У більшості шкіл вивчалися слов?янська, грецька, латинська мови, а також «сім вільних наук». У кінці XVI ст. провідне місце посідала Львівська братська школа, заснована активними членами Львівського братства Юрієм Рогатинцем та Дмитром Красовським разом з визначними культурними діячами Стефаном та Лаврентієм Зизаніями. її програма та організаційна структура були викладені в статуті «Порядок шкільний» (1586 p.), який став зразком для всіх братських шкіл. Школи переслідувались, обмежувались польською владою та єзуїтами. У 20-х роках XVII ст. занепала Львівська школа, не витримавши переслідувань уніатів і католиків. У 1627 і 1634 роках католицькі студенти погромили Луцьку школу і вона перейшла до рук уніатів.
   Наступ католицизму змусив просвітників України шукати захисту і підтримки в надійному місці. Таким місцем був Київ, де великий вплив мало козацтво, яке зі зброєю в руках захищало православну церкву, братства, українських культурних діячів. Тут за підтримки Петра Сагайдачного, члена Київського братства, здійснювалися акції, спрямовані на зміцнення православної церкви та школи, яких в інших містах здійснити було неможливо (висвячення православного митрополита, єпископів та ін.). Тому до Києва потяглася українська інтелігенція, шукаючи сприятливих умов для своєї праці.
   Основними культурними центрами Києва на початку XVII ст. були Київське братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі на чолі з архімандритом Єлисеєм Плетенецьким, який створив при Лаврі друкарню, значно поповнив монастирську бібліотеку та заснував і підтримував ряд шкіл.
   Навколо Плетенецького гуртувалися українські письменники, поети, перекладачі, вчені, богослови та педагоги. Серед них відомий в Україні Захарій Копистенський, знавець мов, письменник, автор «Палинодії» і Густинського літопису; Памва Беринда — лінгвіст, письменник, гравер; Тарасій Земка — письменник, знавець мов, перекладач і редактор; Лаврентій Зизаній — лінгвіст, автор підручників для братських шкіл, та багато інших.
   Київські просвітники розгорнули широку діяльність по підготовці і друкуванню у Лаврській друкарні букварів, граматик, словників, історичної, полемічної та іншої літератури (слов?янською і українською мовами). Лаврська друкарня була найпродуктивнішою в Україні. Діяльність культурно-освітніх діячів, які гуртувалися навколо друкарні, становила новий етап в культурному житті України, суть якого полягала в поширенні освіти і знань серед народу, запровадженні української мови в полемічних трактатах, художніх творах та богословській літературі, що позитивно позначилося на демократизації культури, сприяло становленню національної свідомості народу.
   Іншим важливим культурним осередком було братство, яке у 1615 р. створило школу, що стала родоначальницею першої вищої школи в Україні — Києво-Могилянської академії. В її організації взяли участь учені осередку Є.Плетенецького, що мали досвід педагогічної та наукової роботи, і тому школа швидко досягла високого рівня. їй надавали значну матеріальну допомогу заможні громадяни. Зокрема, киянка Галшка (Єлизавета) Гулевичівна передала свою землю в Києві на Подолі у власність братства «на монастир і на школу дітям, як шляхетським, так і міщанським». Це яскраве свідчення про характер часу, який формував людей свідомих, відданих національно-культурній справі. Велику матеріальну підтримку отримала братська школа Києва від Петра Сагайдачного та інших. Навчальна робота велася на основі досвіду Львівської братської школи. В основу покладалися слов?янська, грецька, латинська, польська мова, а також «сім вільних наук». Ректорами школи були визначні учені, поети і письменники Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, які отримали освіту в університетах Європи, багато писали і видавали, були блискучими ораторами і полемістами. Восени 1631 р. в Києві виникла ще одна школа — Лаврська, яку заснував архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Це був навчальний заклад підвищеного типу, з програмою, дещо складнішою, ніж у братських школах. Філософію тут викладав І.Трохимович-Козловський, перший в Україні доктор богослов?я, риторику — С. Косов.
   Ця школа була у 1632 р. об?єднана з братською і перейшла на територію братства і під його нагляд. Об?єднаний заклад дістав назву — колегія (на Заході колегія — вищий навчальний заклад). Після об?єднання шкіл новоутворена колегія зміцнила своє матеріальне становище і поповнилася здібними викладачами. Це був новий крок на шляху становлення вищої освіти в Україні. Велику роль у творенні нового закладу відіграв Петро Могила, який віддав йому свої блискучі знання, організаторські здібності, талант політика і матеріальні кошти (перед смертю він заповів усе своє майно колегії). Тому колегія на його честь стала іменуватися Києво-Могилянською і під цією назвою увійшла в історію освіти й культури. Ґрунтуючись на національній мові, глибокій шані до вітчизняної історії та культури, засадах демократизму і всестановості, вона швидко перетворилася на вищий навчальний заклад європейського типу. Колегія була закладом гуманітарного типу, багато в чому подібна до Краківської, Віденської та Замойської академій Польщі. Як і вищі школи Європи, колегія мала у своєму підпорядкуванні школи нижчого типу — у Кременці, Вінниці, Гощі. Польський уряд не дав закладу титулу академії, мабуть, враховуючи те, що вона не лише давала ґрунтовні знання, а й насаджувала ідеологію національно-визвольного руху захисників православної віри і національної культури.
   Українське культурне відродження сприяло подальшому розвитку мистецтва. Зароджується і швидко зростає театральне мистецтво. Започатковується і розповсюджується віршована шкільна драма, в основному на міфологічні та релігійні сюжети. Авторами здебільшого були учні братських шкіл та студенти колегій, де ці театральні вистави найчастіше і відбувалися. З часом в антрактах між актами драми виконувалися комедійні інтермедії. У XVII ст. в Україні зароджується вертеп — ляльковий театр.
   Розвивається музичне мистецтво, переважно усна пісенна творчість. Тексти та мелодії до народних дум та історичних пісень складали переважно безіменні поети і композитори із народу — кобзарі, бандуристи, що були і виконавцями цих творів. Улюбленими і поширеними народними музичними інструментами були бандури, кобза, сопілка, дудка, а в Карпатах — трембіта. Вивчаючи музику, студенти братських шкіл та колегій створювали хори. Спів у хорах, особливо в церковних, був багатоголосим, заснованим на високій нотній культурі.
   На своїй національній основі, з урахуванням європейських досягнень, продовжувало розвиватися образотворче мистецтво та архітектура, в яких посилюються світські, реальні сюжети та риси. У кінці XVI ст. були споруджені чудові приміщення будинку активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580 p.), його ж вежа (1588 p.), каплиця трьох святителів (1678 p.), Успенська церква у Львові (1598-1630 pp.) та ін. Значного поширення набувають скульптура, різьблення, особливо іконостасів. У живопис все ширше проникає зображення реального життя, живої природи, побутові сцени, популярним стає зображення живих людей на портретах. Розповсюдженою була книжкова мініатюра, гравюра, особливо по дереву. Розвивається лиття з міді, олова та художня обробка металу. Найбільшим центром цих промислів залишається Львів.
* * *   Таким чином, найважливішою рисою соціально-економічного розвитку другої половини XVI — першої половини XVII ст. було привласнення польськими магнатами і шляхтою переважної частини українських земель і закріпачення українського селянства. Селянство боролося проти кріпосництва, намагалося «покозачитись». Однак, попри все, в Україні створювалися фільваркові господарства, засновані на використанні панщини та жорстокій експлуатації селян. На основі розвитку землеробства, торгівлі, ремесла підносилися міста, зростало їх населення.
   Продовжується експансія католицизму, намагання колонізувати український народ, що викликали опозицію українського магнатства і шляхти. Однак за короткий час вона була зламана, а українська еліта окатоличена і ополячена. Боротьбу продовжували міщанство, козацтво і селянство. З кінця XVI ст. керівна роль від міщанства переходить до козацтва. Його боротьба проти турецько-татарської і польсько-католицької експансій захищала український народ від повного винищення. Козацтво створило свій могутній центр — Запорозьку Січ, яка була, по суті, українською державою. Значну роль у згуртуванні козацтва, міщанства, селянства, частини дрібної шляхти та духовенства відіграли братства, які захистили православну церкву, яка стала ідеологічною основою об?єднання і опорою українського народу.
   В умовах боротьби проти насильницького покатоличення і полонізації відбувається національно-культурне піднесення, якому сприяли ідеї гуманізму і реформації, що проникли в Україну з Європи. Здійснюється гуманістична ідея поширення освіти і знань серед народу, відродження і розвитку національної мови та традицій. Відбувається подальше формування української народності.
   Гострі ідеологічні виступи на захист православної церкви, проти введення релігійної унії, повстання козацтва і селянства проти польського гніту розбудили українське суспільство, готуючи його до нової боротьби.