5 квітня 2001 р. прийнято новий Кримінальний кодекс України, який набував чинності з 1 вересня 2001 р. Кодекс містить Загальну та Особливу частини і нараховує 447 статей. У Загальній частині КК 108 статей, які складають 15 розділів. Тоді як у попередньому КК 1960 р. було 55 статей, об'єднаних у 5 глав. Подальша деталізація положень Загальної частини спричинена появою нових інститутів кримінального права. Вони потребують спеціального регулювання (наприклад, множинність злочинів), нових норм (наприклад, про врахування вироку суду іноземної держави, виправданий ризик та ін.). З'явилися самостійні розділи, присвячені повторності, сукупності й рецидиву, звільненню від кримінальної відповідальності тощо. В Кодексі встановлюються основоположні принципи цивілізованого кримінального права:

1) підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим кодексом;

2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком відповідно до закону;

3) ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. [6; c.24-25]

Залежно від тяжкості злочини розподіляються на чотири групи. Передбачено відповідальність за незакінчений злочин, а також умови звільнення від кримінальної відповідальності, якщо особа добровільно відмовилася від скоєння злочину. На відміну від КК 1960 p., окрім понять осудності й неосудності, введено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Із КК 1960 р. зберігається існуючий шістнадцятирічний вік кримінальної відповідальності. Водночас значно розширено перелік злочинів, відповідальність за вчинення яких може наставати з 14 років (бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників тощо).

Даються чіткі визначення поняття вини, прямого та непрямого умислів, видів необережності -- злочинної самовпевненості й злочинної недбалості. Докладно подано поняття й види співучасті, особливості кваліфікації дій співучасників, питання відповідальності за співучасть. Уперше визначено особливості добровільної відмови окремих співучасників та вплив добровільної відмови одного співучасника на кваліфікацію дій іншого (ст. 31).

Зважаючи на поширення повторності, сукупності та рецидиву злочинів, КК відводить їм окремий розділ. Проте новий кодекс на противагу попередньому не містить інституту особливо небезпечного рецидивіста, що був у попередньому. Порівняно з КК 1960 р. значно ширше подано обставини, через які дії не кваліфікуються злочинними. Раніше ними вважалися необхідна оборона, крайня необхідність і необхідність затримати злочинця. КК 2001 p., окрім названих, передбачає фізичний та психічний примус, виконання чийогось наказу чи розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання, пов'язаного з попередженням чи розкриттям злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації. [4; c.28]

Подано правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності. Враховуючи особливості соціальних, політичних, економічних та культурних правовідносин, що склалися в суспільстві, введено нові види покарань, такі як: громадські роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі. Усього передбачено 12 видів кримінальних покарань. На відміну від КК 1960 р. види покарання розташовано від менш суворого до більш суворого.

Передбачено загальні засади призначення покарання, а також обставини, які пом'якшують або обтяжують покарання, умови, за яких призначається більш м'яке покарання; врегульовано питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням тощо. Новий КК розрізняє погашення судимості (яке відбувається автоматично після відбуття покарання або закінчення додатково визначених строків) та зняття судимості (що провадиться судом). Примусові заходи медичного характеру не відокремлюються від заходів пока-рання, хоча в новому кодексі вказується на особливість їхньої мети порівняно з метою покарання. В окремому розділі передбачено положення про відповідальність неповнолітніх та покарання, які щодо них застосовуються, про особливості їх призначення, а також про умови звільнення від кримінальної відповідальності й покарання. [2; c.30]

Концептуальну ідею захисту людини від злочинних посягань втілено і в Особливій частині кодексу 2001 p., яка містить 339 статей, об'єднаних у 20 розділів (у попередньому КК 1960 р. відповідно -- 208 статей та 11 глав). Особлива частина розпочинається з розділу "Злочини проти основ національної безпеки України". Це викликано тим, що захист прав і свобод людини й громадянина в державі безпосередньо залежить від стану її національної безпеки.

Норми щодо відповідальності за злочини проти особи, на відміну від попереднього КК 1960 p., поділено на три самостійні розділи: "Злочини проти життя та здоров'я особи", "Злочини проти волі, честі і гідності особи", "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи". До раніше відомих видів убивств, зважаючи на реалії життя суспільства, законодавець увів низку нових: убивство малолітньої дитини, вбивство заручника, вбивство близького родича особи у зв'язку з виконанням нею службового чи громадського обов'язку. [4; c.29]

На відміну від попереднього кодексу, який розрізняв відповідальність за злочини проти державної, колективної та індивідуальної власності, КК 2001 р. містить лише один розділ -- злочини проти власності. У новому кримінальному законодавстві враховано й економічні потреби суспільства у вільних ринкових відносинах. КК 2001 р. містить нові види економічних злочинів: порушення порядку займання господарською та банківською діяльністю, незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, фіктивне підприємництво, ухилення від повернення виручки в іноземній валюті, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, злочини, пов'язані з банкрутством; це також порушення антимонопольного законодавства, незаконна приватизація державного, комунального майна, незаконні дії щодо приватизаційних паперів тощо.

Кримінальний кодекс приведено у відповідність до загальноприйнятих норм міжнародного права. Закріплено пріоритети ратифікованих Верховною Радою міжнародних договорів щодо кримінальної відповідальності за ті чи інші дії.

Розділ 2. Чинне кримінальне законодавство України

2.1 Структура чинного Кримінального кодексу

Основним законодавчим актом, котрий нині визначає порядок кримінального провадження на території України, є її Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України Законом від 13 квітня 2012 р. № 4651. У статті 1 КПК України зазначено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Конституція України встановлює, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у визначених нею межах і відповідно до законів України (ст. 6). Норми Основного Закону України визначають зміст і цілі кримінального процесуального законодавства, насамперед КПК України, засади і спрямованість органів держави, які здійснюють кримінальне провадження, установлюють гарантії прав і свобод осіб, які залучаються до сфери кримінального судочинства. Слід погодитися з думкою В. Т. Нора про те, що норми Конституції України, насамперед норми-принципи, які визначають діяльність органів держави та інших суб'єктів у межах кримінального провадження, а також закріплюють правові гарантії дотримання прав і свобод людини у сфері цієї діяльності, мають найвищу юридичну силу і є нормами прямої дії (ст. 8). [23; c.49]

Пряма дія норм Основного Закону України означає, що особа має право звернутися до суду за захистом конституційних прав і свобод людини безпосередньо на підставі відповідних норм Конституції України, обґрунтовуючи ними свій захист. Суд зобов'язаний розглянути і вирішити таке звернення незалежно від того, чи є в національному законодавстві відповідні норми нижчого рівня, які регулювали б предмет звернення. За відсутністю в національному законодавстві відповідної правової норми суд зобов'язаний захистити права і свободи людини і громадянина безпосередньо на підставі норм Конституції України, які є відтворенням основоположних прав і свобод, передбачених міжнародно-правовими актами, визнаними Україною. Норми Конституції України безпосередньо можуть застосовуватись і в тому разі, коли окремі кримінальні процесуальні норми суперечать Основному Закону держави, а також коли виявляються прогалини у кримінальному процесуальному законодавстві щодо врегулювання певних правовідносин [9, с. 12-13].

Основоположним кримінальним процесуальним законом України є її Кримінальний процесуальний кодекс, що був прийнятий 13 квітня 2012 р. Зазначимо, що в ньому знайшли закріплення як конституційні засади кримінального провадження, так і засади (норм-принципи) міжнародноправових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Норми КПК України діють з 20 листопада 2012 р. з урахуванням його прикінцевих положень (розділ Х). Порядок кримінального провадження, який установлений цим Кодексом, є обов'язковим для всіх його учасників і однаковим для всіх органів, які здійснюють кримінальне провадження.

Структура чинного КПК України побудована в основному в прямій залежності від змісту та послідовності процесуальних дій, яких необхідно дотримуватись у кримінальному провадженні. Весь нормативний матеріал у Кодексі згрупований в 11 розділів, 46 глав і 314 статей. У главах 1-18 КПК України містяться правила, що мають значення для всіх органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю, а також для інших учасників кримінального провадження, то глави 19-46 цього Кодексу присвячені порядку провадження в різних стадіях кримінального процесу або ж в особливих порядках провадження. Вони передбачають порядок вирішення питань, які виникають у процесі кримінального провадження, права та повноваження відповідних органів та посадових осіб, а також права та обов'язки всіх учасників кримінального провадження, які беруть в ньому участь, та ін. [24;c.42]

2.2 Зворотна дія кримінального закону в часі

На виконання зобов'язань, взятих Україною після приєднання до конвенцій Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи, Верховною Радою України з 2002 р. ухвалено понад сто законів, якими внесено зміни в законодавство України, у тому числі й до Кримінального кодексу України, з метою, з одного боку, привести законодавство України у відповідність до норм міжнародного права, зокрема Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині декриміналізації деяких діянь; пом'якшення покарання за злочини, які не пов'язані із заподіянням шкоди життю та здоров'ю особи; введення альтернативних видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, -- штрафів, громадських робіт; а з другого, посилити боротьбу із деякими видами злочинів та відповідальність за корупцію; протиправним доступом до електронних грошей і за неправомірний випуск або використання електронних грошей; незаконне виготовлення лікарських засобів; незаконне виготовлення та обіг вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, та за інші протиправні дії.