УКООПСПІЛКА

ПОЛТАВСЬКИЙ КООПЕРАТИВНИЙ ТЕХНІКУМ

Циклова комісія

юридичних дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Теорія держави і права»

на тему:

«Історичні типи права та його принципи»

студента ІІ курсу, заочного відділення

групи ПРз-21

Гончаренко Костянтин Едуардович

ПОЛТАВА

2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Поняття та характеристика основних історичних типів права

РОЗДІЛ 2. Поняття та характеристика основних принципів права

РОЗДІЛ 3. Загальнолюдські (загально цивілізаційні) принципи права: деякі теоретичні аспекти

РОЗДІЛ 4. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність теми. Виникнення та існування права пов'язане з появою та розвитком держави. Зі зміною характеру держави в різні часові періоди еволюціонувало і право, зазнаючи на собі різноманітні прояви політичного, соціально-економічного життя суспільства. Тому можна говорити про наявність специфічних рис права в різні історичні епохи.

Важливою складовою права виступають правові принципи, адже вони є своєрідною конструкцією, на якій базується і реалізується вся система права. Правові принципи є не лише орієнтирами у формуванні права, а й керівними засадами при розв'язанні юридичних справ, а також у випадках наявності прогалин у законодавстві.

Мета курсової роботи: дослідити основні історичні типи та принципи права.

Завдання курсової роботи:

Розглянути значення понять "принципи права" та "історичні типи права";

Виокремити основні історичні типи права;

Здійснити класифікацію правових принципів;

Охарактеризувати основні історичні типи та принципи права;

5. З'ясувати роль правових принципів у нормотворчій та правоза- стосовчій діяльності держави.

Бібліографічний огляд: даною проблемою займалися такі дослідники: Кельман М. С, Мурашин О. Г., Кравчук М. В., Копейчиков В. В., Марченко М. Н., Скакун О. Ф.1 Зокрема, Марченко М. Н. звертає увагу на економічний фактор при виокремлені історичних типів права. Кравчук М. В. зосереджує основну увагу на загальнолюдських принципах права, а Скакун О. Ф. - на галузевих та міжгалузевих.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ІСТОРИЧНИХ ТИПІВ ПРАВА

Розмаїття держав, що мали місце в історії та існують сьогодні, потребують певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками.

Поняття історичного типу пов'язується з установленням закономірної залежності класової сутності держави від економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному етапі його розвитку. Відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх держав, що мають загальну економічну основу, обумовлену пануванням даного типу власності на засоби виробництва.

Основною класифікацією держав є їх розподіл та об'єднання за типами права. Історичний тип права - це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства.

Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, буржуазні, соціальні та сучасні (2).

Рабовласницьке право - це перший в історії тип держави, який не мав загального розповсюдження і був перехідним. Це зумовило наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому забирає тенденція державної організації суспільства.

Рабовласницький тип права характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення - у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

Політичною основою рабовласницької держави було політичне панування класу рабовласників, знаті та князів, наближених до царської влади. За формою правління це були абсолютні та деспотичні монархії іноді теократичні монархії, царські династії. Кожна рабовласницька держава мала свою систему права і законодавства, яка складалась в основному зі звичаєвого права і традицій, релігійних норм та окремих законів.

Феодальний тип права є другим історичним типом права. Він прийшов на зміну рабовласницькому типу. Феодальний тип права виникає двома основними шляхами. Перший - це шлях поступового розладу рабовласницького економічного і соціально - політичного ладу і зародження в його надрах зачатків феодального ладу. Цей процес проходив в усіх рабовласницьких державах і суспільно - політичних системах. Другий - це шлях поступового розвитку, а потім розладу первісно - общинного ладу і виникнення на його основі феодального ладу. По цьому шляху йшов, в тому числі, розвиток держави і права у східних і західних слов'ян. Воно було пов'язане з перетворення родових старійшин, військових вождів, всієї родової знаті на великих землевласників та скотарів. В результаті захоплення суспільних земель та скота, а також розорення і закабалення своїх співплеменників родова знать поступово перетворювалась на земельну аристократію, а співплеменники, що експлуатувались, перетворювались на повністю залежних від них селян (6).

У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем). Феодальна держава об'єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво.

Феодальне право є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому пануючою закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації - монархія (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх взаємовідносин.

Феодальне право - жорстоке, відверто класове, неузгоджене та розпорошене. Воно являло собою введену в закон волю пануючого класу феодалів встановлюючи в кінцевому результаті матеріальними умовами життєдіяльності цього класу. Його основні завдання полягали в юридичному оформленні і закріпленні феодальної власності на землю й інші засоби виробництва.

Характерні риси й особливості феодального права полягали, перш за все, в тому, що воно мало яскраво виражений становий характер, відкрито закріплювало економічну і соціально - політичну нерівність в суспільстві, виступало як право - привілей класу феодалів. Члени суспільства наділялися правами і свободами в залежності від того, яке місце у феодальній ієрархії вони займали.

Феодальне право відрізнялося різноманіттю форм. У суспільстві мало перевагу форма феодального права, така як звичай.

Буржуазне право виникло в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин.

Для них характерні такі риси:

Ш феодальне проголошення і закріплення рівноправ'я, законності,

Ш непорушності прав людини, свободи приватної власності та договорів,

Ш невтручання держави у суспільне життя;

Ш цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади;

Ш зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях;

Ш множинність форм правління (конституційна монархія, демократична республіка),

Ш зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин (3).

Розвиваючись разом з державою, буржуазне право виражене в домонополістичний період волю та інтереси всього класу капіталістів, а в умовах державно - монополістичного капіталізму - перш за все волю та інтереси монополістичної буржуазії. Правотворча, правоохоронна та правозастосовна діяльність імперіалістичної держави здійснюється під сильним впливом і контролем монополістичного капіталу.

Буржуазне право перш за все охороняє капіталістичну власність на землю, надра, водні ресурси, основні засоби виробництва. Про це свідчать численні нормативно - правові акти, прийняті в різних буржуазних державах на різних етапах розвитку капіталізму.

Буржуазне право на відміну від феодального відкидає поділ суспільства на стани і всі пов'язані з ним привілеї. Замість церковного та іншого поділу феодального права в умовах капіталізму з'являється приватне й публічне право. Приватне право, яке вбирає в себе такі гілки буржуазного права, як цивільне, сімейне, торгівельне, направлене на регулювання сімейних відносин, які відображають приватні інтереси індивідуальних власників чи окремих капіталістичних об'єднань.

Публічне право, яке склалося із конституційного, адміністративного, кримінального, бюджетно - податкового та інших гілок, регулює відносини, які забезпечують все класові інтереси буржуазії, трактуючи в пропагандистських цілях як загальнодержавні, загальнонаціональні та їм подібні інтереси.

Основними формами, або джерелами, буржуазного права є закони, нормативні акти видані виконавчими державними органами, правові договори, правові звичаї та прецеденти.

На всіх стадіях розвитку капіталістичного суспільства буржуазне право як засіб виразу волі і захисту інтересів буржуазії постійно відрізнялося строгою класовою направленістю. Прагненням затвердити існуючий економічний і соціально - політичний лад, реальним змістом за відношення до пануючого класу формалізмом за відношенням до пригнічених класів.

Буржуазне право, будучи одним з найважливіших регуляторів суспільних відносин, засобом цілеспрямованого впливу пануючого класу на економіку, політику, соціальну структуру, капіталістичного суспільства, життя і діяльність соціальних груп та окремих людей, постійно взаємодіє із системою інших регулятивних засобів впливу на суспільні відносини.

Соціалістичному типу права притаманні нігілістичне ставлення до права, спроби його ототожнення з політичною доцільністю, проголошення принципу фактичної рівності (зрівнялівка), управління суспільством за допомогою репресивних методів, ототожнення права і законодавства, визнання тимчасового характеру держави і права, необхідності їх скасування при комунізмі як вищої стадії розвитку соціалістичного суспільства.

Сучасний тип права характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності.

Сучасні держави найбільш розвинутих суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення та захист основних прав людини.

Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної.