З урахуванням зазначених принципів, законодавцем сформульоване визначення поняття «покарання», яке прямо закріплене в чинному Кримінальному кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 50 КК, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Проблема покарання, його поняття, зміст постійно знаходились в центрі уваги вітчизняної науки кримінального права. Стосовно поняття кримінального покарання, змісту, цілей, ознак висловлювались десятки точок зору.

Наприклад, М.Д. Шаргородський писав, що це є захід державного примусу, що застосовується тільки судовою владою до осіб, які вчинили злочин. Покарання виражає негативну оцінку злочинця і його діяння державою, полягає в позбавленні злочинця належних йому благ. Покарання має на меті попередження вчинення нових злочинів з боку осіб, які їх вчинили, та інших нестійких членів суспільства.

Саме таку точку зору визнавала більшість вчених, що покарання за своїм змістом є карою, що будь-яке покарання являє собою кару за вчинений злочин, є заходом примусу.

С.І. Демент'єв також вважає що покарання - це кара, тобто умисне заподіяння винному встановлених законом страждань і позбавлень, спеціально розрахованих на те, що він їх буде зазнавати.

М.І. Бажанов вважав, що покарання супроводжується виховними заходами при відбуванні покарання. Але вони не є ознаками покарання. Суттєвою ознакою, що забезпечує мету покарання, є кара.

Огляд кримінально-правової літератури показав, що поняття покарання використовується в різноманітних значеннях: як реакція держави на вчинений злочин; як правовий наслідок вчинення злочину; як спосіб (форма) кримінальної відповідальності; як засіб (інструмент) кримінально-правової боротьби із злочином; як кара (відплата) винному за вчинене; як форма (захід) державного примусу, що застосовується до винного; як біль (позбавлення, страждання), шкода, яка спричиняється на основі судового вироку винному у вчиненні злочину.

Під покаранням розуміють негативну оцінку злочинця і його діяння з боку держави і суспільства, захід державного примусу, що призначається від імені держави до особи, визнаної у встановленому законом порядку винною у вчиненні злочину, полягає в передбачених кримінальним законом позбавленні і обмеженні прав і свобод засудженого.

В своєму дослідженні 1989 року І.Я. Фойницький розглядав покарання як примус, що застосовується до особи, яка вчинила злочин. Даний примус може приймати різноманітні форми фізичного і психічного впливу на особу; погроза застосування здійснює психічний, а виконання - в основному фізичний вплив; але властивість примусу належить кожному покаранню. Примус це певне позбавлення або страждання; тому будь-яке покарання спрямоване проти певного блага, що належить винному. В той же час покарання - це засіб охорони системи правопорядку.

На думку A.A. Арямова, покарання як соціально-правовий феномен можна визначити таким чином - це формально визначений, процедурно обумовлений захід державного примусу, детермінований в процесі своєї реалізації змін свідомості суб'єкта, до якого він застосовується, його поведінка в суспільстві і структурно-функціональний розвиток самого суспільства. Тобто застосування покарання спрямовано на розвиток світогляду покараної особи, її відношення до держави і суспільства, та відношення держави і суспільства до неї (пряма та зворотна залежність). Подібна дихотомія визначення покарання (як кримінально-правового інституту і соціально-правового явища здатна найбільш повно розкрити його природу.

Зміст покарання полягає в тому, що його застосування є карою за вчинений злочин, в порядку обмеження правового статусу людини.

Якщо детально проаналізувати норму Кримінального кодексу України стосовно поняття покарання, то в ч. 1 ст. 50 не міститься слово «кара». Покарання розглядається як захід примусу, що застосовується до особи, яка вчинила злочин, і полягає в обмеженні прав і свобод засудженого.

На думку М.Д. Шаргородського, покарання - це позбавлення злочинця належних йому благ, виражає негативну оцінку особи і його діяння державою. Особі, щодо якої застосовується покарання, неминуче спричиняються певні страждання.

Характеризуючи поняття покарання дане в ч. 1 ст. 50 КК, бачимо, що у визначенні покарання не зазначається, що це є кара за вчинений злочин. Хоча в ч. 2 ст. 50 КК сформульовано, що метою покарання є не тільки кара. Деякі вчені вважають, що «покарання» і «кара» є синонімами. А визначення покарання як заходу державного примусу вказує на ознаки. І.С. Ной визначав покарання як захід примусу, пов'язаний з кримінальною карою.

Точка зору В.К. Дуюнова є категоричною, вчений вказує, що кримінальне покарання за своїм змістом являє собою не примус, а кару. Кара - це засудження, докір винному за вчинене, тобто кримінальне покарання - це зовнішній прояв кари (засудження, докору), одна із форм, в яких кара реалізується. Кара - це сутність, внутрішній зміст кримінального покарання, останнє призначено бути формою карального впливу на винного з метою виправлення засудженого, попередження нових злочинів.

Відомий вчений A.A. Піонтковський зазначав, що будь-яке покарання являє собою кару за вчинений злочин, так як за своїм змістом завжди пов'язане з спричиненням засудженому за вироком суду певних страждань. Кара - це необхідна властивість будь-якого покарання.

Дослідження та аналіз поняття покарання, його юридичної природи є важливим, оскільки без нього неможливо усвідомити зміст, спрямованість, мету, попереджувальне та виховне значення.

Як вже зазначалось, покарання є вираженням юридичних (суспільних) відносин, які виникають між державою і злочинцем, тому до кримінально-караних діянь можуть бути віднесені тільки ті діяння, які змінюють або загрожують інтересам держави і суспільства. Тому з метою покарання членів суспільства, кожна держава встановлює в правових актах (кодексах) перелік конкретних діянь, вчинення яких заборонено під загрозою покарання.

При цьому, важливим є вирішення питання співвідношення понять кримінальна відповідальність і кримінальне покарання.

Кримінальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності. Від інших видів відповідальності вона відрізняється в першу чергу своїм змістом, тому що встановлюється за вчинення злочину, і, відповідно, передбачається системою норм кримінального права.

Кримінальна відповідальність являє собою обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати заходів державного примусу за кримінальним законом.

Головною формою реалізації кримінальної відповідальності, його змістом є покарання. Однак поняття кримінальної відповідальності ширше, ніж поняття покарання. Кримінальна відповідальність можлива як із застосуванням покарання, так і без його застосування.

Покарання розглядається як відповідь держави на вчинення злочину і регламентується як кримінально-правовий, специфічний спосіб правового реагування на злочин, тобто є його правовим наслідком.

Відмінність кримінального покарання від інших заходів державного примусу і заходів суспільного впливу визначається за такими критеріями:

За підставами застосування: підставою застосування кримінального покарання є скоєння особою злочину (вчинку, що містить ознаки складу злочину, передбаченого кримінальним законом), а підставою для застосування інших заходів державного примусу - скоєння адміністративних правопорушень, цивільно-правових деліктів, інших видів правопорушень.

За суб'єктом:застосовують кримінальні покарання і здійснюють правосуддя тільки суди. Адміністративні заходи впливу застосовуються органами державного управління, представниками державної влади, судами, органами окремих громадських організацій.

За процесуальним порядком: призначення кримінального покарання проводиться тільки вироком суду. Інші види санкцій виносяться в порядку цивільно-правового провадження, адміністративного,дисциплінарного і т.і.

За системою і суворістю видів покарання:кримінальне покарання є найбільш суворим видом державного примусу у порівнянні з іншими видами правової відповідальності. Навіть коли вони зовні схожі з іншими мірами державного примусу (накладення штрафу, засудження до виправних робіт, конфіскації) вони відрізняється або більшим розміром, або більшою тривалістю.

Крім того, тільки для системи кримінальних покарань притаманні такі види покарань як позбавлення волі. Система кримінальних покарань відрізняється більшою складністю і різноманітністю.

За правовими наслідками: лише кримінальне покарання породжує у винної особи судимість, що має правове значення при скоєнні нових злочинів, в інших випадках,прямо передбачених законом.

Таким чином, покарання - це один із центральних інститутів кримінального права, якому відведена важлива роль щодо охорони найбільш значущих суспільних відносин від злочинних посягань.

Слід зауважити, що зміст покарання, посилення ролі покарання, а також збільшення суворості передбачених прав і свобод засудженого необхідно для того, щоб покарання могло лякати злочинця і вливати на нестійких громадян.

Таким чином, покарання, з одного боку, є мірою державного примусу, що застосовується судом до особи, яка винна у вчиненні злочину, а також у спричиненні засудженому певних позбавлень або обмежень його прав і свобод (кари), а з іншого боку - встановлюється державою в інтересах суспільства для досягнення корисного результату. Так, примус (кара) - це засіб, шляхом якого досягається бажаний результат. Кара, як сутність покарання, входить у його зміст та полягає в конкретному обмеженні прав і свобод засудженого.

Обсяг кари диференційований в кожному покаранні в залежності від характеру і тяжкості злочину. Чим тяжчий злочин вчиняє особа, тим суворіше і покарання. Характер благ, якими обмежується засуджений у зв'язку із призначенням покарання, різний, і визначається якісною своєрідністю кожного окремого виду покарання.

1.2 Ознаки кримінального покарання

Як вже було зазначено, відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, і застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Аналіз даного визначення дозволяє виділити і розглянути основні ознаки покарання.