Правові наукові та практичні суперечки і дискусії корисні ще й тим, що право взагалі, а кримінальне зокрема,- це насамперед і головним чином визначення конкретних меж (обмежень). Кожна правова норма, кожен правовий інститут має певні, конкретні межі (обмеження). Злочин, вина, вік, співучасть, замах, покарання у вигляді позбавлення волі - все має чіткі визначені межі. Немає меж - немає права. Право - це межі, кордони, тини, встановлені законом. І тому юристом-фахівцем можна назвати лише того, хто ці межі знає. Кримінальне право має значення базової дисципліни і для інших юридичних дисциплін - кримінального процесу, криміналістики та деяких інших.

1.2 Розвиток кримінального права до прийняття незалежності України

Представляється доцільною періодизація розвитку вітчизняного кримінального права (законодавства), в основі якої лежить державне пристрій від Стародавньої Русі до нинішнього часу. Пропонована система включає в себе сім основних етапів.

1. Раннє феодальне кримінальне - право Стародавньої Русі (до XIV ст.). Період ознаменований створенням Руської Правди - законодавчого акта, а точніше - збірника законів, який увійшли Правда Ярослава, Правда Ярославичів (див. Коротку редакцію Руської Правди), Статут Володимира (II) Мономаха та ін..

2. Кримінальне право феодально-роздробленої Русі (XIV-XV ст.). Основний нормативний правовий акт, що знаменує цей період, - Псковська Судна грамота, яка пізніше дослідниками розділена на 120 статей. Грамота використовувалася за межами Псковської землі, стала одним із джерел Судебника 1497 р. і діяла поряд із Руською Правдою пізніших редакцій. Положення Псковської Судної грамоти перегукуються з деякими нормами Новгородської Судної грамоти (XIII-XV ст.), яка так само, як і Псковська грамота, була одним з джерел Судебника 1497 р. і згодом дослідниками розділена на 42 статті.

3. Кримінальне право періоду утворення і зміцнення російської централізованої держави (XV-XVII ст.). Період отримав віддзеркалення у Великокняжому Судебнику Івана III (1497), Царському Судебнику Івана IV (Грозного) (1550), збірнику постанов Стоглавого церковного собору (1551), Соборному Уложенні царя Олексія Михайловича (1649) та інших нормативних правових актах, зокрема "Новоуказных статьях про татебных, розбойних и убивственных справах" (1699), указах по кримінальних справах 1683-1696 рр. [1; c.75]

Великокняжий Судебник Івана III дослідники розбили на статті (найбільш поширена система 68 статей). Судебник набагато бідніший за змістом попередніх правових актів, тому можна припустити, що він діяв поряд із Руською Правдою, Псковською Судною грамотою та іншими раніше вступивши ми в дію нормативними правовими актами. Царський Судебник Івана IV прийнятий Земським собором у 1550 р. В ньому розвинені положення попереднього Судебника. Згодом отримав поділ на 99 статей (розділів) плюс додаткову статтю, причому вперше закріплені в правовому акті норми були тематично згруповані.

Стоглав - збірник правил, встановлених Московським собором 1551 р. (спочатку іменувався Соборним Укладенням). Поряд з візантійськими збірниками канонічного права став основним вітчизняним джерелом церковного права другої половини XVI-XVII ст., закріпивши положення, що регулюють не лише церковне життя та майнові правовідносини, але і питання злочинів та покарань за їх вчинення. По написанні (при редагуванні), поділений на 100 статей-голів, тому отримав відповідну назву. Уложення царя Олексія Михайловича - перший звід законів Русі (XVII ст.). Поряд з тим що Уложення стало першим друкованим законом у Росії [з числа відомих), воно самим законодавцем поділено на глави і статті (25 глав і 967 статей). [19; c.51]

4. Кримінальне право періоду становлення і розквіту абсолютної монархії Російського феодального держави (XVIII - початок XIX ст.). Період знайшов відображення у військових Артикулах і Короткому зображенні процесів чи судових тяжб Петра I (Великого), видані в 1715 р., - перше в історії російського кримінального права своєрідних кодексах (кримінального і кримінально-процесуального змісту), а також у різних імператорських указах самодержавної влади. Деякі дослідники нарахували понад 400 указів кримінально-правового характеру, прийнятих у період інтенсивної законодавчої діяльності Петра I (без урахування інших нормативних правових актів: наказів, інструкцій, регламентів тощо). Артикули військові складалися з 209 статей (артикулів), які об'єднувалися в 24 глави і реалізовувалися у зв'язку з суспільно небезпечними діяннями військовослужбовців усіх ступенів, діяли поряд з положеннями Соборного Уложення 1649 р. і прослужили аж до вступу в силу Зводу законів Російської імперії 1832 р. Крім військових судів військові Артикули застосовувалися і судами загальної юрисдикції. [21; c.58]

5. Кримінальне право періоду переходу феодальної держави в буржуазне в умовах абсолютної монархії (ХІХ ст. - початок XX ст.). Період знайшов відображення у Зводі законів Російської імперії (1832 р.), в першому загальногромадянському кримінально-правовому акті, подібному кодексу - Уложенні про покарання кримінальних та виправних (1845), у Статуті про покарання, що накладаються мировими суддями (1864 р.), Кримінальне уложення (1903). Звід законів Російської імперії був опублікований в 1832 р., введений в дію з 1 січня 1835 р. Норми кримінального права були систематизовано у першій книзі XV томи Зводу законів. Книга складалася з розділів, глав і статей; всього було 765 статей. Уложення про покарання вийшло з Зводу законів Російської імперії і уперше включив у склад кримінального закону Загальну частину у вигляді величезного першого розділу. Саме ж Укладення складалося з 2224 статей. [16; c.25]

Статут про покарання, що накладаються світовими суддями, складався з однієї (першої) глави (включає 28 статей), присвяченої загальним положенням, та 12 глав (сформованих з 153 статей), які передбачають відповідальність за дрібні злочини, так звані проступки, підвідомчі мировим суддям. Саме ці проступки, що увійшли до Статуту про покарання, були перенесені (виключені) з Уложення про покарання кримінальних та виправних. З Кримінального уложення всі злочинні діяння групувалися в тяжкі злочини, злочини і проступки. Уложення вводилося в дію на території Росії поетапно, однак більша його частина в силу так і не вступила.

6. Кримінальне право періоду виникнення Російського соціалістичного держави, освіти СРСР, керівництва КПРС (XX ст.: 1917-1991 рр..). Під час і після Великої Жовтневої соціалістичної революції (1917-1919 рр.) основними джерелами кримінального права (законодавства) з'явилися декрети, постанови та інструкції Ради народних комісарів, Всеросійського центрального виконавчого комітету Рад, Народного комісаріату юстиції, накази місцевих Рад робочих, селянських і солдатських депутатів, постанови З'їзду Рад, звернення уряду до населення, судова практика, а також дореволюційне законодавство, якщо воно не скасовувалося революцією і не суперечило революційної совісті та правосвідомості. [25; c.167]

У грудні 1919 р. прийняті Керівні початку у кримінальній праву РРФСР, а 1 червня 1922 р. вступив в дію перший радянський Кримінальний кодекс (КК РРФСР). У 1922 р. утворений Союз Радянських Соціалістичних Республік. У 1924 р. введена в дію Конституція СРСР і в цей же рік прийняті Основні початку кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік. КК РРФСР 1926 р. з'явився у зв'язку з утворенням СРСР, прийняттям Конституції СРСР і Основних почав кримінального законодавства, по суті, став наступником Кримінального кодексу 1922 р., тому отримав назву КК РРФСР 1922 р. в редакції 1926 р.

Законом СРСР 25 грудня 1958 р. затверджено Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, які складалися з 47 статей та визначали завдання, принципи та основні положення радянського кримінального законодавства. Основи вперше закріпили відмова від застосування кримінального закону за аналогією. Одночасно були прийняті Закони СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" і "Про кримінальну відповідальність за військові злочини". На виконання положень Основ кримінального законодавства 27 жовтня 1960 р. Верховною Радою РРФСР був прийнятий 1 січня 1961 р. вступив у дію новий Кримінальний кодекс РРФСР, в який увійшли 269 статей, що склали Загальну і Особливу частини, а також перелік майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду. [7; c.16]

7. Кримінальне право періоду розпаду СРСР, утворення демократичного федеративного правової держави з республіканської формою правління (кінець XX ст. - початок XXI ст.). У 1991 р. Росія в результаті кризи влади і розпаду СРСР виділилася у самостійне державне утворення.

Прийняті парламентом СРСР 2 липня 1991 р. нові Основи кримінального законодавства Союзу РСР і республік так і не вступили в силу з 1 липня 1992 р. у зв'язку з розпадом Радянського Союзу. Однак їх положення багато в чому знайшли своє відображення у Кримінальному кодексі Росії 1996 р., скріпила слідом за Конституцією, прийнятої всенародним голосуванням 12 грудня 1993 р., прихильність принципам правової держави: пріоритет людини, її прав і свобод над ідеологією, рівну охорону всіх форм власності, визнання принципів і норм міжнародного права. По суті ж, Росія вступила в епоху варварського капіталізму, дикого розділу власності, безсилля державної влади, законодавчої чехарди. [8; c.19]

Таким чином, етапи розвитку вітчизняного кримінального права (законодавства) дозволяють виявити тенденції його розвитку; прогнозувати шляхи його розвитку; планувати роботу по вдосконаленню кримінально-правової політики; формулювати в кримінальному праві (законодавстві) завдання та принципи, адекватні реально складним суспільним відносинам у державі. Дальший розвиток кримінального права у перші роки незалежності України був викликаний зростанням злочинності, зокрема -- організованої злочинності у сфері економіки.

1.3 Становлення кримінального законодавства в роки незалежності України

Після розпаду у 1991 р. Союзу РСР, Україні дісталася дуже складна судоустрійна і судочинна спадщина. На порядку денному постало питання корінного реформування як судоустрою, так і кримінального судочинства України [14, с. 6]. Адже на цей час в Україні органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суди застосовували кодекс, що передбачав правила і стандарти, котрі діяли в СРСР з притаманними йому ідеологією та правовими цінностями, які не могли не гальмувати процес демократизації суспільства [21, с. 3].

Шляхи реформування судоустрою і судочинства в Україні були накреслені "Концепцією судово-правової реформи в Україні", прийнятою Верховною Радою України 28 квітня 1992 р. [13, с. 3-4]. Реформування кримінального законодавства відбувалося шляхом внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу. Так, у березні 1992 p. були скасовані такі міри покарання, як заслання і вислання. Законом від 24 грудня 1994 р. були внесені зміни у складі державних злочинів. Установлювалася кримінальна відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, за посягання на територіальну цілісність України, за масові заворушення.

У березні 1997 р. введено мораторій на виконання смертної кари. Рішенням Конституційного суду України від 29 грудня 1999 р. положення Кримінального кодексу 1960 p., які передбачали смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України. 22 лютого 2000 р. Верховна Рада ратифікувала протокол № 6 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини стосовно скасування смертної кари (1983 p.), підписаний Україною 5 травня 1987 р.