4 грудня в Києві відкрився з?їзд Рад робітників, солдатів та селян України В його роботі взяли участь понад 2,5 тис. делегатів. Більшовики домагалися з?їзду, маючи намір організувати його склад переважно із своїх прибічників, переобрати УЦР і внести розкол в національний рух в Україні. Однак вони виявилися невеликою частиною з?їзду (близько 200 делегатів). З?їзд відкинув Ультиматум РНК Росії, відмовився переобирати склад Української Центральної Ради, тим більше, що 9 січня 1918 р мали відбутися Всеукраїнські установчі збори, яким УЦР повинна була передати владу. Більшовики-делегати опинилися в складній ситуації 5 грудня вони залишили Всеукраїнський з?їзд у Києві, мотивуючи це рішення його неправомочністю та фальсифікацією.
   Того ж дня Генеральний секретаріат дав офіційну відповідь Раднаркому Росії на його ультиматум. В ній зазначалося, що не можна одночасно «визнавати право на самовизначення» і топтати це право, «накидаючи свої форми політичного ладу державі, яка самовизначилася». Таким чином, УЦР категорично відкинула ультиматум як спроби Рад-наркому втрутитися у державне і політичне життя УНР, нав?язати йому ті форми політичної влади, які у Великоросі)? викликали анархію та розгул, знищити свободи, відвойовані демократичною революцією у царизму Однак у відповіді вона помилково уникала пропозицій переговорів і компромісів, необхідних і Україні, і Росії. Це свідчило про те, що Генеральний секретаріат, його керівник В. Винниченко недооцінювали загрозу війни з Радянською Росією, не розуміли складності свого становища в Україні.
   Радянській Росії був потрібний український хліб, вугілля, метал, машини. Людські її резерви були важливими для здійснення ідеї світової пролетарської революції, чим у цей час «хворіло» багато комуністичних лідерів, не рахуючись з ідеалами національної свободи українців. Невдовзі російський радянський уряд розпочав війну, пославши свої війська в Україну. Перші ешелони вже 9 грудня прибули до Харкова.
   Місцевий ревком, створений харківською Радою на чолі з більшовиком Ф. Артемом, застерігав радянські частини від ворожих дій проти прибічників і військ Центральної Ради. Харківські більшовики працювали з ними в органах місцевої влади і не вважали необхідним починати конфлікт. Однак за наказом радянського командира Сіверса в ніч на 10 грудня червоні частини обеззброїли українізований бронедивізіон. Так почалася інтервенція Радянської Росії проти України. У Харкові встановлюється жорстокий режим, починаються арешти і терор.
   У цей час до Харкова приїздить група делегатів, яка залишила Всеукраїнський з?їзд Рад. Вони об?єдналися з делегатами, що прибули для проведення з?їзду Рад Донбасу, Криворіжжя і проголосили відкриття І з?їзду Рад України. На ньому були представлені 89 Рад (із понад 300, що існували в Україні). Незважаючи на це, І з?їзд Рад у Харкові прийняв низку постанов і підтримав рішення II з?їзду Рад Росії та взяття більшовиками влади та політику Раднаркому Росії, проголосив встановлення Радянської влади в Україні і обрав Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК Рад України). Був створений Народний Секретаріат — Радянський уряд України. Тепер Раднаркому Росії можна було замаскувати свою агресію проти України, представивши її світові як внутрішній конфлікт між Радами робітничих і солдатських депутатів України і Центральною Радою. 17 грудня ЦВК Рад України оголосив війну Центральній Раді, відмінив всі її накази, розпорядження, тобто почав громадянську війну в Українській державі. З Росії прибували нові частини Червоної гвардії. Загальне керівництво російськими радянськими військами здійснював В.Антонов-Овсієнко. Частина військ повела наступ на Донбас і південь України, друга частина готувала наступ на Київ. УЦР та її Генеральний секретаріат вживали заходів для організації відсічі агресії?. 15 грудня був створений Особливий Комітет оборони України (М. Порш, С Петлюра, В. Єщенко), а 26 грудня прийнято рішення про створення армії УНР на засадах добровільності та оплати. Але це було вже запізно і мало. УНР потребувала сильної армії, яку можна і треба було створити влітку — на початку осені. Та найдраматичнішим було те, що трудящі маси, особливо селянство, сприйняли це байдуже, продовжуючи займати вичікувальну позицію. Більшовики ж посилювали свою агітацію серед селянства, пропагуючи зрозумілу йому ідею негайного поділу поміщицьких земель. Значна частина робітників під впливом більшовиків готували у підпіллі, а іноді й відкрито, повстання, спрямоване на встановлення радянської влади і допомогу наступаючим частинам російської Червоної Армії.
   25 грудня В. Антонов-Овсієнко віддав наказ про наступ червоних військ на Київ. Ними керував колишній полковник-есер М. Муравйов.
   Першим був взятий Катеринослав, де наступаючим військам допомогло повстання робітників, яке спалахнуло при підході червоних частин. Таким же чином було захоплено Олександрівськ і Полтава.