самостійні галузі та інститути. Дія вказаного принципу притаманна праву України, або цей поділ сформулювався і тяжіє до континентальної (романо - германської) правової сім'ї. Галузі права, призначення яких - забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належить до публічно - правових (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін.). Приватне (особисто - вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки в межах яких суб'єкти здійснюють права, що їм належать, у будь-якому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтереси третіх осіб (цивільне, сімейне, трудове право).

Поєднання стабільності і динамізму. Право активно впливає на регульовані відносини, і в разі адекватного відбиття у правовій формі існуючих соціальних тенденцій установлюється правопорядок, як головна мета механізму правового регулювання. Однак згодом правова форма старіє і не забезпечує потреб соціального регулювання, що тягне за собою її своєчасне реформування.

Міжгалузеві й галузеві принципи

Міжгалузевими називають принципи, що діють відразу в кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий характер, бо більш - менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать принципи судоустрою, судочинства і правового стану осіб, які беруть участь у процесі.

Це, зокрема, такі:

незалежність суддів і підкорення їх тільки законам;

здійснення правосуддя тільки судом;

рівність прав учасників судового розгляду;

всебічність, повнота і об'єктивність з'ясування обставин справи;

ніхто не може бути суддею у власній справі;

усність, безпосередність, безперервність, гласність процесу;

національна мова судочинства;

доступність судового захисту та багатьох інших.

Міжгалузевими принципами є такі принципи, як "дозволено те, що не

заборонено законом", а також "дозволено тільки те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено", які відповідають загально дозволеному і дозволено - заборонному типам правового регулювання. Загально дозволена спрямованість характерна для цивілістичного циклу галузей, зі змісту яких випливає, що громадяни і юридичні особи можуть займатися будь - якою діяльністю не забороненою законом. Водночас діяльність органів держави базується на дозволено - заборонному принципі, бо здійснюється відповідно до їх компетенції в рамках адміністративного, криміналістичного і процесуального циклу галузей і побудована на забороні виходити за її межі.

Галузеві принцип підкреслюють особливості конкретної галузі права і на рівні з предметом і методом сприяють індивідуалізації галузі як самостійної в загальній системі права.

Принципи галузей - це не раз і не завжди дана аксіома; вони як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права.

Принцип правових інститутів

Принципи правових інститутів діють у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту. Іноді їх обожнюють з загально правовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву саму необхідність існування принципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

Так, інституту призначення покарання у кримінальному праві відповідає ціла система принципів, яка є логічним продовженням загальних засад, характерних для держав з демократичною і гуманістичною орієнтацією, зокрема:

законність покарання в розумінні конкретного його прояву;

визначеність покарання у вироку суду;

обґрунтованість і обов'язковість його мотивування у вироку;

гуманність конкретного покарання, яке не може спричинити фізичних страждань засудженому або принижувати його людську гідність;

індивідуалізація покарання, тобто відповідальність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);

справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства про карність вчинків певного роду (3).

Інститутом цивільного процесу: позовному провадженню, провадженню у справах, що випливають з адміністративно - правових відносин, інституту судових рішень і багатьом інших, відповідає своя система принципів, адекватна принципам права в цілому, а також указаної галузі, і зумовлює їх нормальне функціонування.

Наприклад, у стадії виконавчого провадження можна вирізнити такі принципи:

Ш виконання судових рішень державними виконавцями;

Ш швидке й реальне виконання судових рішень;

Ш мирова угода у виконавчому провадженні;

Ш диспозитивність виконавчого провадження;

Ш повернення стягнення на майно боржника та ряд інших.

Різноманітність розглянутих принципів дозволяє дослідникам дійти

висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи можуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

РОЗДІЛ ІІІ. ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ (ЗАГАЛЬНОЦИВІЛІЗАЦІЙНІ) ПРИНЦИПИ ПРАВА: ДЕЯКІ ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Уніфікаційні процеси, які характеризують європейську регіоналізацію, в даний час здійснюються насамперед на основі загальнолюдських принципів права.

У науковій юридичній літературі висловлювались міркування, що на сучасному етапі відбувається усвідомлення пріоритетності загальнолюдських цінностей, а останні мають характер принципів, сформульованих на рівні високого ступеня узагальнення.

З огляду на особливості принципів права як специфічної правової категорії в них зосереджений світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації та втілюються загальнолюдські цінності.

У вітчизняній науковій літературі вона висвітлювалася на рівні постановки питання, або ж пропонувалася дефініція та перелік загальнолюдських принципів права, зміст яких не розкривався.

Практичне значення дослідження загальнолюдських принципів права полягає й у тому, що в Україні відбувається побудова правової держави та реформування національної правової системи відповідно до кращих світових правових здобутків. З огляду на це сформульовані в дослідженні висновки та теоретичні положення здатні сприяти не лише подальшому розвитку науки загальної теорії держави і права, але й вдосконаленню правотворчого процесу та якості нормативно-правових актів, забезпеченню дієвості правозастосування, зокрема у випадках ліквідації прогалин чинного законодавства. Можна констатувати, що уніфікація правових ідеалів, котрі стають загальнолюдськими, призвела до оформлення на універсальному (світовому) рівні певної системи принципів права, які можна назвати загальнолюдськими, або (з огляду на їх зумовленість світовим, наднаціональним, загальноцивілізаційним рівнем розвитку) -- також загальноцивілізаційними.

Отже, загальнолюдські (загальноцивілізаційні) принципи права -- це зафіксовані у позитивному праві його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об'єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки у правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування у будь-якій системі права(16).

Загальнолюдським принципам права притаманні, принаймні, три групи ознак: по-перше, загальні ознаки, властиві для права як регулятора суспільних відносин, по-друге, ознаки, притаманні принципам права як особливому юридичному явищу, і, по-третє, специфічні ознаки, характерні лише для них, якими є універсальність, загальноцивілізаційна зумовленість, фіксація в міжнародних нормативно-правових актах та документах, найвищий ступінь абстрагування, визначальність.

Форма вираження принципів у праві значною мірою залежить від різновиду того чи іншого принципу, зокрема від сфери його дії. Оскільки загальнолюдські принципи права знаходять своє відображення та конкретизацію в усіх інших видах принципів права національної правової системи (загально-правових, міжгалузевих, галузевих принципах і принципах окремих інститутів), а також у принципах міжнародного права, тому їх зміст виражається в найрізноманітніших правових приписах та нормах, причому ступінь їх нормативної конкретизації в різних галузях неоднаковий.

Зауважимо, що зафіксовані в нормативно-правових актах принципи права (принципи - приписи), не втрачаючи своєї засадничої функції, в той же час набувають нової якості -- можуть виступати юридичною підставою для вирішення конкретних справ.

Певні особливості принципів, зокрема: їх обов'язковість для всіх без винятку суб'єктів права; примат відносно всіх інших норм системи права; зворотна сила (на відміну від загальних правил дії правових норм у часі), яка дозволяє загально цивілізаційним принципам права впливати на будь-яку норму, що була встановлена раніше, аніж був зафіксований текстуально сам принцип, аж до її скасування і невизнання пов'язаних з нею наслідків; можливість бути правовою основою для регулювання відносин при відсутності прямого регулювання, забезпеченість з боку окремих держав або груп держав чи міждержавних об'єднань -- усі ці властивості дозволяють загальнолюдським принципам права претендувати на те, щоб зайняти особливе місце в системі джерел права.

Враховуючи ознаки та функції, до загальнолюдських принципів права можемо віднести такі принципи, як принцип юридичної (формальної) рівності, принцип демократизму, принцип справедливості та принцип поваги і захисту основних прав людини. Інші принципи, зокрема такі, як регулювання поведінки людей, а також їхніх об'єднань на підставі загально дозвільного типу «дозволено все, що не заборонено законом», настання юридичної відповідальності ї разі вчинення винного протиправного лаяння, презумпція невинуватості та ін., які вносяться ученими до загальнолюдських, на нашу думку, не є такими, оскільки не властива, зокрема,така ознака, як універсальність. Принцип юридичної рівності в найзагальнішому сенсі означає, що до однойменних суб'єктів не можуть застосовуватись будь-які розрізнення, винятки, обмеження чи переваги з огляду на певні їхні властивості. Він конкретизується і проявляється у принципі суверенної рівності у міжнародному праві та принципі рівності однойменних суб'єктів (громадян, юридичних осіб) у внутрішньодержавному праві. Зміст цього принципу проявляється насамперед у рівності прав і свобод; рівності юридичних властивостей, в рамках яких суб'єкти права здійснюють свою діяльність, а також рівності перед законом і судом.

Характерною рисою принципу демократизму є поєднання і взаємопов'язаність двох аспектів: внутрішньодержавного та міжнародно-правового.

Принцип демократизму потребує, щоб міжнародний і внутрішній правопорядки спирались на загальні демократичні засади, оскільки лише на цій основі в наш час можна забезпечити необхідний рівень стабільності людської цивілізації.

Демократичне і правове міжнародне співтовариство повинно складатися з демократичних і правових держав. Тому даний принцип зобов'язує держави забезпечити відповідність їх національних правових систем загальноприйнятим стандартам демократії.