У кінці червня 1942 р. танкові і піхотні з?єднання фашистів за підтримки авіації розпочали грандіозний наступ на Сталінград, щоб, захопивши його, піти понад Волгою на Москву. Сталінське керівництво не чекало наступу, і почалося, як і влітку 1941 p., розгубленість і паніка. Знову виявилися некомпетентність, бездарність, авантюризм сталінського керівництва, і знову, як і в кінці 1941 p., фашистів зупинила мужність і стійкість рядових солдатів та їхніх командирів.
   У травні — червні 1942 р. рухнув Кримський фронт, і у полоні опинилися 200 тис. радянських воїнів. У липні така ж гірка доля спіткала мужніх оборонців Севастополя, і тут майже 200 тис. попали в полон, хоч їх можна було вивезти морем під охороною Чорноморського флоту, який стояв недалеко в бухтах Кавказького побережжя. Однак ні головнокомандувач, ні командування фронтів про це не подумали.
В кінці літа — на початку осені 1942 р. фашисти вийшли до Волги і Головного Кавказького хребта. Гітлер і його оточення дійшли висновку, що тепер з «росіянами покінчено». Однак скоро фашистські офіцери-фронтовики виявили зростаючий опір радянських військ. Стало зрозуміло, що Червона Армія не збирається припиняти боротьбу. Наближалася нова зимова кампанія, нова битва — Сталінградська, яка поклала початок другому періоду війни — періоду її корінного перелому.
   Які ж причини невдач першого періоду війни? Історики, дискутуючи з цього питання, відзначають, що причини поразок криються не в слабкості СРСР, а значною мірою в негативних явищах, властивих тогочасному режиму: диктаторство Сталіна, схильного до авантюризму, некомпетентного в розв?язанні проблеми зовнішньої політики, військової стратегії і тактики, масове винищення військових кадрів в таких масштабах, яких не знала історія людства. Репресії продовжувались і під час війни: коли через тиждень від початку війни фашисти захопили Мінськ і оточили основні сили Західного фронту, Сталін, не розібравшись в дійсних причинах цього, наказав розстріляти командуючого Д. Павлова. Тих, хто потрапляв до німецького полону, оголошували зрадниками і в разі повернення направляли в концтабори. До грудня 1941 р. гітлерівці захопили в полон 3,8 млн чоловік — з них 1,3 млн — українці. Багато з них добровільно здавалися, не бажаючи воювати за тих, хто творив жахливий голод у 1933 р. в Україні та репресії 30-х років.
   Однак недостатньо відзначається так званий об?єктивний фактор — традиційно краща організація, висока культура (в тому числі й технічна) німецького та інших народів Європи, армії яких вели війну. Адже відомо, що німецькі солдати рідко впадали в паніку, стійко воювали, що пояснювалося вищим рівнем їхньої організації та дисципліни.