Талантом, політичною зрілістю, життєвою мудрістю характеризується твір Володимира Мономаха «Повчання дітям», ідейною основою якого є турбота про єдність Русі. Князь навчає дітей правилам моралі, виступає проти міжусобних війн, змальовує образ ідеального князя, захисника землі Руської.
   Вершиною давньоруської літератури, одним із найталановитіших її поетичних творів було «Слово о полку Ігоревім». Написане у надзвичайно важкий для Русі час, коли відбувалися безперервні напади кочівників, «Слово» з особливою силою відстоює ідею єдності всіх земель Руської держави. Воно характеризується високими поетичними рисами і свідчить про широкий розвиток дружинної поезії.
   На Русі також розповсюджувалася перекладна, в основному релігійна, література. Це богослужебні книги («Євангеліє», «Псалтир»), «Житія святих», проповіді, повчання, хроніки, романи («Александрія» — роман про діяльність Олександра Македонського) та ін. Переклади здійснювалися в основному з грецької та болгарської мов. Широко були розповсюджені «Бджоли» — збірники поговірок, коротеньких оповідань з моральними висновками і рекомендаціями. Ця перекладна література розповсюджувалася тому, що на Русі було багато людей, які знали іноземні мови. Перше місце посідало вивчення і знання грецької мови, яка була необхідна для перекладання книг, спілкування з митрополитами, єпископами, що прибували з Візантії, дипломатичних відносин з нею. Поряд з цим було поширене знання латинської мови. Вже у XII ст. в Києві та інших містах існували групи людей (духовна еліта), які володіли кількома мовами, знали античну літературу та філософію. Це митрополити Іларіон та Клим Смолятичі і багато інших.
   Архітектурні пам?ятники можна поділити на три групи: військові укріплення, цивільні будови, церкви. Укріплення-городища обносилися великими земляними валами, основа яких складалася із клітей розміром по 3-5 м у ширину і довжину, заповнених камінням та глиною.
    Висота валу — від 12 до 25 м. На валу ставили остріг або частокіл, у валах — брами з проїздами. Це були загальноприйняті типи укріплень.
   Цивільна архітектура — це поєднання дерев?яних і кам?яних споруд, в основному будинків князів, бояр та купців. За князювання Ярослава Мудрого кількість мурованих будинків швидко збільшується. Був зведений новий княжий палац, який дістав назву «великий», будинок і двір митрополита та ін. За часів Володимира і Ярослава найбільше розбудувався Київ. В невеликій кількості будувалися кам?яні споруди у Чернігові, Переяславі, Галичі та інших містах. Житло простих людей також зазнавало деяких змін: розширювалося будівництво дерев?яних будинків замість напівземлянок і землянок тощо, а в помешканні з?явилися християнські ікони, лампади, хрести та інші релігійні атрибути.
   Церковна архітектура характеризувалася пишністю кам?яних будівель, їх великими розмірами та величністю. Першою кам?яною спорудою була Десятинна церква, побудована у Києві за вказівкою князя Володимира у 989-996 pp. Під час штурму Києва у 1240 р. татаро-монголами церква була зруйнована, зберігся лише її фундамент. Археологічними дослідженнями встановлено, що храм прикрашався мозаїкою, фресками та мармуровими колонами.
   Кам?яне будівництво виникло під впливом Візантії, яка у Х-ХІ ст. мала визначні досягнення в будівництві культових споруд. На зразок Константинопольської Софії у Києві збудовано Софійський собор, який зберігся до наших днів (у XVIII ст. частково перебудований).
   Будівництво великих архітектурних споруд супроводжувалося прискореним розвитком монументального живопису. Одним із шедеврів Київської Софії є фігура Божої Матері — Марії Оранти, виконана в мозаїці. Таким же чином зображені Христос, дванадцять апостолів та інші сюжети.
   Значного поширення на Русі набув станковий живопис — ікони; їх виробляли у великій кількості, задовольняючи потреби віруючих. У цей час широко використовувалися також книжкові мініатюри-вставки з рослинним або геометричним орнаментом, розмальованими заголовними буквами та ін.
   Крім того, стародавні слов?яни часто прикрашали житла, посуд, тканини малюнками і символами, які мали обереговий характер. Наприклад, на багатьох предметах зображувалися коні, які вважалися символами добробуту і щастя, або візерунок з чотирьох ліній у формі квадрата, що мали оберігати дім та господарів від лиха з усіх чотирьох сторін світу.
   Музика і спів — характерні ознаки побуту; вони супроводжували всі родинні, культові та землеробські свята. З нагоди свят проводилися ігри й танці. Для цього існували окремі витоптані майдани, що звалися ігрищами.
   Широко був розповсюджений танок. Танцювали на бенкетах, вечорницях, ігрищах, під час народних свят, часто поєднуючи танок з піснями. Календарні і сімейні свята обов?язково супроводжувалися обрядовими піснями, які тісно пов?язані з трудовою діяльністю, господарськими сезонами, календарними циклами змін у природі. Це пісні зимово-новорічного циклу —- колядки і щедрівки, весняного — веснянки, перехідної пори між весною і літом — русальні, літні — купальські, жниварські.
   Сімейно-обрядові пісні — супровід різних урочистостей і обрядів сімейної групи: народження дитини, весілля, похорон. Після прийняття християнства набрав поширення хоровий спів. Церковний хоровий спів розвивається і вдосконалюється під впливом народної творчості, хоча в ньому відчувався візантійський вплив.
   Здавна на Русі існували професійні виконавці билин, пісень та танців, Залежно від «спеціалізації» їх називали по-різному: гудець — це і музика, і співак; плясець — танцюрист, півець — співак. Загалом цих артистів називали скоморохами. Мандруючи по містах і селах, вони виступали на святах і торгах. Скоморохи майстерно володіли різними виконавськими жанрами: були і танцюристами, і фокусниками, і акторами, водили ведмедів, грали на різних музичних інструментах, яких, до речі, було дуже багато.
   Все це свідчить про високий рівень духовної культури Київської Русі. Культура східнослов?янської держави, створена генієм її народу, значною мірою запліднювалася впливами Візантії, Європи, Близького Сходу. Потужним стимулом для її розвитку була християнізація країни, діяльність духовенства, цієї своєрідної «інтелігенції» тих часів.
  Існують всі підстави говорити про зародження в Київській Русі невеликого прошарку інтелігенції. Це група людей, які читали, переписували, були авторами пісень, літературних творів, архітектурних задумок. Збудовані за проектами представників еліти і під їхнім керівництвом церкви та монастирі несли культуру в широкі народні маси, розширювали світогляд людей, облагороджували їхні душі і були опорою у наступних століттях боротьби і поневірянь.