Курсова работа

на тему: «ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ»

Зміст

Вступ

Розділ 1. Становлення кримінального законодавства України

1.1 Поняття і сутність кримінального права

1.2 Розвиток кримінального права до прийняття незалежності України

1.3 Становлення кримінального законодавства в роки незалежності України

Розділ 2. Чинне кримінальне законодавство України

2.1 Структура чинного Кримінального Кодексу

2.2 Зворотна дія кримінального закону в часі

2.2 Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність роботи. Виважений і послідовний курс України на європейську та євроатлантичну інтеграцію, необхідність створення надійної системи колективної безпеки й оборони, протидії організованій злочинності й тероризму висувають перед нашою державою високі вимоги щодо відповідності системи вітчизняного кримінального законодавства міжнародним нормам. Разом з тим, у даний час кримінальне законодавство України є надзвичайно нестійким: зміни до Кримінального кодексу вносяться по декілька разів на рік, при тому їх переважна більшість стосується саме кримінально-правових санкцій. Але ж конструктивні новації, які можуть складатися із квінтесенції досвіду застосування кримінально-правових норм та інститутів у країнах з розвинутою правовою системою, на жаль, залишаються поза увагою законодавчої влади України. Сучасне законодавство потребує нових реформ. Але для цього необхідно проаналізувати попередній досвід і зробити правильні висновки. За цих умов видається актуальним вивчення історії розвитку кримінального права України.

Значний внесок у дослідження проблем, пов'язаних з розвитком та становленням кримінального законодавства України, їх характеристикою, зробили такі дослідники, як С.В.Юшков, І.Я. Терлюк, П.Музиченко, Ю.П. Аленін, М.І. Бажанов, Ю.М. Грошевий, О.М. Дроздов, О.В. Капліна, В.К. Лисиченко, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, Г.М. Омельяненко, В.Т. Нор, В. М. Тертишник, Л.Д. Удалова, М.Є. Шумило, В.П. Шибіко та інші дослідники.

Метою даної роботи є дослідження історії сучасного кримінального законодавства України, аналіз основних змін, які відбувались протягом різних періодів, а також визначення особливостей та основних недоліків чинного законодавства. Для досягнення зазначеної мети ставилися такі завдання:

- визначити сутність кримінального права;

- здійснити аналіз наукової літератури стосовно становлення кримінального права на території України до здобуття незалежності;

- проаналізувати основні зміни в кримінальному законодавстві із прийняттям незалежності, зокрема зміни 2001 р.;

- розглянути чинне кримінальне законодавство, зокрема дослідити структуру КК України;

- вивчити зміни в кримінальному законодавстві 2012 р.;

- вияснити основні недоліки чинного законодавства;

- у зв'язку з постійними внесеннями змін до КК, розглянути питання про судову практику застосування зворотної дії кримінального закону в часі

- виробити науково обґрунтовані пропозиції, рекомендації щодо вдосконалення КК України.

Об'єктом дослідження є історичні закономірності і тенденції розвитку законодавства України.

Предметом дослідження є становлення сучасної законодавчої бази кримінального процесу України.

Методи дослідження. Методологічною основою курсової роботи стала сукупність загальнонаукових і спеціальних методів дослідження.

Діалектичний метод використаний в першому розділі, а саме, в процесі дослідження становлення і розвитку кримінально-процесуального законодавства у тісному зв'язку з соціально-економічним і політичним устроєм на території України в період до та після становлення незалежності.

Системно-структурний метод застосовано перш за все при визначенні структури курсової роботи, яка побудована за класичною схемою: теорія, історія, сучасний стан кримінального процесу України, пропозиції щодо корінного його реформування. Така схема дослідження дозволяє дати вичерпну відповідь на визначені в дисертації питання.

Порівняльно-правовий метод застосовано в другому розділі при аналізі поглядів вчених-процесуалістів щодо норм та інститутів кримінального права, а також у ході порівняння норм чинного кримінального законодавства України та ряду відповідних норм інших зарубіжних країн.

Історико-правовий метод застосований щодо виявлення закономірностей розвитку кримінального законодавства на різних етапах історії України.

законодавство кримінальний кодекс правовий

Розділ 1. Становлення кримінального законодавства України

1.1 Поняття і сутність кримінального права

Кримінальне право це система правосвідомості, правових знань, переконань, поглядів; окрема галузь законодавства та наукова правова дисципліна. У законодавстві різних держав ця галузь права має назву від назви покарання: Strafresht (Німеччина), наказательно право (Болгарія, Югославія), ргаvо кагne (Польща, Чехія), або від назви злочину: Сгіminal Law (США, Англія).

Руська назва «уголовне право» походить від назви вбивців та покарання. У ст. 3-5 «Руської Правди» вбивці називались «головниками», а покарання - «головництвом». На цій основі були створені правові норми давньоруського права, за якими наступала відповідальність у голову (головою). Як повідомляє Іпатіївський літопис, у староруськім праві існували норми про відповідальність князя волостию, а чоловіка (боярина) головою: «Рядь наш так єсть: оже ся князь извинить, то в волость, а муж у голову». М. Грушевський викрив цю принципову норму таким чином: «Порядок (властиво - умова) у нас такий: коли завинить князь, то волостию (має бути караний), а чоловік (боярин) головою...». На підставі цієї норми можна було судити князя і відібрати у нього волость за провину, а боярина карати смертю за переступ. Певна сукупність таких норм і утворили окрему галузь кримінального права, права про відповідальність головою (у голову). [13; c.204]

Як офіційно, так і неофіційно закон України про відповідальність за суспільне небезпечні діяння називається кримінальним, тобто - злочинним. Така назва призводить до суттєвих мовних збочень - злочинна (кримінальна) відповідальність, злочинна (кримінальна) міліція тощо.

Найперша і найголовніша суспільна функція кримінального права - це функція захисту найбільш цінних, найважливіших суспільних відносин - життя особи, її здоров'я, майна, честі, гідності та інших, а також інтересів громадських організацій (об'єднань громадян) і держави. Кримінальне право захищає ці суспільні блага від заподіяння в їх сфері тяжкої шкоди (смерті, тілесних ушкоджень, викрадення чи знищення або пошкодження майна, приниження честі та гідності і т. ін.). Засобами захисту право має покарання - застосування від імені держави заходів, які позбавляють злочинця певних благ (майна, волі і т. ін.).

Кримінальне право має завдання вести ефективну боротьбу зі злочинами. Не зі злочинністю, а зі злочинами. Боротьба зі злочинністю -- це справа не юридична, а політична справа, не юристів, а політиків. Бо кількісно та якісно (динаміка, структура, рівень тощо) злочинність як суспільне явище майже не залежить від роботи окремих юристів -- слідчих, суддів, прокурорів. Причини злочинності - це економічні, політичні, культурні та інші суспільні умови життя людей, вирішення яких не залежить від окремих юристів. Отже, перед кримінальним правом (законодавством) можна і треба ставити такі завдання, які воно може виконати, чи з допомогою якого вони можуть бути виконані. [16; c.10]

Ефективність боротьби зі злочинами, з їх окремими видами, залежить, головним чином, від трьох умов:

а) стану та досконалості кримінального законодавства;

б) рівня підготовленості фахівців-юристів - виконавців закону, їх професіоналізму;

в) якості роботи всіх правоохоронних органів та суду -- штатного комплекту кадрів, повного забезпечення сучасними технічними засобами, високого авторитету серед населення і підтримки їх зусиль громадськістю.

В основі цих перших двох найважливіших умов лежить наука кримінального права, бо без її розвитку держава не може мати досконалого кримінального законодавства. Рівень професіональної підготовки фахівців-юристів також залежить від стану та розвитку науки кримінального права, а ще більше від її викладання та вивчення. Викриття злочину, розшук злочинців та збирання доказів вчиненого злочину визначається саме ознаками злочину, встановленого кримінальним законом. Не можна шукати те, не знаючи що. Не можна викрити злочинця, якщо не знати - вчинила певна особа злочин, чи ні. А що таке злочин, які він має ознаки - це встановлює лише кримінальний закон, а вивчає їх наука кримінального права як навчальна дисципліна. Кожен злочин має свій, властивий лише йому склад. [23; c.51]

Для кримінальної відповідальності склад злочину є підстава і підґрунтя. Особу можна притягти до кримінальної відповів дальності лише в тому разі, коли вчинене нею містить всі (без винятку) ознаки певного злочину, передбаченого конкретною статтею кримінального закону. Ознаки складу злочину є також і предметом доказу вини. Звинуватити особу можна лише тоді, коли будуть викриті в її діях всі ознаки злочину. Звинувачувати у вчиненні злочину і притягти до кримінальної відповідальності не можна взагалі, за щось невизначене. Кримінальна відповідальність - це відповідальність дуже конкретна, занадто певна - лише за передбачене кримінальним законом конкретне діяння, яке містить склад певного злочину. Кримінально-правова практика, тобто практика застосування, реалізації кримінального закону -- це юридична алгебра або юридична аптека. Тут все дуже певно, конкретно і визначено.

Отже, кримінальний закон можна застосовувати лише тоді і там, де і коли повністю встановлені всі ознаки складу злочину. Не можна кваліфікувати певні дії особи, якщо в них встановлено 99,99% ознак складу злочину. Кримінально-правовій кваліфікації можуть бути піддані певні дії лише тоді, коли в них встановлено 100% ознак складу злочину. Помилки в кваліфікації злочинів - це найпоширеніший вид помилок у слідчо-прокурорській та судовій практиці. Аналіз цих помилок показує, що це помилки в якійсь одній, здавалося б, не дуже істотній ознаці складу злочину - й або знехтували, або не врахували (про неї забули). Навколо саме таких ознак точаться дискусії, суперечки. [16; c.18]