В середині 20-х років все більше привертає до себе симпатії молоді Українська військова організація (УВО), яка вела боротьбу з окупантами, здійснювала терористичні акції та саботаж проти особливо ненависних польських колонізаторів. її керівник Є. Коновалець, готуючись до створення нової організації на більш широкій основі, надавав важливого значення розробці ідеології всього націоналістичного руху, її розробляв в основному Д. Донцов. У 1926 р. у Львові вийшла його книга «Націоналізм». Головний постулат: нація — це абсолютна цінність, і немає вищої мети, ніж здобуття незалежної держави. Викладена в цій книзі і в низці статей концепція була правонаціоналістична, досить поширена в Європі (Угорщина, Румунія, Югославія). Вона отримала назву «інтегральний націоналізм». Автор відкидав всі загальновизнані закономірності історичного розвитку. Для нього мав сенс «лише один закон» — «закон боротьби... закон вічного суперництва націй». В такий спосіб здійснювалося нав?язування «єдиної норми поведінки», обстоювалася необхідність «єдиної організації з єдиним вождем». А це означало нетерпимість до плюралізму думок, організацій, заперечення вироблених передовими країнами норм демократи, багатопартійності та компромісності. Донцов розумів історичний розвиток як «вічний гін народів до експансії і підбою», ділив їх на тих, хто підкоряє, і тих, хто підкоряється. Оскільки українському народові були нанесені тяжкі історичні кривди, але він вижив і розвивається, то це свідчить про його «виключність», яка протиставлялася іншим. Він закликав своїх прибічників бути сильними особистостями, які мають ні перед чим не зупинятися для досягнення своїх цілей. Народ треба змусити діяти як єдине ціле, яким керують лише інтегральні націоналісти. Він вважав необхідним розрив української нації зі своїми традиціями, з досягненнями політичної думки таких національних мислителів, як М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський та ін. Замість їх вдумливих теоретичних пошуків пропонувалася агресивність до всіх, хто не погоджувався з його ідеями, з позицією інтегральних націоналістів. Донцов закликав молодь до славних справ, до «героїчного гину», і в той же час ставав на невиправданий шлях невіри в свій народ та пошуки зовнішніх факторів. І це поєднувалося з проповіддю необхідності українському народові, як представникові сильної раси, намагатись стати пануючим народом. Щоправда, конкретно не вказувалося, над якими народами панувати: «Живуть і панують лише раси, які не знають сумнівів, які не задумуються над правом на існування коштом слабких і нездар, які покладаються не на обставини, але на негнуту силу раси, для яких і розріс і їх ідея є догмою абсолютною...» Це вже була підміна загальнолюдських духовних цінностей і моралі правом і культом сили та насильства, від яких так багато страждав український народ.
   Ця теоретична платформа могла лише відштовхнути від українського націоналістичного руху європейські та американські ліберальні демократії. Натомість вона привертала все пильнішу увагу фашистських режимів Німеччини та Італії і найголовніше — вона перекривала шлях до єдності всіх українських політичних сил, що виступали за національну свободу України та її державність. А без такого об?єднання, як свідчить історичний досвід, про незалежну Україну не могло бути й мови. Отже, ідеологія інтегрального націоналізму була тоталітарною, в ній відчувався вплив фашизму. Та його не можна відірвати від ідей свого часу: тоталітарні режими існували в кінці 20-х років в Італії, СРСР, Угорщині, демократія переростала в тоталітаризм у Німеччині й Польщі. В той же час історики недостатньо підкреслюють те, що ці погляди породжені пригнобленою нацією, яка вичерпала всі можливості демократичних форм боротьби за свою незалежність. Залишалося одне: боротьба глибоко законспірованих, суворо централізованих організацій з використанням жорстоких методів. Це породження відчаю нації, що терпіла поразки в боротьбі з сильними сусідами, яких не подолати у відкритій війні. Не можна відкидати і того, яка на тлі поразок попередніх методів боротьби нова ідеологія, стратегія й тактика інтегрального націоналізму багатьом, особливо молодим, здавалась ефективним досягненням, давала надію і натхнення, і хоча не можна виправдати терор і тоталітаризм інтегрального націоналізму, та можна його зрозуміти, враховуючи стан України в кінці 20-х — на початку 30-х років.
  У січні — лютому 1929 р. була заснована Організація українських націоналістів (ОУН), яку очолив Є. Коновалець. Під його керівництвом вона зміцнювалася і розвивалася. Завдяки героїзму багатьох оунівців зростав її авторитет серед молоді. Однак головним методом їхньої боротьби був терор, жорстокий і кривавий. На жаль, окремі українські партії, хоча й різко критикували ОУН за жорстокість, водночас контактів з нею не цуралися. Для розширення свого впливу вона проникала в різні господарські, політичні структури та молодіжні організації і зуміла залучити на свій бік велику частину молоді, особливо студентства.
   Практична діяльність ОУН зводилася до постійних збройних акцій проти окупантів, аж поки революційне кипіння мас не досягло такого напруження, яке мало вибухнути всенародним повстанням. З цією метою організовувалися численні терористичні акти, які особливо посилилися, коли крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях став Степан Бандера (1933). На початку 30-х років, крім актів саботажу, нападів на банки, поштові відділення з метою експропріації коштів для боротьби, було здійснено 60 замахів та вбивств. Найбільший резонанс мали вбивства працівника радянського консульства у Львові (1933 p.), а також міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького (1934 p.). Наслідком убивства Б. Перацького був арешт великої групи діячів ОУН і серед них Степана Бандери. Заарештовані трималися мужньо, захищали і пропагували свою боротьбу і отримали широку громадську підтримку в Галичині та популярність у всій Західній Україні. Тому смертну кару, присуд якої вони зустріли з гідністю, їм замінили довічним ув’язненням. Разом із членами проводу великі строки тюремного ув?язнення отримали десятки рядових оунівців. Всі українські партії, керівник греко-католицької церкви А. Шептицький засудили терор ОУН. Вона ж продовжувала свою боротьбу. У 1938 р. Є. Коновалець був убитий у Роттердамі (Голландія) радянським розвідником. Наступником стає його перший заступник А. Мельник, який корегує тактику ОУН, орієнтуючись на фашистську Німеччину як головний чинник розв?язання проблеми незалежності України. Німеччина — ворог Польщі і СРСР — здавалася йому природним союзником ОУН. Тому майбутню діяльність закордонної частини ОУН він тісно пов?язує з політикою Гітлера, сподіваючись, що фюрер фашистської Німеччини допоможе здобути самостійність України. Перебування нового лідера ОУН за кордоном викликало невдоволення. Назрівали внутрішні суперечності, розколи, але організація продовжувала працювати, що мало дуже важливе значення в умовах насування Другої світової війни.