Слід зазначити, що провід ОУН(б) змінює зовнішньополітичні орієнтири. В кінці війни очікували, що розбита Німеччина увійде в союз із західними державами і вони відкинуть радянську експансію. Ці хибні сподівання спонукали ОУН-УПА продовжувати боротьбу з Радянським Союзом. Фашистська Німеччина, оцінивши ситуацію, намагалася залучити їх на свій бік. На початку 1944 р. були випущені з концтаборів С. Бандера, А. Мельник, Я. Стецько та інші провідні діячі українського національно-визвольного руху. Відразу після звільнення гітлерівці запросили С. Бандеру на нараду до німецького керівництва, в якій брав участь і командувач Російської Визвольної Армії генерал Власов, але керівник ОУН відмовився. ОУН-УПА продовжувала протистояти німецьким окупантам і одночасно втягувалася у важкі бої з частинами Радянської Армії. У сутичках з радянськими військами її формування несли відчутні втрати і з часом розпалися на дрібні загони, які мали можливість швидко маневрувати, краще пристосовуватися до умов, маскуватися і в кінцевому результаті ефективніше вести боротьбу. Під їхнім контролем знаходилася значна кількість сільських районів, в багатьох з них нелегально діяли національно-державні структури ОУН — сільські, районні, окружні, обласні, крайові та інші проводи, підтримувані більшістю населення та загонами УПА. Таким чином, у Західній Україні певний час існувало двовладдя — радянські органи і оунівські. В системі ОУН-УПА була своя служба безпеки, яка жорстоко розправлялася з радянськими активістами з місцевого населення, партійними, радянськими працівниками, що прибули із східних областей УРСР, і особливо з працівниками НКВС і НКДБ. За деякими офіційними даними, оунівці вчинили 14,5 тис. диверсій і терористичних акцій, в яких загинули тисячі місцевих жителів, 25 тис. військовослужбовців і працівників радянських охоронних органів, комуністів, спеціалістів, яких надсилали із східних областей.
   Але ще більш масовими і жорстокими були акції НКВС і НКДБ. Потужна і злагоджена машина беріївських каральних органів на повну потужність розгорнула і використовувала безмежні можливості, застосовуючи різноманітні методи масової пропаганди, провокацій: засилали агентів у загони УПА, проводили каральні акції не лише проти ОУН-УПА, а й проти місцевого населення. Безперервно війська НКВС здійснювали рейди і бої, в яких гинули тисячі людей.
   Виконуючи вказівки Сталіна про ліквідацію ОУН-УПА, уряд УРСР залучив наприкінці 1944 р. до боротьби проти повстанців близько 200 тис. солдатів і офіцерів внутрішніх військ, велику кількість партизанських і винищувальних загонів. Від грудня 1944 до червня 1945 року було проведено три масштабні каральні операції проти головних угруповань УПА силами кількох дивізій при підтримці танків та артилерії. Однак її загони маневрували, переходили до інших районів, за підтримки місцевого населення знову поповнювали свої ряди і продовжували боротися. У січні 1945 р. в Західній Україні побував секретар ЦК КП(б)У і голова уряду Микита Хрущов. Виступаючи на нарадах з партійним і радянським активом, він вимагав рішучих заходів: прилюдно вішати полонених повстанців, репресувати їхні сім?ї, запровадити систему заложників та ін. Радянський терор посилювався. Розгорнулася масова депортація сімей повстанців, а часто й жителів сіл, які оголошувалися бандерівськими. У звіті Наркомату внутрішніх справ УРСР зазначалося, що протягом 1944-1945 pp. проведено 40 тис. операцій, в яких було вбито 103 тис. і затримано 125 тис. повстанців. Оскільки кількісний склад УПА не перевищував 80 тисяч, то зрозуміло, що більшість убитих і арештованих були мирними жителями.
   Уряд УРСР неодноразово звертався до повстанців з пропозицією скласти зброю, обіцяючи амністію. Його представники з мандатом Хрущова 23 лютого 1945 р. провели переговори на Тернопільщині з делегацією командування УПА. Але вона відкинула всі пропозиції, бо вони не містили в собі якихось змін в національній політиці Москви щодо України. Однак безперервні звернення уряду УРСР з пропозицією скласти зброю в обмін на амністію своєї мети частково досягли. Близько 40 тис. повстанців здалися і їх, як правило, не репресували, відпустивши по домівках.
   Таким чином, кінець Великої Вітчизняної війни, перемога над фашистською Німеччиною і мілітаристською Японією не принесли миру і спокою на українську землю. Без надії розгромити могутній тоталітарний Радянський Союз провід ОУН(б) підняв на боротьбу більшу частину населення Західної України, але прирік його на роль смертників, без результативних змін у долі українського народу. В історичних умовах кінця Другої світової і зростання сил та міжнародного авторитету СРСР, ідей соціалістичних революцій в Європі стратегія і тактика ОУН виявилася неефективною, хоча повстанці вели мужню національно-визвольну боротьбу. В умовах звірячої розправи беріївських катів над західноукраїнським населенням меркло і те добре, що було зроблено радянською владою. Адже як і в 1939-1941 pp., цей край був визнаний пріоритетним у республіці, йому виділялися величезні кошти для відбудови та індустріалізації, культурно-побутового будівництва, ліквідації неписьменності, утвердження українства. Однак ці процеси гальмувалися збоченнями у радянізації, різко негативною реакцією населення на зловживання властей.