Розглядаючи принцип справедливості, видається доречним навести позицію відомого британського юриста Лорда Денніса Ллойда, котрий розрізняє формальну справедливість, яка втілена в принципі однакового підходу до однакових справ і передбачає наявність трьох умов існування норм, що приписують необхідну поведінку в конкретних умовах; їх загальний характер, тобто застосування до всіх і до кожного чи до певних категорій осіб, а не вибірково; і безпристрасність, тобто їх застосування без жодної дискримінації, примусу чи, навпаки, поблажок, та «реальну» справедливість, що передбачає, окрім трьох зазначених формальних атрибутів, також і справедливий зміст та досягається, на його думку, двома методами: по-перше, гнучкістю норм, що дозволяє судді чи іншому суб'єктові застосування права можливість у рамках встановлених норм враховувати існуючі в даному суспільстві цінності і завдяки цьому позитивно підходити до права, навіть якщо це не завжди визнається; по-друге, закріпленням певних фундаментальних принципів у законодавстві, зокрема, конституціях. Цінність такого підходу полягає не тільки в тому, що він дозволяє зробити цілком відкритими принципи, покладені в основу правової системи, але і в тому, що він може зробити їх обов'язковими юридичними нормами, порушення котрих переслідується в законодавчому порядку.

Принцип поваги і захисту основних прав людини передбачає, що в міжнародному і внутрішньому праві демократичних держав права людини розглядаються як вища правова цінність, а їх забезпечення є першочерговим обов'язком держави.

Даний принцип передбачає, зокрема, позитивне зобов'язання держави закріпити фундаментальні права і свободи у вигляді правових норм у конституціях чи законах, в законодавчому порядку визначити механізм забезпечення та захисту цих прав і свобод, а також гарантувати їх судових захист відповідно до встановленої законом процедури.

РОЗДІЛ 4. ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА ДІЇ ПРИНЦИПУ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА В УКРАЇНІ

Основним напрямом державотворення в Україні є побудова правової демократичної держави. Не викликає сумнівів, що головним принципом такої держави є закріплений частиною першою ст. 8 Конституції України принцип верховенства права. В той же час навіть нині, майже через сім років після прийняття Основного Закону, нагальною є потреба напрацювання чіткого і, що найголовніше, нескладного до сприйняття визначення верховенства права, встановлення його зв'язків з принципами верховенства Конституції та законів, правами людини тощо.

Насамперед необхідно визначитися з терміном «верховенство» Сучасний тлумачний словник української мови визначає верховенство, як «панівне становище, переважаючий вплив кого-, чого-небудь». Отже, постає два запитання: переважаючий вплив чого та над чим ми розуміємо під верховенством права (12).

Необхідно також розв'язати питання: верховенство права над чим? На нього може бути лише одна відповідь: право як універсальний регулятор суспільних відносин панує над державою, адже право є первинним, а держава вторинною.

Історично право передує державі. Діяльність судів спрямована на надання юридичної сили суспільним відносинам, що складаються в період формування держави. Держава не створює і не змінює право, вона лише здатна надавати йому формальної означеності». Держава зобов'язана створити належні умови для реалізації права і встановити відповідальність за порушення його норм.

Відлік розвитку правової думки щодо верховенства права ототожнюється з ім'ям англійського політичного діяча і вченого Дж. Гаррингтона, який у 1656 р. вжив цей термін у значенні «імперії законів, а не людей», що являє собою інтерпретацію думки Аристотеля про те, що держава, яка керується законами, є вищою за державу, що керується людьми.

Вперше близьке сучасному розуміння верховенства права запропоноване А.Дайсі, який виділяв три різні ознаки верховенства права: по-перше, жодна людина не може бути покарана інакше, як за порушення чітко визначених положень закону, по-друге, кожна людина незалежно від її статусу та обставин підпадає під дію звичайних законів у межах судової юрисдикції; останнє, норми конституційного права є не джерелом, а наслідками прав індивідів, які визначені та захищені судами. На думку іншого західного вченого Т.Елена, інтерпретування верховенства права як відображення вимог законності робить будь-який диктаторський режим, якщо його авторитет визнається судом, правовим (12).

Серед вітчизняних вчених на початку 90-х років збереглись суто позитивістські підходи до проблеми верховенства права. Після прийняття 1996 р. нової Конституції України концепція верховенства права у вітчизняній літературі починає орієнтуватись на світові досягнення в цієї сфері. Так, П.Рабінович під верховенством права розуміє всезагальну роль права у стосунках між усіма учасниками суспільного життя, у життєдіяльності державних і недержавних організацій, соціальних спільностей, груп, об'єднань, усіх людей. Таким чином, верховенство права може бути інтерпретоване як пріоритетність у суспільстві насамперед прав людини.

Проте, на нашу думку, визначення принципу верховенства права, якщо воно прагне ж повного відображення явища, яке визначається, повинно поєднати природно-правовий ті позитивістський підходи. Під верховенством права ми розуміємо основоположний принцип права, що діє у демократичній держак верховенство права є вираженням ідей примату права над державою і пріоритету природи» прав людини в суспільстві, що знаходить свій прояв у верховенстві Конституції та правових законів.

Принцип верховенства права як основа державного і суспільного життя має закріплювати певні ідеї.

Принцип верховенства права має затверджувати пріоритет невідчужуваних прав людини.

Вони становлять невід'ємний компонент права, їхнє існування поза правом і без права неможливе.

В той же час принцип верховенства праві обумовлює обов'язковість додержання прав людини і гарантування їх державою. Ця вимога закріплена у ст. З Конституції України, згідно з частиною другою якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави.

Головними проявами принципу верховенства права є верховенство Конституції та правових законів. Верховенство закону як принцип демократичної держави традиційно пов'язується з його вищою юридичною силою відносно підзаконного нормативного масиву. Проте вирішення тільки цього питання ще не забезпечує здійснення верховенства закону в державі. Цей принцип має проявлятися в максимальному відображенні народної волі в прийнятих актах, в мінімальній достатності правового регулювання, а також у забороні передачі законодавчих повноважень іншим державним органам, акти яких приймаються на виконання положень закону.

Таким чином, верховенство закону являє собою один з принципів демократичної держави. Він не замінює і не обмежує принцип верховенства права, оскільки запровадження принципу верховенства закону ще не означає, що цей закон є правовим за змістом, а лише має на нього певний «зворотний вплив» забезпечуючи підпорядкованість та внутрішню несуперечність правових актів. Така підпорядкованість і несуперечність допомагає у формуванні і дії верховенства права в країні, але не забезпечує його.

Конституція закріплює низку юридичних інституцій і механізмів, спрямованих на утвердження вимог принципу верховенства права, недодержання яких є особливо небезпечним у виборчій сфері, яка безпосередньо пов'язана зі здійсненням прямої демократії. Це -- загальність законів, незастосування неопублікованих законів, заборона зворотної дії законів та ін.

Такі положення є фактично вимогами природного права, тобто Конституція являє собою найвищий ступінь об'єктивації верховенства права.

Отже, на нашу думку, однією з актуальних проблем сучасної юридичної науки є визначення принципу верховенства права як основної умови формування та діяльності правової держави. При розгляді цього питання методологічно і практично правильним є розрізнення права (як феномена, пов'язаного з категоріями справедливість, свобода, права людини) і закону.

Принцип верховенства права є вираженням ідей примату права над державою і пріоритету природних прав людини в суспільстві та знаходить свій прояв у верховенстві Конституції і правових законів. На утвердження означеного принципу спрямована діяльність Конституційного Суду України.

Особливого значення в процесі впровадження принципу верховенства права в суспільну та державну практику набуває Конституція, яка має подвійну природу (суб'єктивно-об'єктивний характер) та є вищім ступенем об'єктивації верховенства права.

Слід також зазначити, що багато питань, пов'язаних з дією принципу верховенства права, потребує окремого наукового осмислення. Так, вирішення потребує проблема співвідношення верховенства права і законності. На окрему увагу заслуговує аспект взаємодії та взаємовпливу принципу верховенства права і галузевих принципів (наприклад, виборчого права) тощо.

Попри деяку теоретичну невизначеність можна впевнено стверджувати, що принцип верховенства права є необхідним базисом для побудови держави для індивіда, перетворення «громадян-підданих» в суспільство особистостей та підкорення політичної влади такому суспільству. Історичний досвід України, потреби соціуму, врешті-решт -- Конституція визначили саме такий напрям..розвитку..нашої..країн.

історичний право принцип верховенство

ВИСНОВКИ

Отже, досліджуючи тему " Історичні типи права та його принципи ", ми визначили, основні причини змін типів права: розвиток продуктивних сил і відповідна зміна виробничих відносин; зміна соціальної (зокрема класової) структури суспільства; зміна панівного класу або керівної групи населення, виникнення нового співвідношення класових та інших соціальних сил; перехід державної влади до представників іншого класу або іншої соціальної групи, а отже зміни соціальної сутності права.

Різноманітність розглянутих принципів дозволяє дійти висновку про неможливість дати вичерпний перелік принципів, що діють у праві. Це означає, що нові принципи можуть виводитися з соціальної дійсності і досліджуватися як відносно самостійні феномени.

Загальнолюдські правові принципи та принципи права на сучасному етапі широко впроваджуються у внутрішньодержавну юридичну практику багатьох країн. Специфіка впровадження загальнолюдських принципів права в національне законодавство зумовлена юридичною природою загально людських принципів права; особливостям їхньої фіксації в міжнародно-правових акта та документах; здатністю виступати для національної системи права як міжнародні універсальні і регіональні стандарти правового регулювання; менш жорсткою (порівняно з нормами права) регламентацією їх нього впровадження міжнародними універсальними чи регіональними спільнотами багатоступінчатістю процесу їхнього впровадження. Загальнолюдські принципи права, зафіксовані в міжнародно-правових актах, впроваджуються насамперед у національне законодавство, тоді як принципи, за фіксовані в актах міжнародних судових органів, через прецедентну практику.

Відповідність правової системи загальне людським принципам права, їх фіксація внутрішньодержавному законодавстві і застосування у юридичній практиці є критерієм визначення держави як демократичної та правової.

Як така держава Україна прагне увійти в світовий та регіональний (європейський) правовий простір, що і зумовлює впровадження цих принципів у національне законодавство та юридичну практику. Для національної правової систем вони виступають основоположними нормативними засадами, на яких має базуватися уся система права України, а їх впровадження забезпечує її розвиток у контексті загальнолюдських цінностей, з урахуванням кращого світового правового досвіду.