність і незалежність у прийнятті рішень; об'єктивна (матеріальна) істина; гласність; рівність учасників процесу перед законом; швидкість та економічність; провадження процесу національною мовою; відповідальність посадових осіб. Учасником адміністративного процесу може бути тільки суб'єкт права. Класифікація лідируючих суб'єктів адміністративного процесу можлива за різними підставами. Зокрема, щодо до обсягу компетенції можна виділити суб'єктів загальної компетенції, які розглядають і вирішують адміністративні справи поряд з виконанням інших функцій, а також суб'єктів спеціальної компетенції, спеціально створених для вирішення певної категорії адміністративних справ. За порядком прийняття рішень в адміністративних справах можна виділити колегіальні органи та органи, що діють на основі єдиноначальності. І нарешті, щодо дії в просторі слід виділити суб'єктів, які здійснюють свої функції в межах певної території, в межах певної галузі, а також тих, діяльність яких носить міжгалузевий характер і не обмежується рамками територій адміністративно-територіальних одиниць в Україні. Виділимо п'ять груп суб'єктів адміністративного процесу: громадяни; виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їх апарату; об'єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб'єктність; державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами та обов'язками; інші державні органи та їх посадові особи. За характером процесуального статусу всі суб'єкти поділяються на три групи: суб'єкти, що вирішують справу; суб'єкти, щодо яких вирішується справа; допоміжні учасники процесу. До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи, до другої - практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи, до третьої - свідки, потерпілі, експерти, перекладачі, адвокати. Громадяни України є однією з найбільш численних груп суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, оскільки відносинам держави зі своїми громадянами завжди відводилось значне місце як у правовому регулюванні, так і у реальній практиці прийняття управлінських рішень. Фізична особа є суб'єктом адміністративного процесу, вона згідно з чинним законодавством наділена обсягом прав та обов'язків у сфері адміністративно-процесуальних відносин і володіє при цьому відповідною правосуб'єктністю. Адміністративно-процесуальна правосуб'єктність - заснована на адміністративно-процесуальних нормах здатність особи бути суб'єктом адміністративного процесу. Включає в себе адміністративно-процесуальну правоздатність та адміністративно-процесуальну дієздатність. Адміністративно-процесуальна правоздатність - здатність особи мати в силу адміністративно-процесуальних норм суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Адміністративно-процесуальна дієздатність - здатність особи, встановлена адміністративно-процесуальними нормами, своїми діями реалізувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки в адміністративному процесі. Фізичні особи завжди мають адміністративну процесуальну правоздатність, але реалізувати свої процесуальні права і обов'язки може не кожна фізична особа В публічно-правових відносинах часто важливий статус фізичної особи як громадянина України, іноземця чи особи без громадянства. Отже, загальний правовий статус фізичних осіб наділяє їх правами та обов'язками, які вони можуть реалізовувати в судовому адміністративному процесі. Особливий правовий статус фізичних осіб дозволяє їм брати участь у адміністративному процесі в певних формах, тобто передбачає конкретні права та обов'язки для певних груп учасників адміністративного судочинства (відображає правове становище позивача або правове становище перекладача).