5.6. Козацько-селянські повстання кінця XVI — першої половині XVII ст.   Наприкінці XVI ст. боротьба селянства і козацтва проти кріпосництва і національно-релігійного гноблення загострилася. Почастішали й антифеодальні виступи міщан. Між козаками, селянами та міщанами уже сформувалися відносини спільності інтересів, взаєморозуміння та взаємопідтримки. У 80-х роках XVI ст. відбулося кілька локальних виступів козаків, селян та міщан.
   Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстання розпочалося у 1591 р. і тривало до 1593-го. Воно проходило на Поділлі, Волині і Київщині. Повсталих підтримували міщани деяких міст та реєстрові козаки. Очолив повстання Криштоф Косинський — шляхтич з Підляшшя. За бойові заслуги він одержав від сейму маєток Рокитну на річці Рось. У 1591 р. Косинський став гетьманом Запорозької Січі. У цей же час староста Білої Церкви, полонізований і окатоличений князь Януш Острозький відібрав маєток у Косинського. Обурені запорожці і реєстровці під проводом Косинського у кінці 1591 р. підійшли до Білої Церкви, взяли її, а потім Переяслав, Трипілля та інші міста, а також захопили зброю, військове спорядження, боєприпаси у білоцерківському і київському замках.
   Гетьман з великим загоном козаків укріпився у трипільському замку. До Трипілля рушив старший над реєстровцями Язловецький, який зібрав місцевих старост та шляхтичів з їх козаками. Однак штурмувати замок не наважився, а повів переговори з обложеними. Тим часом повстання розросталося. Селяни створювали невеликі загони, громили панські маєтки, захоплювали містечка і оголошували себе козаками. Поступово багато з них приєдналося до загону Косинського, який вирушив на Волинь.
   Феодали за допомогою короля зібрали добре озброєні сили зі шляхти Волині, Київщини та Брацлавщини. На чолі їх став київський воєвода Костянтин Острозький. На допомогу йому прийшов староста черкаський і канівський Олександр Вишневецький. Біля містечка П?ятки (тепер Чудновський р-н Житомирської обл.) повсталі вступили в бій, який тривав більше тижня. Повсталі завдали великих втрат військам феодалів, але зазнали поразки. Розпочалися переговори, які завершилися компромісною угодою. За домовленістю козаки повинні були відступити на Січ, мали переобрати Косинського і припинити повстання. Однак козацький гетьман не склав зброї, а, зібравши сили на Січі, знову виступив на Україну. У травні 1593 р. повсталі обложили Черкаси.
   Повстання охоплювало все нові й нові райони Подніпров?я. Черкаський староста князь Вишневецький змушений був піти на переговори, під час яких Косинського підступно вбили. Однак і після його смерті селянські і козацькі повстання ще деякий час продовжувалися. Шляхта їх придушила, жорстоко розправилася з учасниками і продовжувала збільшувати повинності селян.
    У 1594 р. вибухнуло нове козацько-селянське повстання, викликане обмеженнями і утисками козаків та посиленням кріпосницького і національно-релігійного гноблення. Керівником його був Северин Наливайко, виходець з міста Гусятин (Поділля), що належало магнатові О. Калиновському. Калиновський відібрав у батька Северина землю, а слуги магната забили його до смерті. Наливайко був на Запорозькій Січі, брав участь у козацьких походах проти татар і турків, потім служив у князя Острозького сотником надвірних козаків, і під час боїв шляхти з повстанцями під П?ятками був в охороні князя. Організував загін «охочих» козаків і брав участь у війні з татарами та турками в Молдавії у 1594 р.
   Влітку 1594 р. Наливайко, повернувшись з війни у Молдавії, свої загони не розпустив, а закликав запорожців спільно виступити проти Польщі. Січ вислала загін козаків на чолі з гетьманом Лободою. Однак Лобода був статечним козаком, мав великий маєток і підтримував інтереси заможного козацтва. Наливайко був ватажком бідного нереєстрованого козацтва, селян та міської бідноти. Це зумовлювало ворожнечу і неприязнь між Наливайком і Лободою та їхніми прихильниками. У вересні 1594 р. наливайківці захопили Брацлав і розгромили шляхту. Почалися масові повстання по всій Брацлавщині. Повстанці, посилені козаками Лободи, захопили найбільшу на Поділлі фортецю Бар, а потім Вінницю. Вони громили маєтки, нищили шляхтичів та католицьких священиків. До кінця осені 1595 р. війська Наливайка захопили міста Кременець, Луцьк, Бобруйськ, Слуцьк та Могилів. Селянські заворушення охопили всю Східну Білорусію. Військо Лободи оволоділо Черкасами та Каневом. Загін М.Шаули здобув Київ і пішов на Білорусію. Тепер все Правобережжя та Східна Білорусія опинилися в руках повсталих. Цьому сприяло й те, що польська армія на чолі з коронним гетьманом Жолкевським воювала у Молдавії.
   Однак ситуація починає змінюватися. Повстання селян перекинулося в деякі райони Польщі. Король вжив рішучих заходів, щоб мобілізувати шляхту на боротьбу з повстанцями. Литовський уряд теж зібрав велике військо, яке почало наступ на Могильов, звідки частина селян встигла на зиму розійтися по домівках. Литовські війська намагалися оточити загін Наливайка, однак він вирвався на Україну і тут зустрівся з військом Жолкевського, який мав сили, що значно переважали військо повсталих. Тому Наливайко спішно повернув на південь, намагаючись з?єднатися з військами Лободи і Шаули.
   У березні 1596 р. під Києвом повстанці об?єдналися, однак, маючи, значно менші сили, ніж польська армія, відійшли до Дніпра. Армія Жолкевського наздогнала козаків і поблизу урочища Гострий Камінь козаки, створивши укріплений табір, дали полякам бій, в якому обидві сторони зазнали великих втрат. Поляки відійшли, а повстанці переправилися через Дніпро і рушили на схід. Деякі керівники пропонували перейти в межі Московської держави. У таборі під Переяславом йшли довгі дискусії. Козаки замінили Наливайка на посаді гетьмана Лободою. Тепер повстанці, серед яких було багато городових козаків з сім?ями, почали переговори з Жолкевським. Однак польський воєначальник зажадав, щоб були видані всі керівники, на що козаки відповіли відмовою і почали відступ вглиб полтавських степів у напрямку кордону з Московією. Жолкевський оточив повсталих, серед яких було 10 тисяч жінок, дітей, стариків та близько 3 тис. боєздатних козаків. Повсталі огородилися возами, влаштували вали й рови і стійко оборонялися. Жолкевський почав облогу табору, яка тривала близько двох тижнів. Становище обложених все погіршувалося: від травневої спеки і безводдя у таборі лютували хвороби, бракувало боєприпасів, продовольства. Знову спа-лахнула ворожнеча між наливайківцями і прибічниками Лободи, якого звинуватили у зраді і вбили. Гетьманом обрали К. Кремпського.
   Оскільки становище польських військ було тяжким (люди були втомлені, не вистачало продовольства і фуражу, а із Запоріжжя на допомогу повсталим вирушили козаки), Жолкевський почав переговори, обіцяючи амністію. Одночасно вся артилерія безперервно обстрілювала табір. Після особливо важкого дводенного обстрілу козаки капітулювали. Наливайка, Шаулу, клейноди та зброю видали полякам. Однак це їх не врятувало: жовніри, порушивши всі обіцянки про амністію, кинулися на неозброєних і почали звірячу розправу не лише над козаками, а й над їхніми сім?ями, і всіх винищили. Лише 1500 кінним козакам під керівництвом Кремпського вдалося пробитися і відійти на Січ.
   У 1597 р. у Варшаві був по-звірячому закатований Северин Наливайко — талановитий, незламний народний ватажок у боротьбі за соціальну і національну свободу українського народу.
   Перші козацько-селянські повстання проти польського феодального і національного гноблення хоч і зазнали поразки, все ж мали велике значення. В них народні маси набували досвід, поглиблювали свою національну свідомість та політичну зрілість. Одночасно вони показали і недостатню організованість козацтва, його внутрішні протиріччя, пов’язані з поділом на заможних, схильних до угодовства з поляками, і бідноту, налаштовану опозиційно до багатих, непримиримо ворожу до польських феодалів. Польська шляхта взяла курс на повне винищення і викорінення козацтва. Весною 1597 р. сейм проголосив українських козаків «ворогами держави», а коронному гетьману Польщі було доручено використати всі сили і методи, необхідні для їх повного знищення. Однак рішення сейму залишилося на папері, і Запорозька Січ продовжувала бути опорою і притулком для всіх, хто втікав від феодального гноблення, їхня кількість безперервно зростала. Військо Жолкевського було знесилене важкою війною проти повстанців і не могло наступати на Січ. Після невдалих повстань у середовищі козаків посилюється розкол на багатих, в основному реєстрових, і незаможних, які не мали землі чи якоїсь власності. Заможні козаки прагнули розширювати свої права мирним шляхом, випрошуючи привілеї у польського уряду, намагаючись співпрацювати з ним. Боротьба між цими групами — радикальними (голота) і угодовсько-поміркованими (заможні) вщухала лише під час підготовки та проведення чергових походів на Туреччину, Крим чи інші землі. Незабаром така війна почалася — польське втручання у молдавські справи у 1600 р. та конфлікт Польщі з Швецією у Лівонії. У 1601 р. сейм формально скасовує накази про знищення козацтва. І козаки беруть активну участь у численних війнах, які вела Польща в перші три десятиліття XVII ст.
   У 1604 р. почалася довголітня війна Польщі з Московським царством, де вів боротьбу за царський трон польський ставленик псевдо-Дмитрій. Великі ватаги козаків переходили до його війська. Одночасно козаки майже щороку здійснювали успішні походи проти татар і турок. Це підносило авторитет козацтва, і знову почала зростати кількість «непослушних» козаків по всіх містах України (на «волості»), які не хотіли коритися феодалам та урядовцям і не платили податків. Ці «свавільні», «непослушні», як їх називали польські документи, козаки мешкали переважно на державних землях (на «королівщині). Вони не визнавали влади старост, обирали своє керівництво — отаманів і запроваджували козацьке судочинство. Покозачення супроводжувалося численними повстаннями козаків і селян проти феодалів.
   Щоб запобігти розвитку повстанського руху, у 1614 р. на Подніпров?я прибуло польське військо на чолі з польським коронним гетьманом Жолкевським. Однак «покозачення» продовжувалося. По суті, у більшості районів України стихійно формувався лад, подібний до того, що існував на Запорожжі.
   Знову польський уряд шукає можливості приборкати козаччину. Починаються переговори з Петром Сагайдачним. Вище вже говорилося про діяльність Сагайдачного з організації підтримки православної церкви і братств, а також боротьби з турками і татарами. Але най важливішу роль цей мудрий політик і військовий керівник відіграв у реорганізації та вдосконаленні адміністративно-політичного та військового устрою Запорозької Січі. Він перетворив козацькі ватаги на регулярне військо з чіткою організацією, ієрархією та суворою військовою дисципліною.
   У відносинах з Польщею Сагайдачний виявляв вдумливість, розважливість та поміркованість. Розуміючи, що одночасно вести боротьбу проти Туреччини, Криму і Польщі український народ неспроможний, він не допускає великих масових повстанських рухів проти польського уряду та феодалів. Цим він завоював певною мірою його довір?я. Особливістю його тактики було уміння погоджуватися на дрібні поступки і твердо обороняти самостійність Запорозької Січі.
   У жовтні 1617 р. в урочищі Суха Вільшанка під Білою Церквою між козацьким керівництвом Січі і Жолкевським була підписана угода, названа Вільшанською: козацький реєстр відновлювався у складі 1 тис. чоловік. Усі інші козаки мали повернутися під владу старост і панів. Реєстровці мали право жити лише на Запорожжі. їм суворо забороняли походи на Крим і Туреччину. Реєстровцям дозволялося обирати гетьмана, якого затверджував король. Уряд обіцяв виплачувати за службу платню. Однак це викликало масове невдоволення козаків, які мали повернутися до феодалів.