Ще одна характерна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний із різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання відрізняється тим, що вона визнається обставиною, що обтяжує покарання у разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання.

Судимість -- певний правовий стан, який виникає в зв'язку з засудженням особи за вчинений нею злочин і триває у визначений законом термін, тягнучи при цьому несприятливі для засудженого кримінально-правові та загально-правові наслідки. Відповідно до чинного кримінального законодавства України судимість виникає з моменту вступу обвинувального вироку суду в законну силу і триває до її зняття або погашення. Тобто судимість обмежує права людини лише певний, чітко визначений законодавством строк. Відповідно до ч. 3 ст. 3 КК України кримінально-правові наслідки судимості визначаються тільки КК.

Викладені ознаки відрізняють покарання від інших примусових заходів. Однак, зазначене питання в теорії кримінального права залишається дискусійним, висловлюються різні точки зору щодо того, які саме ознаки притаманні покаранню.

Досліджуючи проблеми, пов'язані з покаранням, відомий вчений Бер звернув увагу на те, що «одне явище зустрічаємо ми у всіх видах покарання, відомих історії і які тільки можна уявити. Покарання є певною формою, свідомо спрямованою на вираження засудження». Професор М.Д. Сергієвський, обґрунтовуючи засудження, осуд як сутність покарання, писав: «Звертаючись до аналізу внутрішньої сторони покарання, ми бачимо, що через всі форми та види покарань в їх історичному розвитку та ускладнення, простежується одна загальна ідея -- в покаранні, незалежно від його форми та змісту, завжди присутнє засудження, осуд злочинного діяння, при тому не простий осуд, а засудження, яке виражається в такій формі, яка якісно і чітко визначає розмір та ступінь засудження, відповідно до тяжкості самого діяння».

Отже, на його думку осуд (засудження) є сутністю всякого покарання, всі інші ознаки, як би вони не виступали на перший план, є несуттєвими, змінними доповненнями. Ми не тільки можемо уявити покарання без таких ознак, а й право знає такий випадок -- це догана в присутності суду. В подальшому М.Д. Сергієвський веде мову про те, що існування правопорядку в суспільстві неможливе без визначення злочинними дій, спрямованих проти нього, та засудження таких дій. Саме в осуді (засудженні) злочину він вбачає основне вираження покарання як явища в соціумі .

Враховуючи сказане, М.Д. Сергієвський дотримувався думки, що визначення кримінального покарання, яке міститься у п. 1 ст. 50 КК України, є за своєю суттю засобом державного примусу (осуду) злочину та особи винної у його вчиненні -- як кару чи міру державного примусу. На його думку, більш точним та повним було б таке визначення кримінального покарання: «Кримінальне покарання -- це форма державного засудження (осуду) особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає у передбачених законом позбавленнях та обмеженнях прав та свобод засудженого, що призначаються за вироком суду відповідно до чинного законодавства».

Детально розглянули поняття покарання, проаналізувавши його ознаки на основі здобутків багатьох науковців із цих проблем, такі автори, як В.М. Орлов та О.В. Старков. Самі ж вони запропонували певний перелік ознак кримінального покарання, яке: 1) є правовим наслідком злочину; 2)характеризується відповідним змістом; 3) має характерну суть; 4) має конкретну форму; 5) має відповідний порядок та умови застосування (призначення й виконання); 6) породжує відповідні наслідки; 7) застосовується для певних соціально корисних цілей: відновлення соціальної справедливості, а також для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. Із урахуванням цих ознак зазначені автори під кримінальним покаранням розуміють:

-- правові наслідки злочину, що характеризуються змістом, суттю, формою, порядком та умовами застосування (призначення та виконання) покарання, яке породжує конкретні наслідки та має відповідні соціально корисні цілі: відновлення соціальної справедливості, а також виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів;

-- сукупність установлених законом взаємопов'язаних і взаємодіючих ознак та елементів (склад призначення, виконання (або відбування) кримінального покарання), які характеризують його об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону.

Згідно з наведеним визначенням покарання В.М. Орлов та О.В. Старков пропонують встановлювати склад призначення, виконання кримінального покарання. Із цим важко погодитися, тому що, як зазначають вони самі, об'єктивна сторона призначення покарання передбачається у кримінальному процесуальному законодавстві, а об'єктивна сторона виконання покарання ґрунтується на кримінально-виконавчому законодавстві, тобто це міждисциплінарне розуміння поняття, яке можна розглядати цілком теоретично, а не практично. Тому можна підтримати думку А.Ф. Міцкевича, котрий зазначає, що для з'ясування змісту норм, які визначають кожний вид кримінального покарання та їх застосування на практиці, достатньо простого детального опису на змістовне та формальне. Звичайно, зміст будь-якого виду покарання та правила його виконання повинні бути високоформалізованими, а загальні ознаки кримінального покарання -- сформульованими ясно та вичерпно. Але не є потрібною чітко визначена та формалізована загальна для всіх видів покарання конструкція «склад покарання», аналогічна складу злочину.

У свою чергу, В.А. Ломако виокремлює такі ознаки покарання: 1)визначення покарання як заходу державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили злочинне посягання; 2) оцінка покарання як кінцевого юридичного наслідку злочину; 3) застосування покарання лише за вироком суду від імені держави; 4) передбачене законом обмеження прав і свобод засудженого; 5) негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця; 6) особистий характер покарання; 7) будь-яке покарання тягне судимість.

В.Л. Чубарєв пропонує такі ознаки покарання: 1) покарання є заходом примусу; 2) покарання застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; 3) покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого; 4) обмеження прав і свобод здійснюється тільки стосовно засудженого; 5) покарання викликає у відповідної особи стан, що має назву судимості.